За інформацією: Суспільне Вінниця.
Олексій Шевченко до полону. Фото надав Олексій Шевченко
Олексій служив бойовим медиком у 36 бригаді морської піхоти, яка обороняла Маріуполь. Фото надав Олексій Шевченко
У полон чоловік потрапив 4 квітня 2022 року. Суспільному розповів: тоді думали, що їдуть "зеленим коридором", а якби знав, нізащо би не сів у ту машину.
"Якби я знав, що я штовхатиму машину в свій полон, я ніколи би цього не зробив. Я би розвернувся і пішов. Але тоді я ще не розумів. Я думав, що ми їдемо у "зелений коридор". Поїхали і тут відкривається штора і "Здравствуйте". Приїхали… Апатія почалася, голова нахилилася, не знав, що робити… Багато камер, журналістів їхніх, все знімають. Я зрозумів, що вони нас не розстріляють".
Маріуполь навесні 2022 року.
За майже чотири роки в російській неволі, Олексій побув у багатьох російських тюрмах на окупованих територіях та в Росії, де утримують полонених: Сартана, Оленівка, Таганрог, Кашин і Мордовія. Згадує — полонених українців солдати РФ "буцали, як футбольного м’яча". Також вразила жорстокість російських людей.
"Приймали так, що під землею ніг не відчував. Я був як футбольний м’яч у повітрі, коли тренуються. Я ж не один такий був. Ми усі такі були. Часу, щоб приземлитися не було. Буцали… Звичайно, їм було весело. Враження було таке, що вони під чимось. Здорова, свідома людина ніколи би не пішла на це знущання. Жінки їхні казали: "Давайте зберемо їх до купи, нащо їх сюди привезли. Давайте на поле їх, катками, тракторами змішаємо із землею", — розповів Олексій Шевченко.
Олексій Шевченко відновлюється після полону на Вінниччині. Суспільне Вінниця/Олександр Базюк
В неволі рятував гумор і думка, що вдома чекають, пояснив чоловік. Олексій — сирота, у 14 років потрапив до прийомної родини. Сестра Катерина стала для нього найріднішою людиною, листи від неї, отримані вже в Мордовії, не давали зламатися, розповів медик.
"Стільки було моментів, коли казали : "Так ти з Луганскої області, ти ж земляк, поїдеш до себе додому. Давай погоджуйся на громадянство!" Та ідіть ви лісом, яке громадянство? Мене вдома в Україні чекають! Завдяки цим листам я себе підтримував, що мене чекають вдома, в Україні! Я був патріотом і до кінця своїх днів ним залишусь".
У полоні чоловік складав вірші, один із них продекламував після повернення із неволі. Суспільне Вінниця/Олександр Базюк
В одиночній камері, щоб не збожеволіти, приручив мишу. Бо самотність в полоні вбиває швидше за голод і побої, вважає Олексій.
"Годування — помиями не назвеш. Вода іржава. Почав потрошку "спілкуватися" з мишею. У мене там була така тваринка. Вода вибігала, хліб, який у мене залишався, я їй віддавав. Вона мене веселила. Мені було не самотньо. Слідкував за хлопцями через вікно, трошки було видно інші камери. Намагався вгадати, хто там є", — згадує медик.
У російських тюрмах Олексій складав вірші. Рядки запам'ятовував, бо ні аркуша, ні олівця в нього не було.
"Стараюсь повернутися до того моменту, коли там складалися в полоні вірші, але вже все, час втрачений, треба ті емоції. Думаю свого часу повернеться пам’ять і відродиться".
Олексій мріє здобути вищу медичну освіту та стати хірургом. Суспільне Вінниця/Олександр Базюк
У свої 28 років, після майже чотирьох років полону, Олексій Шевченко має проблеми із зором, слухом, загострення астми та болі в спині. Та попри все не відмовляється від своїх планів: здобути вищу медичну освіту, стати хірургом, навчитися керувати авто, придбати власне житло.
"Продовжувати далі роботу з підтримки хлопців, які там знаходяться і їхніх рідних, які зараз в умовах очікування їх з полону. Зідзвонювався з рідними, чиї чоловіки, сини, діти там знаходяться, яких я бачив — з усіма майже зв’язався. Потрохи включитися в роботу, хочеться соціалізуватися. Я не буду продовжувати службу. Піду далі у мирне життя і тут допомагатиму не лише мирному населенню, а тим, кому це буде необхідно з військовослужбовців".
Олексій Шевченко. Суспільне Вінниця/Олександр Базюк"Я на свободі. Можу видихнути. 24 на 7 з усіма на телефоні, на зв’язку. Можу чути голос рідних. А вони мій".
