Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
Тетяна Закоморна — власниця пекарні у Путивлі. Довгий час жінка жила у Дніпрі, однак після смерті батька вирішила продовжити сімейну справу. І хоча хлібопекарського досвіду Тетяна не мала, проте вирішила ризикнути та почати все з нуля на Сумщині.
Тетяна Закоморна. Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
Основна частина будівлі пекарні – це древній млин монастиря, розповіла Тетяна Закоморна: “Пекарня у нас доволі древня, бо частина нашої будівлі — це древній млин такого монастиря, який знаходиться недалеко від нашого міста — Глинська пустинь. Тут монахи-послушники робили борошно і потім в радянські часи тут були складські приміщення. Років 25 цим приміщенням керував мій батько”.
Будівля пекарні. Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
До повномасштабного вторгнення колектив пекарні налічував 80 людей. Головним аспектом діяльності підприємства було випікання хлібних виробів та розвезення їх по крамницях.
Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
Тетяна пригадує, як для неї та колективу почалася повномасштабна війна та з якими труднощами зіштовхнулися після 24 лютого 2022 року: “Вранці ми прокинулися від вибухів. Я живу в іншому боці міста, це ближче до кордону. Це ландшафтно вище, тому було гучніше і все чутно. Перша думка — що робити? Треба заспокоїти людей. Усі одразу побігли сюди. На той момент ми працювали у дві зміни. Була і денна зміна, і нічна”.
Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
Жінка розповіла — розташування її пекарні доволі стратегічне. Тому їм довелося забарикадуватись. "Танки і техніку ми побачили не одразу. Хтось побачив вже техніку, хтось колони із особовим складом. Потім пішла техніка. Вона виходила з лісу. Ми так зрозуміли, що це було в обхід міста. Колони йшли десь до обіду, і наступного дня вони теж продовжували йти. Біля нас, за парканом, виставили пост. Це була важка техніка з особовим складом. Аби люди не наражалися на небезпеку, ми закрили повністю периметр. І хлопці взяли на себе обов'язок просто ходити по периметру і дивитися, щоб нічого не відбувалося і якщо буде щось незрозуміле — вчасно реагувати”.
Потім, за словами Тетяни, в місті зникло паливо: “Це був газ, котрий сюди взагалі не привозили. Через те, що тут на заправках не тримають великого об'єму для реалізації. Привозить, продається, буквально день-два і все. І коли нас окупували, скажімо так, швидко його реалізували і ні на чому було возити хліб взагалі”.
Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
На власних машинах працівники пекарні розвозять хліб по двох громадах — Новослобідській і Путивльській. "Ті села, де немає торгових точок взагалі. Ми їдемо в ті пункти, де населенню немає чого по місцю купити. Це, власне, вся прикордонна смуга”, – розповіла жінка.
У мене бойові дівчата. Вони одразу взяли себе в руки і що ми робимо? Треба продовжувати… хліб таки головний, хоч війна, хоч не війна. Треба пекти. Психологічно виживають ті, хто займаються своєю справою. Закрилися. Забили повністю вікна і так працювали
У перші тижні вторгнення Тетяна домовилася з головами громад і ті на власній техніці забирали спечений хліб, бо їм виділялися паливно-мастильні матеріали і вони могли розвозити випічку по громадах. “Попит був доволі великий. Нам потрібно було протриматися, адже не мали великого запасу борошна чи інших інгредієнтів. Тому, довелося зупинити і тортики, і кондитерський цех, і булочний цех. Ми лишили тільки важливі соціальні сорти: це батони та хліб. І оцей місяць ми чисто ці два сорти і пекли. Вдень ми десь 2 – 2,5 тисячі штук випікали буханців”, – пригадала жінка.
Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
Наразі пекарня продовжує забезпечувати прикордоння хлібом. І навіть попри те, що виробництво довелося частково скоротити, руки не складають.
Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
"Після окупації ми відкрили кондитерку знову. Так, це вже не ті об'єми, які були до війни. Але наразі ми випікаємо і тістечка, і торти на замовлення, і печиво, і пряники є. Цю працю потрібно любити. Інакше ти тут не затримаєшся. Наразі у нас виїжджає 10 машин. Практично щодня”, – вважає Тетяна Закоморна.
Хлопці в мене вже можуть розрізнити, яка атака, що вибухає, наскільки це далеко. Вони вже реагують. Вони дуже полюбляють своїх бабусь, які їх чекають. І підвести і не привезти їм хліба… це щось на кшталт зрадити себе. Разом із бабусями вони ховаються в домівках, пересиджують сирени.
Однак, це не всі проблеми, із якими довелося зіштовхнутися пекарні за час повномасштабного вторгнення: “Наступний виклик після відсутності газу і бензину — відсутність світла. Довелося налаштовувати по-іншому зміни. Несподівано знайшовся жовтий монстр в технічному відділі, який понад 20 років був під чохлом. І коли вже наші технарі за голову взялися, де ж взяти потужний генератор, згадали, що щось у нас стоїть”.
Фото Андрій Юрченя/Суспільне Суми
Тетяна розповіла – мріє стовідсотково забезпечити власну пекарню генераторами. "Бо сподівання, що все буде добре, але треба мати якусь подушку, то я б додала ще такого одного монстра, аби бути впевненою, що все буде працювати”, – пояснила жінка.
Обстріли прикордоння Тетяна відчула і на собі. Однак, попри це, залишатися у Путивлі жінку мотивують люди, які працюють на підприємстві та щодня допомагають прикордонним селам мати свіжий буханець хліба.
“Коли в Нову Слободу прилітала важка артилерія, то у мене дома шафа завалилась. Це дуже важко знаходитись тут, важко працювати. Той, хто скаже, що хліб дістається легко, той просто не знає, що це таке. Кожен буханець виробляється ручками, формується ручками. Так, прилади є. Але все випікається на подовій пічці. У кожен буханець душа вкладається”, – підсумувала жінка.
