За інформацією: Суспільне Вінниця.
В’ячеслав Данилюк. Колаж Суспільне Вінниця
Більше 370 поетичних творів, присвячених боротьбі українського народу за свободу й незалежність та протистоянню російському вторгненню, написав вінничанин В’ячеслав Данилюк. Чоловік родом із Оратівської громади. Ідея щодня писати вірші виникла, каже, спонтанно. А після документування воєнних злочинів у Бородянці на Київщині вирішив продовжувати "писати літопис війни".
"Розпочав свою маленьку літературну битву з російською чумою"
В умовах сьогодення та повномасштабного російського вторгнення немає такого українця, якого б не торгнулася війна, каже В'ячеслав Данилюк.
"Безумовно, що у кожного з нас болить, кожного по живому рве війна, завдаючи щодня нові важкі рани. От і я не зміг залишитися осторонь у той час, як наші захисники та захисниці під шквалами куль та обстрілів, змінивши свій звичний уклад життя, щодня та щоночі зупиняють бездумні та підлі удари ворога, даючи гідну відсіч, оберігаючи наше майбутнє, та розпочав, так мовити, свою маленьку літературну битву з російською чумою".
Ідея щодня писати вірші виникла спонтанно, поштовхом для цього стала війна.
"Перші дні було важко всім: інформація про бомбардування аеродромів, постійні обстріли міст, висадка ворожого десанту, просування багатотисячних колон військової техніки з території Білорусії Київщиною в сторону столиці, бої зі штурмовими диверсійними ворожими групами в різних районах Києва.
І перші подвиги українських оборонців: про матроса-сапера Віталія Скакуна, який підірвав Генічеський міст разом із собою, щоб зупинити просування російської танкової колони, про пілота-винищувача "Привид Києва", що в українському небі збивав російські літаки, і відомих українських прикордонників із острова Зміїний з крилатою фразою у відповідь російському кораблю та їхній прояв сміливості та відваги. Всі ці події відображені в перших віршах", — розповідає В'ячеслав Данилюк.
"Злочини, які далеко за межами людяності, навіки залишаться в пам'яті"
У наступних віршах письменник описував приблизно в хронологічній послідовності події, що відбувалися в країні: постійні обстріли Харкова, Житомира, Херсона, приліт ворожих ракет у Білу Церкву, захоплення Запорізької АЕС та міста Енергодар, руйнація пологового відділення дитячої лікарні та драмтеатру в Маріуполі.
Після відступу російських військ та звільнення Київщини від окупантів наприкінці березня, з 13 квітня по 15 травня 2022 В'ячеслав Данилюк був у службовому відрядженні у селищі Бородянка, що на Київщині. Там документував воєнні злочини.
"Побачені наслідки російського вторгнення, масштаби руйнувань так званих "освабадітєлєй", їхні безчинства та катування, інформація про їхні злочини, які далеко за межами людяності, навіки залишаться як в моїй пам'яті, так і в пам'яті багатьох українців, — каже чоловік.
— Побувавши біля пам'ятника Т. Г. Шевченку в центрі селища Бородянка, що став символом незламності та міцності українського народу, що разом з мешканцями населеного пункту пережив окупацію та якому варвари вистрілили в голову, поспілкувавшися з місцевим населенням, я не зміг уже зупинитися та продовжував писати літопис війни кожного дня, розміщуючи свої вірші на особистій сторінці в соціальній мережі Facebook та на сайті "Поезія Вільних" Міністерства культури та інформаційної політики України".
Наразі в творчому доробку В'ячеслава Данилюка налічується більше 370 поетичних творів, присвячених боротьбі українського народу за свободу та незалежність, протистоянню російському вторгненню. По закінченню війни чоловік планує видати збірку. Останні вірші, каже, будуть про закінчення війни та перемогу України.
Кожен свій твір завершує рядками, які, каже, знають та повторюють українці, де б не були — "Все буде Україна!".
Вірші В'ячеслава Данилюка
День Триста Сорок Восьмий
Так я на варті, я не сплю,
Чатую та оберігаю,
Зіниць своїх я не зімкну
Бо ворог підлий я це знаю.
Я не дозволю й не допущу,
Їм пакостити на все наше
Вперед нізащо не пропущу
Тебе безликий дикий враже.
Я не слабкий, я сильний чуєш,
Мене ніколи не здолати,
Я тут, я щит, стіною стану,
Моя земля тут, моя мати.
Йди геть, ступай, назад не пізно,
Рятуй життя що Богом дане,
Я й побратими мої грізно
Тут не допустять небажане.
День Триста Сорок Четвертий
То білими, то чорними нитками,
Дорога стелиться під назвою життя,
Та щось занадто вже багряним стали
Останні роки нашого буття.
Зачервоніло й полум'ям все дише,
Ніби з легенд той стародавній змій,
Все спопеля та на шляху все нищить,
Те що безцінне на землі моїй.
І як хотілось щоб це була казка,
Або тривожний сон, а чи кошмар,
Та ж ні реальність, але все ж фіаско
Зазнає ворог та в війні провал.
День Триста Двадцять Третій
Минають дні, минають ночі,
Життя поволі теж мина,
Воно бурлить для всіх охочих
Для інших як свіча згаса.
А може бути так як зараз
Життя злилося із війною
Й зависло наче сонце в хмарах
В словах: "За мир! У бій! За зброю!"
Міста і люди. Діти! Діти!!!
Війна усюди. Мчить мов вітер.
А день завис… А день триває…
Час зупинився та не йде,
Нехай хутчіш цей день минає
Й життя у звичне поверне.
