Анастасія Козоріз про ляльку – мотанку: з усіх куточків України, як обереги, їх передають для наших воїнів ЗСУ

21 березня, вівторок — Міжнародний день лялькаря. Ідея відзначати у всьому світі Міжнародний день лялькаря прийшла до відомого діяча лялькового театру Дживадо Золфагаріхо (Іран). У 2000 році на XVIII Конгресі УНІМА в Магдебурзі він виніс цю пропозицію на обговорення. Але, не зважаючи на те, що дискусія про місце і час проведення цього свята була дуже жвавою, це питання так і не було вирішено. Лише тільки через два роки, на засіданні Міжнародної Ради УНІМА, дату святкування було визначено. Традицію Свята лялькарів усього світу відкрив день 21 березня 2003 року. Саме в цей день всі професіонали і прихильники театру ляльок святкують Міжнародний день лялькаря.

На думку відомої діячки індійського театру ляльок Капіли Ватсяаян: „Світ лялькового театру – це невинність дитинства, його чистота і особливе безпосередність, і мудрість філософа. Для мене театр ляльок завжди приховує особливе очарування, оскільки є унікальним явищем у сфері мистецтва: за своєю дивовижною простотою і, одночасно, за своєю багатозначністю це – справжній Всесвіт таємничого і образного, загадковості і фантазії. Виникаючи у реальному часі і просторі, театр ляльок повертає нашим душам справжню сутність…”.

Нещодавно у Ніжинському краєзнавчому музеї діяла виставка ляльок- мотанок Анастасії Козоріз

Вважається, що лялька-мотанка – безлика берегиня роду, найпоширеніший на території України предмет-оберіг.

Анастасія — науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені І.Спаського.

MYNIZHYN.com поговорив з майстринею про її першу ляльку, особливості ляльки-мотанки та про людське щастя.  

Детальніше – у нашому інтерв’ю

— Скажіть, коли ви почали створювати ляльок: ще зі шкільної парти, чи вже зі студентських років?

— Свої перші ляльки я навчилася виготовляти на гуртку Носівської станції юних техніків на конкурс «Знай і люби свій край».

У студентські роки вже ляльку-мотанку почала досліджувати, як науковець.

— Хто надихнув вас на це?

— Під час археологічної практики в Новгород-Сіверському я вишивала ікону і до мене підійшов наш викладач, професор історії — Луняк Євген Миколайович. Споглядаючи на мою роботу, він тоді запитав мене про те, чим я ще займалася в шкільні роки і я розповіла йому про ляльку-мотанку. Після нашої розмови, він запропонував мені її досліджувати.

Саме Євген Миколайович дав поштовх до цієї наукової роботи, яка завершилася написанням дисертації на тему: «Лялька- мотанка як пам'ятка історії та культури України».

Але про захист дисертації подумаємо після перемоги.

— А пам’ятаєте свою першу ляльку? Якою вона була? І скільки їх налічується у вашій колекції зараз?

— Мої перші ляльки були більш традиційними, ніж ті, котрі я виготовляю зараз.

У останніх зразках вже більше простежується авторський стиль.

Я не можу сказати скільки виготовила ляльок, адже відразу вони знаходять свого господаря, в мене вдома вони не затримуються.

— А щоб ви розповіли про ляльку – мотанку?

— Лялька- мотанка — це новий етап у відродженні традиції виготовлення ляльок з тканини та природних матеріалів. Вона є частиною процесу конвергенції (виникнення у різних місцях одночасно), тому ляльки з тканини є досить поширені у світі.

Проте, українська мотанка має свою унікальну особливість, вона є частиною націотворення, маркером культурних особливостей у світі. Вона унікальна ставленням українців до цього предмету. Річ, що демонструє переживання та показує ставлення до події, особливо в умовах війни.

Мабуть всі чули, що лялька поєднує покоління. Це можна пояснити тим, що під час навчання виготовлення ляльок бабусею, мамою, найчастіше сестрою головним: було спілкування між ними та передача власного досвіду.

Нині ця річ дала змогу надати підтримку військовим, ляльки з усіх куточків України відправляють на передову як обереги. У цих ляльках любов, вони виразник підтримки, нагадування про сім'ю та мирні будні, дитинство…

Про цю річ можна розповідати дуже багато, адже вона супроводжує людину досить давно. Перші ляльки створювали з трави, глини, соломи. Лялька своєрідний антипод людини, тому її не можна викреслити з життя. Вона може змінювати своє функціональне призначення: від ритуально- оберегового до ігрового.

У сучасній українській культурі ляльку-мотанку можна побачити на картинах художників, літературних творах, муралах, своєрідних фото сесіях, тощо. Це все новий етап лялькового значення, котрий лише формується.

— Де вже встигли побувати ваші ляльки? Мається на увазі різні міста, виставки, творчі фестивалі, ярмарки, тощо?

Мої ляльки-мотанки презентувалися на виставці у бібліотеці НДУ ім. М. Гоголя, у грудні 2022 року відбулася виставка у НКМ ім. І. Спаського. Зберігається лялька у Київському музеї іграшки, де розміщена колекція ляльок відомого дослідника Олександра Найдена. Також, у приватних колекціях.

Одним з останніх замовлень було виготовлення ляльки для пані з Великої Британії, що прихистила українську родину: таким чином вони захотіли їй подякувати.

Виготовляю ляльки також для ярмарок у благодійних цілях.

— Якщо трішки відступити від творчості, можете сказати, чи щаслива ви людина? (20 березня — Міжнародний день щастя в народному календарі) Що для вас щастя, як би ви відповіли на це запитання?

— Попри ситуацію, яка склалася, я вважаю себе щасливою людиною. Я живу у відносно спокійних умовах, завдячуючи нашим захисникам, працюю на роботі, яка мені подобається, маю сім'ю, яка мене підтримує.

Поняття щастя — це досить філософське питання, адже для кожної людини воно різне, виражене зовсім різними поняттями: для когось — це сімейні відносини, здоров'я близьких, у когось воно вимірюється матеріальними благами. Людина може мати на думку інших все, але при цьому не бути щасливою.

Я думаю, що війна для українців взагалі змінила поняття щастя, для нас воно виражається у настанні миру. Але разом з тим ми щасливі, що не втратили свої свободу, власну ідентичність, національність. Прикро лише якою ціною. Саме ця ціна зробила багатьох не щасливими.

Нині важко роздумувати про такий термін, як щастя. Тому, що війна вносить свої корективи, і в один день вона може відібрати те, що ти вважав своїм щастям.

Фото з архіву Анастасії Козоріз

Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn

 

 

 

 

Источник

Новости Украины