За інформацією: Суспільне Чернівці.
Переселенка Альона Григоращук, яка живе у Чернівецькій області. Фото: Суспільне Чернівці
"Розстрілювали цивільних"
День повномасштабного вторгнення в Альони асоціюється з дивними звуками — це були обстріли. Тоді у селі Суворе, де жила Альона, почалась паніка, страху не було. Майже місяць сім'я жила у такому стані.
Окупація села почалась наприкінці березня. У місті з'явились колони з російською технікою, які рухалась до Миколаєва. В один день російські військові розстріляли трьох сусідів Альони. Їх поховали у дворі. Четвертому прострелили ноги. Що зараз із ним — Альона не знає.
Це вже була не паніка, це був страх.
"Вижили на горіхах"
За перші два дні вторгнення з полиць місцевих магазинів зникли продукти. Привезти їх до Суворого було неможливо, бо воно опинилось між "вогнями". Тоді сім'я Григоращуків почала доїдати запаси їжі.
Згодом росіяни дозволили їхати на закупи на Дніпровський ринок у Херсоні. За 6 тисяч гривень можна було купити два кілограми борошна. Також потрібно було минути 17 блокпостів. На кожному з них російські військові забирали частину продуктів.
17 травня у мого сина був День народження. На святковий стіл у нас був молодий півник у бульйоні на вогнищі та два коржики.
Цей день сім'я святкувала на світанку, бо тоді у селі вже не було електрики.
Люди почали розбирати посівний матеріал, який залишився у місцевого фермера. Це були зерна кукурудзи та сої. Тоді люди могли отримати до двох кілограмів крупи на сім'ю.
Ми стоїмо з молодшим сином і у той момент над Миколаївщиною збили російський літак. Він над нами летить і так падає-падає. Я дитину тримаю за руку і ми всі стоїмо у черзі за крупою.
Коли їжа у селі закінчилась, деякі люди помирали від голоду, а сім'я Григоращуків вижила на горіхах. Їх Альона заготовлювала для випічки.
"Переховувала чоловіка"
Чоловік Альони шість років брав участь в АТО та ООС. Тому під час окупації йому довелось переховуватись, бо росіяни розшукували АТОвців.
Росіяни вивозили їх до електростанції, прив'язували їх там до стовпчиків. Раптом будуть стріляти по станціях, щоб був щит з людей.
На думку Альони, тоді чоловіка врятувало те, що у перший день, коли почалась окупація, росіяни спалили місцевий військкомат, де були документи. Водночас це не означало, що переховуватись не було потрібно. У документах, які мала сім'я, писало, що він —військовий. Тоді Альона почала палити ці документи. А військову форму чоловіка та нагороди — закопали у дворі.
Також чоловік ходив на роботу у поле — там потрібно було вибирати моркву. Окрім того, що він так переховувався, то ще і заробляв гроші, 1 гривню 30 копійок на день, та здавав там локації росіян українським військовим.
"Знову Росія! Бабах"
Згодом від стресу у 14-річного сина Альони, який мав розлад аутистичного спектру, почалась епілепсія. Водночас тоді він сказав свої перші слова у житті "Знову Росія! Бабах". Це підштовхнуло родину до виїзду.
Сім'я Григоращуків виїхала до Каховки через Антонівський міст. Там жили родичі Альони і також тривала окупація. Але ситуація була кращою, ніж у Суворому, бо у Каховці були продукти.
Альона пригадує, що тоді купила дітям кілограм м'ятних цукерок. До повномасштабного вторгнення вони їх не любили, а в окупації ті цукерки здались їм смачними. Через те, що діти колись пережили голод, то зараз живуть із тривогою, що в один день їжа закінчиться.
У червні 2023 року підірвали греблю Каховської ГЕС. Для сім'ї Альони це був шанс виїхати з окупації — росіяни почали відступати, бо злякались, коли побачили тіла своїх побратимів, які потонули.
"Виїжджали з окупації через Росію"
Альона знайшла перевізників, які за гроші вивезли їх з окупації. Шлях тривав тиждень, а маршрут пролягав через Росію, зокрема Воронезьку область, та через блокпости.
Ні у мене, ні у моїх дітей не було емоцій. Емоції були тільки на фільтраціях — злість.
Тоді пасажири мали слухати водія, який їх вивозив — вибору не було. На кожному блокпості треба було розповідати заготовлену історію, продуману до деталей.
Ми говорили, що їдемо жити у Ростов-на-Дону. Не можна було казати, що ти їдеш в Україну, бо тебе не випустять. Людей знімали цілими сім'ями.
"Плакали, коли повернулись"
Остання фільтрація — у Колотилівці. Це кордон між Сумською областю та Росією. Там також потрібна була легенда — ти їдеш в Україну, бо у тебе там майно і справи, але обов'язково повернешся, бо любиш Росію. Легенда була успішною.
Сльози рікою, старший син каже "Мамо, ми змогли, ми змогли". Дивишся, там якась ганчірка теліпається. Придивляєшся і розумієш, що то не ганчірка, то прапор, який в окупації ти ховала і закопувала.
Тоді на зустріч Григоращукам вийшов український солдат. Він сказав Альоні, щоб та не плакала, бо вже вдома. Альона обійняла військового.
Там познайомилась із волонтеркою, яка спитала, чи має сім'я, де жити. Коли дізналась, що ні, то відправила їх у Київ, де родина жила у гуртожитку для переселенців. Це було недовго, оскільки з трьома дітьми у гуртожитку було важко.
Альона пригадує, що Київ її вразив найбільше. Після 17 місяців окупації жінка повернулась в Україну, яка поступово забуває про війну. Виникло нерозуміння, чому одні люди живуть у страху, а інші спокійно п'ють каву у кав'ярнях.
Невдовзі побратими чоловіка орендували житло для Григоращуків у Дніпропетровській області. Там сім'я жила два місяці, а потім переїхали на Буковину, бо фронт став ближче. Це було наприкінці 2023-го.
"Не хочу додому"
Я б не хотіла у свій дім. Зараз я скажу неприємні речі — я не можу дивитись на тих людей, з якими ми бились за хліб, які бігали шукати якесь особливе вареннячко для росіян. Там настільки зруйнована інфраструктура, що вже роками не буде відбудована.
Зараз Альона розповідає, що хотіла б жити у власному житлі у селі, де немає галасу міста. Втім не може цього робити — її чоловік повернувся на службу у військо.Тепер її війна у тому, що щодня вона чекає, поки чоловік вийде на зв'язок.
Читати ще
Читати ще
«Коли почалась окупація, мені було 12». Спогади підлітка-переселенця, який живе на Буковині, про пів року окупації
Читати ще
«Не можу помитись, попрати та знайти роботу». Як у забутому селі на Буковині живе переселенка з Сумщини
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
