ㅤ
Літній час в європейському баскетболі традиційно присвячений змаганням молодіжних збірних на чемпіонатах Європи.
Вже наступного тижня у Болгарії розпочинається Євробаскет для жіночої збірної України U-18, після чого на континентальних першостях будуть грати решта молодіжних українських збірних.
Напередодні початку насиченого періоду матчів майбутніх зірок українського баскетболу, тренер-селекціонер збірних команд України з баскетболу Андрій Подковиров розповів прес-службі ФБУ про організацію зборів команд, про “проект U-14” та чоловічу збірну U-18, якій цього літа поставлене завдання виходу до Дивізіону А.
– Андрій Анатолійович, для початку розкажіть, наскільки важко цього літа було організувати збори всіх команд, враховуючи велику кількість гравців закордоном і війну в Україні?
– Справді, перед Федерацією стоїть непросте завдання. Нам потрібно запуститу цілий “механізм” збірних. Протягом літа відразу 6 збірних мають розпочати змагання у офіційних чемпіонатає Європи. Якщо додати проект U14 та збірні України з баскетболу 3х3 різних вікових груп то ми можемо скласти загальну уяву про масив, який має потягнути ФБУ в організаційно-підготовчому плані цього літа.
Якщо згадувати минулий рік, коли в нас почалася повномасштабна війна, багато країн, зокрема Латвія, Італія та інші відгукнулися і дуже допомогли нам з організацією зборів, десь взявши на себе всі витрати, а десь представивши нам суттєву знижку.
Очевидно, що продовжуватися так постійно не може. Цього року ФБУ уже потрібно все оплачувати та організовувати самостійно. Звісно не без того, що деякі друзі з інших країн, розуміючи непросту ситуацію, дають нам знижки, за що ми їм вдячні.
Складнощів додає той факт, що більша частина збірників, особливо в командах U-20 та U-18, перебувають закордоном і ми не можемо зібрати їх в Україні. Плюс ніхто з потенційних спаринг-партнерів не приїде до України. Через це для цих збірних була необхідність проведення закордонних зборів.
За планами збірні U-16 мали працювати в Україні – розглядалися варіанти з Києвом та Івано-Франківськом. Але через те, що у травні фактично щодня були сирени, у батьків був страх перед зборами в Україні, для цих дітей було також вирішено провести збори закордоном.
Вважаю, що ФБУ з честю виходить з цієї непростої ситуації і всі збірні за нормальних умов тренуються, готуються і все поки що йде за планом.
– В жіночих збірних прослідковується бажання вибудувати систему – головний тренер національної збірної Євген Мурзін також очолює збірну U-16 і консультує збірну U-18…
– Євген Вікторович Мурзін, хоч і очолив національну збірну, але вона цього літа не грає, а він сам до цього вів нинішню збірну U-16 із 14-річного віку, тому було вирішено залишити його на посаді головного тренера збірної U-16. Його помічники влітку, працюючи з ним, отримають досвід і в майбутньому вже зможуть працювати самостійно.
У U-18 Мурзін є консультантом, а очолює команду Інна Кочубей, яка у національній збірній працює помічником головного тренера. Вони з Євгеном Вікторовичем на зв’язку, він був присутнім на початку зборів та буде з командою на чемпіонаті Європи. Вони погодили програму зборів і дійсно намагаються працювати за єдиною системою для всіх збірних.
У збірній U-20 головним тренером є Олена Федченко – вже досвідчений тренер, яка неодноразово працювала на чемпіонатах Європи. Дівчат вона чудово знає і до її тренерського штабу входять люди, з якими вона неодноразово працювала, тому ця збірна працюватиме більш самостійніше.
– Тепер щодо чоловічих збірних. Зазвичай головною молодіжною командою була чоловіча збірна U-20, яка до минулого року грала в Дивізіоні А. Цього літа її очолив Дмитро Забірченко. Чого нам від неї очікувати?
– Збірна під керівництвом Дмитра Забірченка вже працює, грає спаринги. За складом, нажаль, це не зовсім той вік, де на всіх позиціях є гравці, які відповідають рівню Дивізіону А. Але сподіваємось, що тренерський штаб зробить із гравців єдину команду, яка саме командною грою доводитиме все на майданчику, спробує вийти до Дивізіону А. Вони тренуються, ми з ними на контакті, поки все добре.
– Нещодавно Виконком ФБУ пріоритетною командою цього літа визначив збірну U-18, перед якою стоїть завдання увійти до трійки призерів у Дивізіоні В та вихід до Дивізіону А на наступний рік. Чи не стане це зайвим тиском перед командою?
– Ми об’єктивно дивимося на покоління, яке ми маємо. Якщо є пул хороших гравців, то природно, що перед цими гравцями потрібно ставити завдання виходу в Дивізіон А. Якщо в інших збірних у тих же U-20 або U-16 ми бачимо, що є хороші гравці, але не на всіх позиціях, то з них менше вимагають.
Перед іншими збірними, тією ж таки U-20, теж стоїть завдання спробувати вийти в Дивізіон А, але там потрібно розуміти, яким складом ми гратимемо. Там немає лідерів у всіх лініях, тоді як зазвичай на чемпіонат U-20 до європейських збірних приїжджають гравці, які у своїх клубах відіграють важливі ролі, вони вже на контракті у клубах, які їх розвивають. U-18 – це ярмарок талантів, сюди приїжджають агенти з усього світу та дивляться на гравців, з якими по віку вже можна підписувати контракти. Це більш складний та цікавий чемпіонат Європи.
Щодо нашої команди і завдань перед нею, то тренерський штаб сам собі ставить таке завдання: з таким складом виходити в Дивізіон А.
Найголовніше тренеру реалізувати потенціал гравців хоч би на 80%. Якщо він це зробив і навіть якщо команда не виконала завдання, тому що в інших країнах також підібралися добрі гравці цього віку, то нічого страшного. Роботу тренера ми оцінюємо з погляду того, як він працював.
А от якщо тренер з гарним підбором гравців не реалізував їхнього потенціалу, то тоді питання до тренера. Виходячи зі складу збірної U-18, перед нею можна ставити серйозні завдання.
– Як зараз проходить підготовка збірної U-18?
– Треба почати з того, що ця збірна – це “проект U-14”, який задумав наш президент Михайло Юрійович Бродський. Ще п’ять років тому, коли після чемпіонату ВЮБЛ ми відібрали гравців, ми переконалися, що тут хороше покоління за антропометрією. Дітям було по 13 років і серед них ми в першу чергу відібрали гравців зростом 190 см і вище. А потім уже добрали маленьких. І почали із ними працювати.
Першого ж року ця збірна поїхала до Словенії на міжнародний турнір, потім два сезони грала в EYBL. На жаль, коли настав час їм грати на чемпіонаті Європи, через коронавірус їх скасували – тоді провели Челенджери, на якому ця збірна виступила невдало. Але тоді вони виглядали ще сиро, ми все ж таки розраховуємо, що вони зміцніють, наберуть м’язової маси до збірної U-20, але вже зараз на чемпіонаті Європи U-18 у Дивізіоні В вони мають продемонструвати свій потенціал.
Цього літа на початковому етапі ми переглядали 24 гравці. Ніколи такого не було, але нам треба було всіх подивитись, бо 1,5 роки ми їх не бачили, вони виїхали закордон, треба було їх зібрати. Зараз ми скоротили заявку до 18 гравців, ще через 10 днів ми залишимо 15 гравців, які й боротимуться за потрапляння у фінальну заявку чемпіонату Європи. Завдання у тренерів складне і відповідальне, тому що величезна конкуренція на кожній позиції.
При цьому це не лише гравці 2005 року народження – вважаю, що 3-4 гравці 2006 року потраплять до остаточної заявки, вигравши серйозну конкуренцію.
– Щодо кадрового питання збірної – в ній нема Назара Кулішенко та Луки Лохманчука. В чому причина їх відсутності на зборі?
– З цими двома гравцями наша збірна взагалі була б укомплектована на 100%. Кулішенко – це основний п’ятий номер, центровий, який добре зарекомендував себе в збірній минулого літа. Він травмований, грав сезон у Гран-Канарії із травмою, на уколах. Зараз йому рекомендували відпочинок і в клубі дивитимуться варіанти лікування.
У Лохманчука перелом кісточки у стопі, схожа травма, як була у Іссуфа Санона. Він провів обстеження, їздив по лікарям і буквально в п’ятницю ми отримали вердикт, що його чекає операція.
Це втрати, але впевнений, що у команді вистачає хлопців, які зможуть замінити цих двох баскетболістів.
– Ви згадали, що ця збірна – це “проект U-14“. Розкажіть докладніше про це.
– Проаналізувавши те, що збірні U-16, приїжджаючи на чемпіонат Європи з підготовкою близько місяця, зазвичай програвали перші дві гри та нікуди далі не виходили, Михайло Бродський ініціював “проект U-14”.
До минулого року ми зазвичай після чемпіонату ВЮБЛ збирали гравців категорії U-14. При цьому кандидатів ми переглядали протягом усього сезону. Після сезону ми проводили два збори по 18-20 гравців – загалом до 40 дітей, переглядаючи таким чином широке коло кандидатів. Провівши повне медобстеження, тестування гравців, далі протягом двох років ми стежили за їх розвитком, викликаючи влітку на збори та спілкуючись із тренерами, даючи рекомендації щодо роботи з цими гравцями, індивідуально розвиваючи кожного.
Після першого збору ми зазвичай грали на турнірі Slovenia Ball, який є неофіційним чемпіонатом Європи для цього віку. Далі відбирали 18 гравців, з якими грали EYBL, наступного літа робили коригування за складом, потім ще сезон EYBL і так ми підходили до чемпіонату U-16. По суті, чемпіонат Європи ми грали на третє літо після першого збору.
Ось саме ця команда U-18 пройшла всі ці етапи і зараз подивимося на перші результати цього проекту.
Звичайно, коронавірус і війна вплинули на ситуацію, але Михайло Юрійович має намір продовжувати працювати у цьому напрямі. Можливо, замість 2 місяців підготовки цього року вийде лише 3 тижні потренуватися, але все одно ми плануємо зіграти влітку на Slovenia Ball, наступного року планується участь в EYBL. Президент хоче, щоб проект жив.
– Де та коли цього літа будуть тренуватись збірні U-14?
– Дівчата під керівництвом Ірини Нагорної цього року проведуть збір в Іспанії. Він запланований з 15 липня. А ось юнаки, ймовірно, тренуватимуться в Україні. Наразі тренер Олег Шевченко зайнятий роботою у збірній U-20, де він є помічником Дмитра Забірченка, але він уже збирає інформацію, складає список потенційних кандидатів. Думаю, коли ми його затвердимо, наприкінці липня ми розпочнемо збір.
В серпні обидві збірні зіграють на турнірі Slovenia Ball.
– Завершити хотілось би питанням розвитку баскетболу. Зараз багато дітей виїхали закордон, тікаючи від війни. У нас є свої центри підготовки в Києві, Дніпрі, Черкасах, Одесі та Южному. Те, що тепер багато дітей вчитимуть за іншою системою, вплине якось на збірні України?
– Думаю, що це будуть два паралельні шляхи. Ті діти, що їдуть закордон, тут питання, до яких клубів вони їдуть, бо навіть цього року ми мали багато випадків, коли гравці поверталися в Україну. Коли батьки просто тікають від війни і дитина займається баскетболом в будь-якому місці поблизу, то це одна ситуація. Інше питання, коли іспанські, італійські, німецькі академії забирають наших гравців, щоб їх розвивати.
Наші школи продовжують навіть за цих умов готувати дітей, знаходити їх. Те, що наші діти затребувані в провідних школа та академіях Європи, говорить про гарний рівень підготовки дітей тут. Спілкуючись з нашими тренерами, які залишаються працювати, насамперед ситуація погіршилася з кількістю. Тренери кажуть, якщо раніше вони набирали 100 дітей, з яких 10 потім грали, то зараз вдається набрати лише 20 дітей. Але впевнений, що наші талановиті тренери знайдуть вихід, як покращити селекцію.
Насправді наші тренери мають ставити завдання насамперед виховання гравця, а не медалі. Ось хто через 10 років згадає переможця чемпіонату ВЮБЛ? А якщо твій гравець 10 років поспіль викликатиметься до збірної, то про тебе згадуватимуть. Втім, впевнений, що наші тренери і далі знаходитимуть баланс між роботою на результат і роботою на виховання гравців.
