За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Світлана Дзюма — Чан під час поїздки на Запорізький напрямок. Фото з особистого архіву Світлани
— Який настрій у бійців?
— Це дуже важке питання. Виснажені, втомлені, але настрій бойовий. А ще вони дуже зраділи. Я рада, що все ж таки змогла поїхати до них. Вони максимально були щасливі нас бачити. Ми також були в кременецьких мінометників, там є моя родина. І вони купили нам торт. Я аж розплакалася від того, що настільки вони були раді нас бачити й наскільки хотіли все віддати нам. І подарунки нам дали, і навіть ананаси
— Ви родом з Кременця, там і вчилися. Згодом у Тернополі працювали артисткою балету. Як взагалі вийшло так, що ви опинилися у Китаї?
— Моя робота мене туди завела. Артисткою я працювала в Тернопільській філармонії, танцювала. І вирішила трішки щось змінити в своєму житті. Полетіла спочатку до Кореї, там два роки працювала. Коли в мене була відпустка, прилетіла додому і мені запропонували поїхати до Китаю. Зустріла свого майбутнього чоловіка там, ну так і залишилася, і вже 10 років там.
— Приводом залишитися став чоловік?
— Саме так.
— Як познайомилися?
— Це була дуже цікава історія знайомства. Щороку на Андрія я ворожила. І ворожіння мені постійно видавало ім'я Володимир, ну от Володимир і все. І я дівчатам кажу: "Ну, лечу в Китай, де я там того Володимира знайду?" (посміхається — авт.). Коли підійшов мій майбутній чоловік до мене, ми побачилися з ним, переглянулися, сподобалися і я запитала: "Як тебе звати?", а він до мене каже: "Володя". Як таке може бути? Я така: "Ого, значить це той Володя, що я собі наворожила". А він десь перед цим дивився фільми і там була головна героїня Наталя. Вона була закохана у китайця, якого прозвала Володимиром. І він дізнався, що приїхали іноземці, вирішив прийти подивитися в театр на нас, так ми з ним і познайомилися. І він вирішив представитися Володимиром. Тому після того я привезла його до України і охрестила як Володимира.
Світлана з чоловіком. Фото з особистого архіву Світлани
— Прийняти християнство — чиє це було рішення і як дійшли до цього?
— Це було його рішення. Якось ми переглядали історичні фільми й він так вирішив. Бо в Китаї зазвичай даосизм, буддизм, і є католики, до речі. І все ж таки він каже: "Ну, я би хотів слідувати тому, що й ти".
"Забороняю дітям говорити між собою китайською"
Родина Світлани. Фото з особистого архіву Світлани
— У ваших діток українські імена — Іванна та Михайло. Вони також охрещені в Україні?
— Так.
— Як у своїй двокультурній сім'ї зберігаєте українські традиції? Чого навчаєте дітей та чого вчите чоловіка?
— Перш за все української мови. Вони повинні розмовляти українською. Коли я тільки прилетіла до Китаю, всі мені закидали: "Чому ти вчиш дітей української мови? Розмовляй російською". Я кажу: "Ну, як вони будуть туди їхати, нехай вони там її вчать. Вони українці, вони повинні знати українську мову". І я їм між собою забороняю розмовляти китайською. Тому що в нас маленьке коло спілкування, лише я і вони двоє. І я їм сказала: "Хочете розмовляти між собою лише українською?". Чоловік спочатку не розумів чому. "Чому ти їм не дозволяєш розмовляти китайською?", — питав мене. Я кажу: "Бо вони в Китаї, тут багато китайської мови, вони будуть її знати, набагато краще, ніж українську". Але вони молодці, вони дуже швидко вловлюють українську і вони спілкуються на хорошому рівні. Також Михайло займається з вчителькою української мови онлайн. І зазвичай розповідаю їм про українські традиції: український Новий рік, Різдво. Мене не було на цей Святвечір, то я дуже попросила чоловіка, щоб 24-го вони свічечку запалили. Куті, звичайно, не зробили, але щоб він їх завів на вечерю, щоб розповів і нагадав, що в Україні зараз Різдво й обов'язково потрібно святкувати.
— Чи колядуєте?
— Колядують і щедрують. Минулого року їм дуже сподобався "Щедрик" Леонтовича, то вони ходили й співали. Я мрію приїхати з дітками взимку до України, щоб вони відчули справжній український дух Різдва.
"Ми показували китайцям, що насправді відбувається в Україні"
— Коли розпочалася повномасштабна війна, ви перебували в Китаї. Враховуючи тісні відносини Росії з Китаєм, як висвітлювалася тема війни там і як про неї дізнавалися звичайні громадяни?
— Ой, скільки праці було вкладено саме в початок повномасштабного, тому що, мені здається, їх якось готували. Росія викупила декілька великих китайських телеканалів, де поширювала свою пропаганду і розповідала про те, яка вона могутня країна. І вони вірили в цю пропаганду, їх так легенько можна повести за собою. І коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну, нам потрібно було якось висвітлювати справжні новини. Тому що пішов дисонанс — ті за Україну, ті за Росію. Навіть мій чоловік спочатку не міг визначитися, що й за кого. Я кажу: "Ну як за кого, ти при своєму розумі?". І один друг йому сказав: "Ну твоя дружина звідки? З України. То ти що будеш підтримувати Росію?".
Я почала показувати чоловікові, що насправді відбувається. В нас є дівчата перекладачі, китаєзнавці, вони перекладали на китайську мову українські новини. Ми постили ці новини та відео, писали про війну. Спочатку дуже сильно блокували, бо в Китаї є своя система, де вони висвітлюють новини. І ми туди писали, і виставляли. Ми не зупинялися, бо розуміли, що навіть ця маленька крапелька в величезному морі нам допоможе. Ми почали робити закриті групи і дуже багато китайців підтягнулося, які почали вже самі писати та висвітлювати, що насправді відбувається. Вони просили нас: "Покажіть, де ми можемо це все читати, на яких каналах?" І звичайно в соцмережах підписалися на наші групи, встановили собі VPN-и і шукають.
Інтерв’ю з Світланою Дзюмою — Чан. Суспільне Тернопіль
— В одному з інтерв'ю ви згадували про те, що до китайсько-українських сімей приходила поліція.
— Так, і до нас приходили. Але наше посольство дуже гарно спрацювало, тому що вони одразу по наших посольських групах особисто всім українцям розсилали інформацію, попереджали, що ми не маємо права виходити на якісь мітинги, щось підписувати, щось розказувати. Тому що тоді в Китаї дуже швидко спрацювали росіяни. Вони почали українцям у різних групах розсилати провокації, писати: "Завтра збираємося біля посольства, беріть прапори, будемо мітингувати". Посольство зразу сказало: "Ні в якому разі цього не робимо, тому що нас всіх зразу депортують, це ж Китай".
— Тобто, ви дуже спокійно протистояли російській пропаганді.
— Так. І Дуже спокійно спрацювали, бо, знаєте, в цій паніці ти не розумієш, що маєш робити.
