За інформацією: Суспільне Вінниця.
Андрія Гендегу зустрічають на вокзалі у місті Хмільник. Фото надані Андрієм Гендегою
Півтора року і 13 днів у російському полоні провів військовий із Вінниччини Андрій Гендега. Його звільнили під час обміну 6 березня 2026 року. 25 квітня після лікування захисник вперше повернувся на Вінниччину.
Про перебування в полоні, звільнення та емоції після повернення оборонець розповів Суспільному.
Військовий шлях Андрія Гендеги розпочався у липні 2024 року. Він служив на Покровському напрямку. Саме там під час виходу на бойове завдання потрапив у полон.
"Я був на евакові. Коли один із побратимів відмовився їхати завдання, я зайняв його місце. Наша група потрапила під мінометний обстріл — троє загинули. А я втратив свіомість від вибухової хвилі. Коли прийшов до тями, був вже зв'язаний. Поруч — дев'ять росіян", — розповів Андрій.
Спочатку, за його словами, його тримали в бліндажі поблизу лінії фронту, потім перевезли до Авдіївки.
"Звідти потрапив у донецьке СІЗО, де пробув добу. А далі — до Кіровської колонії №8 на Донеччині. Там мене утримували три місяці, після чого етапували до Росії, у місто Орськ Оренбурзької області, розташоване біля Уральських гір".
Андрій Гендега. Фото надані Андрієм Гендегою
Про умови перебування в полоні Андрій говорить коротко. За його словами, полонених змушували довго стояти, вивчати пісні та гімн.
"На Донеччині знущалися по звірячому: зуби вирвали плоскогубцями, били струмом, шокерами, дубинками. Причин не шкали. Немає в них настрою — відкривають камеру. На Уралі вже струм не застосовували, тільки шокери і дубинки. Коли туди потрапили, перші 46 днів постійно стояли, сідати на лавочку було заборонено".
В Орську, за словами Андрія, умови перебування були важкими.
"У камерах — сиро, грибок на стінах. Вікна пластикові були — забілені вапном, щоб ми не бачили, що на дворі робиться. Такі щілини були, між вікном і стіною, що рука могла пролізти. З камери випускали раз на тиждень — це в баню. На дві хвилини під холодну воду".
У камері, як розповів захисник, він перебував разом з іншими українськими військовими — з Рівненської та Полтавської областей.
“Старалися один одного підтримувати. Розповідали про себе все — починаючи від садочка, ділилися спогадами. Це допомагало триматися. Вчили прізвища, номери телефонів рідних один одного, щоб якщо хтось раптом перший вийде, міг зв’язатися і повідомити родину”.
Андрія Гендегу звільнили з російського полону 6 березня 2026 року під час дводенного обміну військовополоненими. Про те, що його везуть на обмін, захисник, за його словами, не знав до останнього.
“До останнього не знали. Думали, що це черговий етап. Бо були із зав'язаними очима, як і минулі минулі рази. Дізналися уже в Білорусі, коли нам розв'язали очі і сказали, що ми вільні. Нас було 300 людей, всі сидять в лытаку, ніхто нічого не знає. Всі один на одного дивляться. І тут бачимо автобуси їдуть. Тожы вже зрозумыли, що це обмін”, — розповів Андрій.
Андрій Гендега. Фото надані Андрієм Гендегою
Після звільнення він зателефонував знайомій, номер якої пам’ятав. Саме вона повідомила новину його матері.
"Зі швидкої зателефонував знайомій Ірині, оскільки мама змінила на той час номер. Привітався, а вона кричить, галасує. Я кажу: "Так, я в Україні". Вона уже повідомила мамі й рідним", — сказав військовий.
Як розповів захисник, вдома на нього чекали мама, сестра, тітка, дядько та їхня родина. Мати взяла його на виховання з інтернату у віці двох років. Що син у полоні вона дізналася у вересні 2024 року. Офіційне ж підтвердження отримала у жовтні.
"У Кіровській колонії нам дозволили написати лист рідним. Написав мамі, вона його отримала. Згодом побачила зі мною відео, яке записував місцевий волонтер. 28 вересня мама уже знала, що я в полоні. А в жовтні це підтвердили їй офіційно. Після обміну вона на другий чи на третій день приїхала до мене у госпіталь. Емоції зашкалювали, слльози. Мати теж плаче. Кажу: "Не плачте, живий, здоровий. Я тут”.
Андрій Гендега з мамою. Фото надані Андрієм Гендегою
Уночі з 24 на 25 квітня військового зустріли на вокзалі в Хмільнику. Разом із його рідними туди прийшли родини зниклих безвісти захисників та небайдужі містяни. Люди принесли квіти, державні прапори й повітряні кульки у синьо-жовтих кольорах, обіймали Андрія та дякували йому за службу.
Зустріч із рідними на вокзалі у місті Хмільник. Фото надані Андрієм Гендегою
Як розповів захисник, така зустріч була для нього неочікуваною
"Не очікував побачити стільки людей на вокзалі. Думав, що прийдуть рідні і знайомі, натомість зустрічали близько сорока людей. Сердечко почало колотити, сльози навертатись. Бачу, вони з прапорами, з кульками, квітами, зі слізьми. Цього не передати. Ці емоції можна лише відчути”, — розповів захисник.
Андрій Гендега з рідними. Фото надані Андрієм Гендегою
Нині Андрій продовжує проходити реабілітацію. Каже, що після повернення має ціль — поїхати до інтернату, де виховувався, і привезти дітям подарунки.
"Я думаю про одне — поїхати, подивитися, завезти якісь подарунки, в інтернат, де я був. Поставив собі це за мету”, — сказав Андрій Гендега.
Андрія Гендегу зустрічають на вокзалі у місті Хмільник. Фото надані Андрієм Гендегою
