Працівники Ренійського порту поступово ліквідують наслідки тригодинної атаки ворожих дронів-камікадзе, що сталася вночі 24 липня.
Але головне це провести роботу над помилками. Про це – в інтерв’ю з одним із операторів, генеральним директором ПП «Транс-Експо», членом ради порту Рені Юрієм Оносом.
— Юрій Васильович, напевно, ніч 24 липня була однією з найстрашніших у вашому житті, тому що в порту Рені, на двох причалах працював ваш колектив. Що було з людьми під час атаки дронів-камікадзе?
У той період я, на жаль, був у Одесі. У порту на перевантажувальному комплексі ПП «Транс-Експо», як завжди, працювала зміна, чоловік із десять. Біля причалів, які ми орендуємо, стояло під навантаження два іноземні судна.
Як завжди, була велика метушня. Було багато машин, які вивантажували зерно за прямим варіантом. Грузили також зерно, накопичене у складах.
Коли почалася атака, старший зміни, намагаючись відвести людей, біг стрімголов, і зіткнувся з вантажівкою, яка летіла на вихід з порту. Машина його збила, у людини поламані три ребра. Ще один наш працівник від вибуху отримав контузію: на щастя, він знаходився на той момент не в складі, а поряд із ним. Наразі два наших співробітники знаходяться на амбулаторному лікуванні, відновлюються. Дякувати Богу, ніхто в порту не отримав смертельних поранень – це головне. А те, що зруйновано, можна відновити за наявності фінансів.
— ПП «Транс-Експо» завдано, мабуть, найбільшої шкоди…
Три склади із зерном зруйновані, каркаси інших пошкоджені: їх можна продовжувати експлуатувати, але вигляд не той. Пошкоджено навантажувальні комплекси, думаю, що вони відновленню не підлягають, треба набувати нових. Суму збитків ми ще не підраховували.
Але мене сьогодні особливо турбує те, що люди не хочуть працювати, люди бояться. Усі ренійці налякані. Мені розповідали, що вночі люди йшли просто пішки з дітьми, з сумками дорогою Дружби у бік Молдови. У кого є машина – виїжджали.
— І що, сьогодні люди звільняються з порту?
Великий відсоток. Ми говорили зі своїми співробітниками, а це понад 35 людей: вони хочуть працювати, від роботи ніхто не відмовляється, але хочуть розуміти, як забезпечена їхня безпека. Ми говорили про те, що на комплексі завжди будуть мікроавтобуси, щоб у разі небезпеки швидко евакуювати зміну. А співробітники ставлять справедливе запитання: «А цей ваш мікроавтобус підніметься в повітря, як гелікоптер, і полетить?.. Та ми швидше добіжимо до прохідної!» І це правда. На території другого району порту транспорту стільки, що від прохідної до перевантажувального комплексу я їду на машині півгодини, хоча там прогулянковим кроком – десять-п’ятнадцять хвилин пройтися.
— Не розумію, а що на території порту немає надійних укриттів?
Я днями давав інтерв’ю французьким журналістам, вони мене теж про це запитували. Але я, як один із операторів, не маю жодного відношення до інфраструктури порту. Напевно, десь є укриття, але особисто я їх не бачив.
— Ми живемо в умовах війни вже майже півтора роки: невже в порту не проходили навчання: як діяти у разі повітряної атаки? За якою схемою діяти, в які укриття бігти або як залишати територію?
Інструкції та схеми є однозначно, гадаю, адміністрацією все це розроблено, накреслено. Щодо навчальних тривог… Якби вони проводились, я б, мабуть, про це знав.
Найбільша проблема сьогодні для другого району – хаос. Операторів стільки, що нема де повернутися. Я розумію, що треба всім перевалювати, і якнайбільше, але потрібен якийсь порядок та дисципліна. Через четверту прохідну заходять вантажі і на другий, і на третій райони. Можливо, трафік можна розвантажити, якщо відкрити прохідну колишнього БТО. Але це – не мої питання.
— Якщо говорити про ваші проблеми: частина складів зруйнована, і багато зерна залишилося просто неба. А тут – дощі…
Ми попередили ситуацію, накрили зерно спеціальним брезентом. Але в порту зливи практично не працюють. Коли дощ – усюди калюжі. Водії не бачать, куди їдуть, що під водою яма, люк? Це створює передумови для ДТП.
— Напевно, в умовах такого трафіку складно ремонтувати водостоки та дороги…
Згоден. Але треба якимось чином це робити. Ми побачили, до чого поспіх приводить: у ситуації повітряної атаки ворога ми не знаємо, як залишити порт. А, може, треба подумати над тим, щоб замість якогось додаткового складу спорудити бункер для людей?
Чи ПП «Транс-Експо» вкладатиме сотні тисяч доларів у відновлення напівзруйнованого перевантажувального комплексу? Чи буде підприємець Юрій Онос надалі допомагати ЗСУ, як це робив досі?
Про це та багато іншого – у репортажі.
