За інформацією: Суспільне Чернівці.
Міністр охорони здоров’я Ляшко та новий ректор БДМУ Геруш. Фото: МОЗ
Ігор Геруш обійняв посаду ректора БДМУ, коли університет почав отримувати менше грошей від вступу іноземних студентів. Через повномасштабну війну вони не приїжджають на навчання.
Новий ректор вже мав зустріч з міністром охорони здоров'я Ляшком, де одним з основних завдань визначили боротьбу з корупцією. Геруш визнає, що вона існує у БДМУ, й каже, що колись студенти пропонували гроші і йому. З викладачами, на яких скаржаться щодо хабарів найбільше, планує не продовжувати контракти. Яким буде БДМУ найближчі п'ять років — читайте у інтерв'ю Суспільного.
– Три роки заклад був без ректора, а з виконувачем обов'язків. Що зараз має зробити ректор, чого не міг зробити в.о.?
– Відтоді, як закінчився контракт з попереднім ректором, у нас змінилися чотири виконувачі обов'язків. Вони не завжди мали певні пріоритети й цілі для розвитку університету. Кожен з них функціонував в певних умовах очікування виборів, кардинальні рішення для розвитку університету не ухвалювали.
Коли чотири людини чергуються одне за одним, кожен має свої питання, пропозиції та думки, то це не завжди сприяє розвитку університету. То була лише можливість латання дірок на певному етапі.
— Ви починаєте працювати ректором, коли через вторгнення університет заробляє менше, адже раніше виш розвивався завдяки вступу іноземних студентів. Що можна зробити на посаді ректора для розвитку закладу в умовах недофінансування?
— Першочергово ми плануємо розвивати післядипломну освіту. З січня наступного року запровадимо безперервний професійний розвиток лікарів, медичних сестер та фармацевтів. Наші кафедри вже готові розпочати цей процес підготовки. Друга складова – це розвиток наукового компоненту нашого університету.
І третя – інтерналізація й покращення грантової діяльності.
Сьогодні університет є лідером в Україні за кількістю міжнародних грантових проєктів. Завдяки цьому ми можемо підвищити рівень освітньої, наукової та лікувальної складової. Також це допомагає нам матеріально, бо можемо закуповувати обладнання, манекени, тренажери, симулятори.
— Зараз ви маєте затвердити стратегію розвитку закладу на наступні п'ять років. Що у ній буде?
— Підвищення якості освітнього процесу, посилення наукової діяльності наших співробітників, співпраця з закладами охорони здоров'я, а також покращення лікувальної діяльності клінічних кафедр університету.
Крім цього, покращення іміджу та впізнаваності університету, а також питання щодо забезпечення умов проживання і навчання наших студентів. Всі пункти, які передбачені в моїй передвиборчій програмі, увійдуть до стратегії.
— Ви зустрічалися з міністром охорони здоров'я Віктором Ляшком. Озвучте три пункти, на яких він радив зосередитись впродовж наступних п'яти років?
— Основне завдання – підвищення якості медичної освіти. У БДМУ вона одна з найкращих – за останнім рейтингом "Топ-200 Україна" наш університет перебуває на другому місці серед медичних закладів освіти. Водночас міністр мене запитав: "А чому не на першому?". Тобто ми будемо старатися бути ще кращими.
Порушували питання розвитку наукової складової та створення груп для наукових досліджень спільно з провідними університетами Європи. Зараз ми на етапі підписання договору з університетом Лідса в Британії щодо проведення спільного наукового дослідження в галузі хірургії.
Також обговорювали нагальні питання підготовки іноземних громадян та нульову толерантність до корупції.
– Плануєте залучати до навчання іноземних студентів під час повномасштабного вторгнення чи після закінчення війни?
– Ми обговорили і думаємо, що після закінчення воєнних дій. Давайте говорити чесно: хто готовий відправити своїх дітей у воюючу країну? Також в Україні не працює жоден аеропорт. Як добратися до Чернівців? Можна через Румунію, але іноземні студенти – переважно громадяни, які мають отримати транзитну візу, а черга на це становить понад два місяці.
Добратися до Чернівців – ще той квест для студентів. Сьогодні в Чернівцях перебуває найбільша кількість іноземних студентів в Україні. Вони повернулися, багато хто хоче продовжувати навчання. Майже 300 студентів ми цьогоріч випустимо.
– Після перемоги на виборах ми запитували, чи визнаєте ви, що в університеті є корупція. Ви відповіли, що так. Чи відомі вам конкретні випадки?
– Якби ми знали про конкретні випадки, то зверталися б до правоохоронців. Ці висновки ми маємо на підставі анкетування студентів – це дає нам змогу отримати інформацію щодо якихось принципів недоброчесності.
Також хочу відновити скриньку довіри, яка була на сайті закладу. Вона останнім часом зникла, я не знаю, чому. Змінювалися виконувачі обов'язків, змінювалися, мабуть, вимоги. Кожен може написати безпосередньо ректору.
Є дві сторони: сторона, яка пропонує, та сторона, яка дає. Хочу, щоб жодна із сторін не була учасником корупції.
– Чи дієве це анкетування?
– Так.
Щодо тих осіб, які мають найбільш негативний рейтинг, я буду розглядати питання про непродовження контракту.
– Але ніякої відповідальності за корупцію поки що не було?
– Анонімне анкетування, на жаль, дає нам тільки інформацію. Якщо є скарги, готовий розглянути будь-яку й запустити відповідний процес. Але на підставі анонімного повідомлення не можна притягнути людину до відповідальності.
– Щодо якої кількості людей були такі скарги?
– Мені важко сказати. Все залежить від кількості скарг: якщо людину згадали в анкетуванні один чи п'ять разів, то це небагато. Але якщо про неї написали 20 чи 40 разів, то з такими людьми треба розбиратися.
Іноді буває питання й наклепу. Наприклад, якщо викладач жорсткий чи вимогливий, змусив студента вивчити матеріал. Деяким студентам це теж не подобається. Іноді вони кажуть, що легше домовитися з викладачем, ніж вивчити матеріал. Тому це питання слід розглядати з обох сторін.
– За майже 30 років роботи в університеті, чи пропонував хтось гроші вам?
– Було й таке. Звичайно, виганяв таких людей з кабінету. Не приймав їх. Зараз теж стараюся приймати людей в присутності когось зі співробітників. Це дуже допомагає.
– Ви також говорили про впровадження комп'ютерного тестування, щоб забезпечити прозорість оцінювання. Чи достатньо буде цього?
– Я хочу започаткувати дискусії в університеті щодо зміни організації освітнього процесу. Це не має бути моє особисте рішення. Це має бути напрацювання колективу: що ми змінюємо, до яких стандартів рухаємося, як оцінюємо знання.
Має бути золота середина, яка б забезпечила об'єктивне, але й якісне оцінювання результатів, знань та вмінь студентів. Думаю, що впродовж року ми це зробимо.
– Скільки наразі викладачів працює в закладі і чи є потреба в оптимізації штату?
– Сьогодні у нас в університеті працюють понад 600 викладачів. Щодо оптимізації сказати важко, бо ми напередодні вступної кампанії – це один з вагомих критеріїв. Кількість студентів, яку наберемо на перший курс, вплине на підписання контрактів та ставок викладачів.
Крім того, маємо пісдядипломну освіту. Потрібно враховувати, скільки ми наберемо лікарів-інтернів, скільки лікарів-слухачів будуть підвищувати кваліфікацію.
– Кого першочергово стосуватиметься оптимізація?
– Першочергово це торкнеться кафедри першого курсу, оскільки вони залежать від набору. Також клінічні кафедри, бо набір в інтернатуру та підвищення кваліфікації суттєво впливають на навчальне навантаження кафедр.
– А якщо буде оптимізація, чи це плине на якість навчання студентів й чи не будуть перенавантажені викладачі?
– Однозначно ні. Перенавантаження не буде. Навпаки, можливо буде недостатньо якихось годин, бо викладачі не будуть певною мірою довантажені.
Я розглядаю навіть часткове зменшення навчального навантаження для викладачів упродовж цього року, щоб зберегти колектив.
Ми зможемо купити нові парти, стільці, обладнання, але підготувати нового викладача – це дуже важкий процес. Доктора філософії готують мінімум чотири роки. Доктора наук – мінімум 10 років. Моє завдання – максимально зберегти професорсько-викладацький склад.
Тобто, це мають бути невеликі корекції, залежно від ситуації в країні та в університеті, але максимально маємо посприяти збереженню колективу.
– Ви вже майже 30 років працюєте в університеті. Як за цей час для вас змінився заклад?
– За ці роки суттєво змінився. Я закінчив Чернівецький медичний інститут. Це був однофакультетний навчальний заклад, який здійснював підготовку за спеціальністю, яка тоді називалася "лікувальна справа".
Зараз БДМУ – потужний багатофакультетний університет. Ми успішно готуємо студентів за спеціальностями "стоматологія", "фармація", "промислова фармація", "медсестринство". У нас є потужний навчально-науковий інститут післядипломної освіти.
Ми – одні з перших в Україні запровадили спеціальність "медична психологія". У нас функціонує потужний фаховий коледж університету.
Це непорівнянно, тобто, колись був інститут такий, як наразі один з факультетів, а тепер це справді потужний освітній заклад, який має хороші міжнародні зв'язки, авторитетні почесні місця в різних рейтингах.
– А щодо змін в гіршу сторону?
– Це взаємовідносини з клінікою й лікувальними закладами. Раніше наші кафедри розміщувались на підставі угод. Ми не платили жодних грошей. На жаль, зараз ми орендуємо площі в наших клініках й змушені також відшкодовувати комунальні послуги. До того ж наші лікарі безкоштовно консультують населення міста й області. Це певною мірою не враховується.
Це ті гроші, які ми могли б використати на купівлю підручників, покращення освітнього процесу. У Тернополі на підставі угод оренду не платять і гроші не відшкодовують, тобто там заклад більш конкурентоздатний, ніж ми. Ці гроші вони можуть використати на покращення наукової, освітньої чи лікувальної діяльності.
– Щодо оренди ви планували спілкуватися з місцевою владою. На вашу думку, чи дослухаються до ваших аргументів?
– Я не впевнений, що повністю, але частково так. Про це треба говорити однозначно. Більшість закордонних медичних університетів чи факультетів мають свої університетські клініки, які фінансують з державного бюджету.
Але керівник університету має право призначати керівника цієї клініки разом, наприклад, з міністром охорони здоров'я чи місцевою владою. А завідувачі кафедр стають завідувачами відділень у цих клініках.
Також всі, хто надаватимуть допомогу в цих клініках, мають розуміти, що під час надання медичної послуги обов'язково будуть присутні студенти, лікарі-інтерни чи слухачі.
– Пункт про університетську клініку був у програмі кожного кандидата на посаду ректора. Чому вашим попередникам не вдалося її створити й чи вдасться це вам?
– Питання клініки має прийматися на державному рівні. Сам університет профінансувати власну клініку не зможе.
Сьогодні Національна служба здоров'я фінансує надання медичної допомоги. На жаль, університетську клініку НСЗУ не може фінансувати. Відповідно, це можуть тільки бути платні послуги.
Враховуючи, який зараз фінансовий стан населення, надзвичайно проблематично, щоб ми могли надавати такі платні послуги. А жити тільки за рахунок платних послуг будь-яка університетська клініка сьогодні не зможе. Тому в інших державах це здійснюється за рахунок державного чи федерального бюджетів. А університет бере участь у лікувальній роботі та навчанні студентів.
– Ви обговорювали це питання з міністром Ляшком?
– Однозначно обговорював. Він говорив про те, що одну з перших університетських клінік будуватимуть у Києві, а також, що в планах будівництво нової лікарні в Чернівцях, де надаватимуть високоспеціалізовану допомогу. Обов'язковою умовою буде розміщення на безкоштовній основі клінічних кафедр університету.
– Скільки на це потрібно часу?
– Все залежить від того, коли закінчиться війна і як ми зможемо це будувати. Думаю, що ми отримаємо допомогу й будемо рухатись в напрямку Європейського Союзу. І якраз створення університетських лікарень – це, мабуть, один з пріоритетів, який буде перед нашою державою. Думаю, що наші європейські партнери також будуть підтримувати нас в цьому напрямку, бо з бюджетом університету створити це неможливо.
