За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Назар Вікторовський працює інспектором служби 102. Фото: Головне управління Нацполіції у Тернопільській області
Боєць з Тернополя Назар Вікторовський пішов на фронт у перші дні повномасштабної війни. Після обстрілу Часового Яру втратив обидві ноги. Росіяни влучили в будинок, де дислокувався їхній підрозділ. Майже добу Назар пробув під завалами, його врятували дві пляшки води, які знайшов між камінням. Далі — ампутація ніг, боротьба за життя та протезування за кордоном. Зараз Назар працює інспектором служби 102 поліції. Його історію читайте в статті Суспільного.
"Живих під завалами майже не залишилося"
У перші дні повномасштабної війни Назар Вікторовський пішов добровольцем на фронт. Для цього залишив роботу на залізниці, де працював помічником машиніста тепловоза.
Назар Вікторовський на навчанні. Фото: Головне управління Нацполіції у Тернопільській області
"28 лютого я пішов у військкомат. Відчував, що йду за покликом серця, туди, де був потрібним. Потрапив у 24 бригаду. Два місяці проходив навчання, після чого мене направили у зону бойових дій. Наша бригада перебувала в Донецькій області, місто Часів Яр. Майже одразу після приїзду я отримав поранення. 9 липня 2022 року росіяни вдарили по п’ятиповерховому будинку. Це був не артилерійський обстріл, а ракетний, тобто вони точно знали, куди б’ють. Думаю, хтось здав локацію. Весь будинок був зруйнований. У цей час я був на другому поверсі".
Наслідки удару по п’ятиповерхівці в Часовому Яру 9 липня 2022 року. Фото: ДСНС України
Після удару Назар втратив свідомість.
"Перших дві години я був без свідомості. Коли отямився — опинився у повній темряві. Чув, як працювала техніка, що розчищала завали, чув голоси. Було дуже темно, але я зрозумів, що в мене ноги під завалами, бо був сильний біль. Кожні дві години рятувальники зупинялися і слухали, де хто кричить, також вони кричали: "Хто є живий?". А живих мало лишилося під завалами".
"Аби не відчувати болю, голосно молився"
Не втратити свідомість знову допомогла вода, яку Назар знайшов під завалами.
"Почувався дуже погано, була контузія. Але не здавався. Спочатку відкидав камінці спереду назад, потім з-за спини наперед і там знайшов дві пляшки води. Якби не ця вода, я б напевно знову втратив свідомість і рятувальникам набагато важче було би мене шукати, бо вони б не чули мого голосу. Тому я думаю, що ця вода теж врятувала мене. Спочатку поливав на себе, щоб не втрачати більше свідомості. Я думав, що мене швидко витягнуть з-під завалів, але під ранок втратив надію на швидкий порятунок, бо рятувальники пояснили, ще так щвидко дістати мене не зможуть, оскільки завали потрібно було розбирати дуже обережно".
Наслідки обстрілу будинку в Часовому Яру, липень 2022 рік. Суспільне Новини/Анастасія Образцова
Аби не відчувати болю, Назар постійно молився.
"Я пригадую, що весь час я голосно молився. Коли молився, то не відчував болю, а коли переставав, то він повертався".
Передати відчуття після порятунку важко, каже боєць.
"Я б нікому не побажав пережити того, що і я. Але коли ти бачиш світло після 19 годин суцільної темряви, після того, як думкам вже похоронив себе — це неймовірне відчуття".
"Протези здавалися дуже важкими. Багато-багато сил потрібно було докласти, аби йти"
Назар каже, те, що втратить ноги, зрозумів ще до того, як його витягли з-під завалів будинку.
"Після двох годин, коли не доходить кров, ноги починають відмирати. Коли мене витягнули, я вже їх не відчував, і була загроза життю через те, що в організм потрапляла відмерла кров із ніг. Тому довелося ноги ампутувати".
Ампутацію ніг проводили в лікарні міста Дружківка на Донеччині. Після цього Назара перевезли у військовий госпіталь Дніпра.
"Я лежав у реанімації, рятували мої нирки, бо туди теж попала відмерла кров. Через тиждень залізничним транспортом мене доправили до львівського госпіталю. Там провели ще сім операцій. Після цього мене виписали в реабілітаційний центр Львівської області. Одного разу туди приїхали представники Нідерландського реабілітаційного центру і відібрали чотирьох людей на протезування. Я теж потрапив у цю четвірку".
Реабілітологи з Нідерландів безкоштовно виготовили протези для Назара.
"Спочатку вони вчили мене ходити на коротких протезах. Одразу там, де закінчуються ноги, мені прикручували маленькі стопи і поступово збільшували ріст, щоб я потроху вчився тримати рівновагу".
Назар Вікторовський під час реабілітації в Нідерландах. Фото: Головне управління Нацполіції у Тернопільській області
Для того, щоб зробити перші кроки на протезах, Назар щоденно тренувався у спортзалі. Реабілітологи розробили для нього індивідуальну програму.
"Через півтора місяця мені вже видали колінні модулі. Спочатку вчився ходити на брусах, тоді ходив з палицями метрів 10-20. Протези здавалися дуже важкими. Багато-багато сил потрібно було докласти, аби йти. Тому що коли довго лежиш, ноги втрачають сили і треба наново вчитися ходити. Там був спеціальний спортзал, пристосований для таких людей, як я. Зі мною працювали справжні спеціалісти, люди, які мали досвід роботи з такою ампутацією. Ми тренували всі групи м’язів спини. Велику увагу надавали попереку, спині, бо за рахунок спини трималася вся рівновага".
"Залишатися байдужим до чужого горя просто неможливо"
Шукати роботу Назар почав ще перебуваючи в реабілітаційному центрі. Розумів, що після травми повернутися на попереднє місце роботи на залізниці не зможе. Нині він працює інспектором служби 102 Нацполіції Тернопільщини. Сюди влаштувався одразу після протезування ніг. Чоловік приймає дзвінки на лінію "102".
"Друг мені запропонував роботу в поліції на службі 102. Я одразу, як звільнився з реабілітаційного центру, одразу погодився. Роботою тут задоволений. Мене зустрів дуже дружній колектив. На кожній зміні працівники намагаються мені допомогти, пояснити. Робоче місце пристосоване для людей з інвалідністю: відсутні пороги, є спеціальна вбиральня".
Назар Вікторовський приймає дзвінки на лінію 102 Фото: Головне управління Нацполіції в Тернопільській області
Назар Вікторовський у ситуаційному центрі поліції Фото: Головне управління Нацполіції в Тернопільській області
Колега допомагає Назару Вікторовському під час роботи Фото: Головне управління Нацполіції в Тернопільській області
Протези Назара Вікторовського Фото: Головне управління Нацполіції в Тернопільській області
Назар Вікторовський на робочому місці Фото: Головне управління Нацполіції в Тернопільській області
Під час повномасштабної війни працівники поліції Тернопільщини також приймають дзвінки з Херсонської області.
"Наразі ми також приймаємо дзвінки від жителів Херсонщини. Вони дуже зачіпають мою душу, адже там, як і в інших прифронтових областях, наші співвітчизники весь час страждають від обстрілів. Хтось втрачає майно, хтось отримує травми, а в когось окупанти забирають найцінніше — життя. Тому залишатися байдужим до чужого горя просто неможливо"
Найбільшою підтримкою, каже Назар, є дружина та донька.
"Маю дружину та доньку 6 років, які мене постійно підтримують, допомагають у всьому. І друзі також підтримують. Завдяки підтримці набагато легше, хочеться жити".
Назар Вікторовський з дружиною та донькою. Фото: Головне управління Нацполіції у Тернопільській області
Як розповів начальник Головного управління Нацполіції в Тернопільській області Сергій Зюбаненко, загалом у ситуаційному центрі поліції працюють 12 людей з інвалідністю. Серед них — троє захисників, які повернулися з фронту з різними травмами.
Назар Вікторовський із начальником Головного управління Нацполіції в Тернопільській області Сергієм Зюбаненком. Суспільне Тернопіль
