За інформацією: Суспільне Чернівці.
Маріанна Антонюк та Тарас Меленчук. Колаж: Суспільне Чернівці
У рік проголошення незалежності України чернівчанці Маріанні виповнилося 18 років. Вона закінчила радянську школу, де на уроках показували засідання компартії. Стояла у довгих чергах за продуктами та їздила лише у межах Радянського союзу.
Вже у вільній країні народився військовий Тарас – зараз він відстоює незалежність України на фронті. Робить це, як і дев'ять років тому. Суспільне Чернівці розповідає, як відрізняється сприйняття незалежності для того, хто ще пам’ятає Україну у складі Радянського союзу, і того, хто знає її лише вільною.
"Свобода — це найбільше, що ми отримали від незалежності"
Дитинство Маріанни Антонюк припало на часи Радянського союзу. Пригадує, що в останні роки перед розпадом союзу було матеріально важко: був дефіцит багатьох продуктів й за ними потрібно було довго стояти у черзі.
"Пам’ятаю, що перед моїм днем народження я хотіла запросити своїх друзів на святкування. Я відстояла три черги у магазинах, щоб приготувати олів'є. Коли я прийшла додому, то заплакала, бо в мене день народження, а я вимушена стояти у черзі, щоб влаштувати собі свято", – розповідає жінка.
За словами Маріанни, в радянському союзі було багато обмежень: тем для розмов, можливостей. Також у школі показували з'їзди комуністичної партії.
"Наші батьки скинулися грошима й купили нам в клас телевізор. Нам було десь 7-9 років. І десь в цей період нам увімкнули замість мультиків з'їзд КПРС Брєжнєва. Абсурднішого вигадати важко. Навіщо маленьким дітям дивитися нудні й незрозумілі речі?", – каже Маріанна.
Маріанна Антонюк. Фото: Суспільне Чернівці
У 1991 році Маріанна стала повнолітньою. 24 серпня вона відпочивала у селі й про проголошення незалежності почула по радіо, бо газети повідомляли новини з запізненням, а по телевізору переважно транслювали пропаганду. Каже, незалежність не настала раптово.
"Це не сталося на порожньому місці, що от, все добре, а потім у Москві все розпалося. Ми до цього йшли. Вже були розмови про незалежність, були мітинги. Ми на дискотеках танцювали під "Червону руту". А про те, що незалежність – відповідальність, ми зрозуміли пізніше", – каже Маріанна.
У Маріанни досі зберігаються сімейні альбоми, серед яких є фото з мітингу.
"Ми стояли в ланцюгу єднання з прапорцями. Коли поверталися з мітингу, то до нас обурилася якась російськомовна жінка, що ми маємо синьо-жовті прапорці. Але насправді у регіонах, які ми вважали проросійськими, великий відсоток людей проголосував за незалежність. Тоді ми реально були єдиними", – пригадує Маріанна.
Фотоальбом Маріанни Антонюк. Фото: Суспільне Чернівці
Жінка каже, найбільше, що ми отримали від незалежності – свободу, бо зараз діти – вільніші та мають право на свою думку. Також люди мають можливість подорожувати різними країнами, порівнювати їх та переймати для України кращий досвід.
"Тоді ми нічого цього не бачили й не знали. Дикі люди за залізною завісою. А коли вже була незалежність, то мені написала подруга з Канади, що старші люди там плакали. Вони також повиходили з прапорами й плакали від радості, що вони цього дочекалися".
"Незалежність – це тільки верхівка"
Військовослужбовець Тарас Меленчук народився у рік проголошення України незалежною. Каже, у його сім'ї завжди були патріотичні настрої: співали українські пісні, були україномовними, а також зберігали старовинне видання "Кобзаря". За Радянським союзом не ностальгували.
"Після 15-18 років я почав розуміти, щось в цій країні не так. Ми економічно та релігійно залежали від росіян. Зараз маємо можливість відійти від цього та ніколи не згадувати про них", – каже військовий.
Коли почалася війна у 2014 році, Тарас брав участь у бойових діях біля Кримського перешийка, на Луганщині та Донеччині. Він долучився до ЗСУ у перші дні мобілізації. Каже, найбільше на це рішення вплинуло те, що російські військові з'явилися в Криму, бо "це була відкрита агресія в наш бік".
"Ми стояли на перешийку у Криму, там було добре видно, що проти нас стоять росіяни, які вичекали момент, коли ми були найбільш знекровлені. Вони ніколи не втрачали надії створити свій Радянський союз. Економічно нас давили усіма способами".
Військовий Тарас Меленчук. Фото з його архіву.
Через рік Тарас демобілізувався, однак був готовий повернутися на службу у разі повномасштабного вторгнення.
"Для військових було очевидним, що вони підуть на нас усіма силами й ми зійдемося у відкриту. Я присягнув українському народу. Мав досвід 2014-15 років, тому точно був би корисний. Якщо тоді я був ще занадто юний, то у 32 я чітко розумів на що йду", – розповідає Мельничук.
Під час повномасштабного вторгнення Тарас виконував бойові завдання на Київщині та Донеччині. Вже рік воює на Запорізькому напрямку в артилерійському підрозділі. Разом з побратимами щодня працюють по 15 годин. Каже, наразі українці виборюють своє існування.
"Незалежність – це тільки верхівка. Ми боремося за свободу, за віросповідання, за можливість говорити все, що хочеш, та думати, як хочеш. Мати альтернативні думки. Пам'ятайте ціну незалежності, бо зараз вона нам важко дається. Святкуйте, відзначайте! Нехай ворог бачить, що у нас все чудово, а буде ще краще".
Тарас разом з побратимом. Фото з архіву Меленчука.
