Фото: Іван Станіславський Усе починалося в Сумах
Юрій родом з Рівненщини, навчався у Львові, а пізніше перебрався до Києва. Здобув кандидатський ступінь з економічних наук і працював у Національному банку. Дмитро – харків’янин, але багато років жив і працював у Сумах, викладав на кафедрі харчових технологій. Він також має кандидатський ступінь, а ще досвід роботи з харчовими матеріалами. Їстівний посуд, інноваційна пакувальна плівка – отакі практичні експерименти є його фахом.
І якщо Дмитро – практик, то Юрій потрапив у історію безвідходного виробництва зовсім з іншого напрямку – з боку економічної теорії. «Мене зацікавила циркулярна економіка, її головна ідея – це відсутність відходів. Переломним у цьому сенсі став 2013 рік, коли я прослухав відкриту лекцію Богдана Гаврилишина і дізнався про роботу Гюнтера Паулі «Синя економіка». Вона мене вразила, бо містила великий практичний доробок використання відходів, зокрема, там згадувалася кавова гуща. З тієї пори я намагався рухатися в цьому напрямку», – пригадує Юрій.
Завдяки одному спільному знайомому Юрій і Дмитро знайшли один одного, і так у середині 2020 року виник проєкт «Rekava». Компаньйони вирішили налагодити виробництво стаканчиків для американо й еспресо з кавової гущі.
Фото: Іван Станіславський Юрій Тустановський
Невдовзі в Сумах з’явилися три локації, де тривали дослідження і пілотне виробництво. Головним досягненням Дмитро та Юрій вважають створення унікального рецепта суміші, з якої можна пресом формувати що завгодно.
«Виготовлення посуду з кавової гущі саме по собі не новина. Але якщо подивитися на аналоги, то побачимо: щоб забезпечити певні технологічні та споживацькі якості, десь використовують полімерні додатки, десь силікон. А це вже не екологічні матеріали, вони потребують спеціальної переробки. Наша принципова позиція – уся продукція має бути на 100% біорозкладна. Це був і виклик, і мета», – каже Дмитро Бідюк.
Поки Дмитро експериментував у Сумах, Юрій шукав партнерів і клієнтів у Києві. Саме в столиці вони побачили найбільші перспективи для свого починання. Тестові партії стаканчиків уже випробовували в київських кав’ярнях, коли почалося повномасштабне вторгнення.
Фото: Іван Станіславський
Продовження у Львові
24 лютого Дмитро зустрів у Сумах, місто швидко опинилося в епіцентрі бойових дій. На початку березня він з родиною сів у евакуаційний автобус, на всіх – одна сумка з речами. За якийсь час потрапили до Львова. Туди евакуювався з Київщини і Юрій. Нарешті компаньйони фізично опинилися в одному місці. Та не в столиці, як планували раніше.
«Через якийсь час ми почали думати, що нам робити», – пригадує Дмитро. «Хоча лабораторія в Сумах була в районі, де йшли бойові дії, нам дуже пощастило – усе залишилося цілим. Але як все це перевезти? Приватні перевізники за таке не бралися. Прийшла на допомогу Львівська обладміністрація, ми лишили заявку – і згодом почався процес релокації. Укрпошта стала підрядником переїзду, ми лише організували завантаження. На початку квітня наше обладнання приїхало у Львів», – каже Дмитро.
Фото: Іван Станіславський Дмитро Бідюк
«У Львові все склалося позитивно. Ми планували розвиватися в Києві, але від того, що переорієнтувалися на Львів, як мінімум нічого не втратили. Це місто асоціюється як кавова столиця, для нас це стало символічно», – додає Юрій.
До переїзду компанія працювала здебільшого над посудом для кави. Але до масового виробництва так і не дійшло. Щоб задовольняти попит середньої кав’ярні, потрібно виготовляти кілька тисяч стаканчиків на місяць. Обладнання для такого виробництва коштує сотні тисяч доларів.
Усі виробничі потужності підприємства зараз вміщаються в кімнату завбільшки з гараж для вантажівки. По один бік – стелажі з коробками, навпроти – прес, усяке інше приладдя незрозумілого з вигляду призначення. Колись давно тут була майстерня якоїсь залізничної служби. Тепер площі здають в оренду покімнатно.
Фото: Іван Станіславський Лабораторія і виробничий цех в одній кімнаті
Фото: Іван Станіславський
Чим пахне рідний край
Релокувавшись на новий майданчик у Львові, Дмитро та Юрій вирішили, що потрібно створити новий продукт для продажу.
«На базі наших напрацювань мали технологію виготовлення ємностей, тож вирішили зробити аромасвічки. Проте було відчуття, що це не може бути просто свічка. Запах – така штука, що може сильно закарбовуватися в пам’яті. Коли аромати характерні й влучні, то можуть стати відсиланням до рідних місць. Ми самі з тих людей, які полишили власні домівки. Нас це зачепило», – каже Юрій.
Так з’явилася серія свічок з ароматами міст України. Команда почала з тих місць, де вже існують стійкі асоціації. Херсон – кавуни, Київ – каштани, Львів – кава. Поступово це перетворилося на дослідження, бо не всі регіони України пов’язані з певними ароматами. Довелось занурюватися у тему, спілкуватися з представниками цих місцевостей, створювати опитування в соцмережах.
Фото: Іван Станіславський Серія аромасвічок Міста України
Зараз у колекції 11 ароматів, останнім вийшов Харків – із запахом книг, бібліотек: місто стало столицею українського літературного ренесансу у 20–30-х роках минулого століття. Звісно, є свічка з ароматом Сум – це липа. У Сумах є липова алея, що стала символом міста – колись давно її висадив місцевий меценат Харитоненко. Надалі команда збирається створити аромати всіх регіонів України.
Ніколи не стане сміттям
Щоб товар відповідав найвищим екологічним стандартам, від самої свічки до паковання, довелося підходити до проблеми нестандартно.
«Ми знали, що у свічках є елементи, які залишаються як сміття. Ємність – це скло чи кераміка, тримач для ґнота – метал. Ми не могли використовувати і парафін, бо він похідний від нафтопродуктів. Як замінити все це, думали самі. Є різні фантазії та варіації на цю тему, але з погляду 100% біорозкладання аналогів немає», – каже Дмитро.
Фото: Іван Станіславський Так виглядає кавова гуща, яка невдовзі може перетворитися на стакан чи свічку
Фото: Іван Станіславський
Фото: Іван Станіславський
Отже, свічка, яка ніколи не стане сміттям, – це ємність, виготовлена з кавової гущі, тримач ґнота з яєчної шкаралупи, а замість парафіну – соєвий віск.
Усі компоненти паковання: наповнювач, картон, інструкція – також зроблені з матеріалів, які легко надаються до переробки. Але це не все. Ємність з-під спаленої свічки можна використати як горщик для вирощування квітів. У комплекті є кокосова таблетка з насінням, її треба покласти в ємність, залити водою і присипати ґрунтом. Утилізуй з користю — спонукає виробник.
Фото: Іван Станіславський Із цієї шкаралупи зроблять тримачі ґнота для свічок
Фото: Іван Станіславський
У рамках волонтерської ініціативи Дмитро та Юрій виготовляють окопні свічки. Їх перевага в тому, що після згоряння не лишається металева бляшанка – ємність виготовлена з кавової гущі. Тут уже використовують звичайний парафін, але отримують його, переплавляючи огарки. Під час блекаутів такої сировини було вдосталь.
Кілька львівських закладів радо передають огарки, цього вистачає, щоб робити сотню-дві свічок на місяць. Усю іншу сировину – кавову гущу, яєчну шкаралупу, папір – також доводиться перехоплювати фактично на шляху до смітника.
Проте команда має й постійних постачальників, серед яких трапляються досить відомі бренди, наприклад, айті-гігант «SoftServe».
Фото: Іван Станіславський Тримач ґнота для свічки виготовлено з яєчної шкаралупи. Коли свічка горить, віск стає прозорим і на дні видно напис Слава Україні.
Фото: Іван Станіславський
Останній виклик, який підстерігає команду екомаксималістів – відправлення товару. «На «Новій пошті» все затягують у чорний стрейч, який не переробляється. Тому ми мусили реагувати й тут», – каже Юрій. «Якщо скотч, то ми беремо екоскотч, який створюється відповідним чином. Якщо плівка – то прозора, її збирають і можуть переробляти. І так на кожному кроці. Звісно, екоматеріали дорожчі за звичайні. З погляду бізнесу це складніше».
Навіщо такі складнощі
У Європі свідоме ставлення до навколишнього середовища культивується вже не одне десятиліття. Особливо далеко в цьому плані пішли скандинавські країни. Там екоідеологія встигла глибоко укорінитися в побутову поведінку, соціальні та бізнес-процеси, політику. Врешті, це ставлення перетворилося на філософію життя. В Україні відгук на такі ініціативи обмежується невеликим числом активістів. Але надія є. Чи правильніше казати – іншого вибору немає.
Фото: Іван Станіславський Дмитро Бідюк тримає окопну свічку власного виробництва
«Чому саме безвідходність? Цей тренд з кожним роком стає все більш актуальним», – пояснює Дмитро Бідюк. «Відходи мають певний потенціал як сировина, їх можна і треба використовувати. Бо природні ресурси обмежені – це давно і всім відомо. Це незворотний тренд світового порядку. І, звісно, це можливість очистити світ від сміття, зробити його кращим».
«Країни Європи поступово забороняють використання одноразового пластику, це змінює становище на ринку, і ми вважаємо, що це не тільки правильно за своєю суттю, а й перспективно з погляду економіки», – додає Юрій Тустановський.
Фото: Іван Станіславський Огарки, зібрані в закладах Львова. Їх переплавлять на окопні свічки для військових
Проте зараз без підтримки ззовні бізнесу Дмитра та Юрія не вижити. Допомога держави стала дуже доречною під час релокації. Але чинні програми системної підтримки таким стартапам здебільшого недоступні. Державна політика в цій сфері робить ставку на підприємства, що вже мають певний оборотний капітал і штат працівників. Створення нових робочих місць – головна умова отримання таких грантів. Через це мікробізнес опинився практично поза грою.
Уперта фермерка. Як пережити окупацію і не опустити рук
Фото: Іван Станіславський
Тож підприємці шукають кошти всюди, де це можливо. Очевидно, що в Україні зараз складний період, рівень життя знижується, грошей на якісь не необхідні речі обмаль. Споживачі частіше просто купують те, що дешевше. Якщо потрібна свічка, то більшість іде на ринок і бере її за 20 гривень. Однак людей, для яких важливо, з чого та як вироблено те, що вони купують, стає більше.
До речі, щоб виготовити один екостакан, потрібно кавової гущі приблизно стільки, скільки йде на одне стандартне еспресо. Виходить, що кожна кав’ярня потенційно може забезпечувати себе сировиною для екологічного посуду. Пам’ятайте про це щоразу, коли купуєте каву на винос у стаканчику, який, скоріше за все, переживе вас самих.
Фото: Іван Станіславський
Іван Станіславський, журналіст
