За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Тарас Сенюк під час АТО у 2014 році. Фото: Український меморіал
Полковник ЗСУ, миротворець Тарас Сенюк — перший у російсько-українській війні Герой України з Івано-Франківщини. Звання з удостоєнням ордена "Золота Зірка" йому присвоїли посмертно 20 червня 2014 року. Військовий загинув від кулі снайпера 3 червня 2014 під час бойового завдання поблизу Слов'янська. Спогадами про Героя України та його військовий шлях поділилися матір Наталія Сенюк та побратими Віталій Марків та Мирослав Гай.
Слухав групу Metallica, важкий рок та мріяв стати військовим
Тарас Сенюк народився 22 червня 1980 року в Коломиї. Матір пригадує: у дитинстві син був дуже спокійним, врівноваженим.
Тарас Сенюк разом з батьками. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Хлопчик з першого класу вчився за себе постояти й тоді вирішив стати військовим.
Матір Наталія Сенюк показує фотографії сина Тараса. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"У першому класі траплялося так, що його там ображали, і він вирішив наполегливо займатися спортом. Підтягувався до 50 разів на перекладині разом з вагами на ногах. І тоді вирішив стати військовим. Навіть на тодішніх фото у нього — бійцівська стійка, кулаки стиснуті. Син завжди був серйозним, рідко сміявся", — розповідає Наталія Сенюк.
Тарас Сенюк у центрі під час навчання у школі. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Уроки Тарас робив у навушниках під музику, пригадує матір. Часто хлопець слухав важкий рок, а його улюбленою групою була Metallica.
"Я вже собі думаю, щоб всякі шуми на війні не заважали ухвалювати правильні рішення. Коли син воював, хлопці розповідали, що його девіз був: безвихідних ситуацій не буває", — говорить Наталія Сенюк.
Від мрії до батальйону імені Тараса Сенюка
Закінчивши у Коломиї школу № 6 у 1997 році, Тарас вступив до військової академії в Одесі на аеромобільний факультет. Виш він закінчив з відзнакою.
Тарас Сенюк праворуч. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Йому пропонували працювати в Одеській військовій академії. Пропонували йому йти у президентський полк — Тарас теж відмовився. А був на практиці в 95 аеромобільній бригадіЗараз — 95 окрема десантно-штурмова бригада (95 ОДШБр, то йому дуже сподобалося. Він сказав: "Я йду туди служити". Дослужився від командира роти до командира батальйону. Був начальником штабу в 13 батальйоні, який тепер названий в честь мого Тараса", — каже матір.
Матір Тараса Сенюка Наталія. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У 2007-2013 роках Тарас Сенюк очолював штаб 13 окремого аеромобільного батальйону 95 десантно-штурмової бригади. Згодом — командир 1 аеромобільно-десантного батальйону тієї ж бригади.
Миротворчі місії: "На рахунок чотири мав ухвалити рішення"
Тарас Сенюк ще до АТО пів року був миротворцем в Іраку, розповідає його матір Наталія Сенюк. Потім — у Косово. Туди вирушив за власним бажанням.
"Про місії нічого не казав — ні про Косово, ні про Ірак, бо він мене шкодував. Я дуже за нього переживала. Потім якось сказав, що були такі випадки, що треба було дуже швидко ухвалювати рішення. Каже: я лічив до трьох, на рахунок чотири я мав ухвалити рішення", — говорить Наталія Сенюк.
Герой України Тарас Сенюк. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Донбас, 2014 рік
На весні 2014 року Тарас Сенюк разом з 95 бригадою виїхав боронити Україну на Донеччині.
"Зустрів там свого колишнього друга, вони разом воювали в Косово. Він там був на боці сепаратистів. Тарас питає: "А чому ж ти тут? Той каже: "А мені потрібні гроші", — переповідає розмову сина Наталія Сенюк.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Матір пригадує, як побачила по телевізору свого сина на початках антитерористичної операції. Він був командиром одного з батальйонів 95 аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Увімкнула телевізор і чую голос Тараса, а він схуд, плечей нема. Син майже нічого не їв, віддавав солдатам. Це було 2 травня, Андріївський міст. Якраз за порятунок багатьох людей на оцьому Андріївському мосту його подали на "Героя України", — розповідає Наталія Сенюк.
"Найфаховіший військовий, якого я зустрічав за всі дев'ять років війни"
Десантники разом з військовослужбовцями Національної гвардії України здійснили навесні 2014 року низку операцій під керівництвом Тараса Сенюка, каже його побратим Мирослав Гай. Він брав участь у цих операціях у складі добровольчого формування Національної гвардії України. Зокрема, вони зайняли гору Карачун поблизу Слов’янська та обстрілювали звідти сепаратистів.
Побратим Мирослав Гай. Мирослав Гай на акції «Ні капітуляції!», 14 жовтня 2019 року. Фото: Вікіпедія
"На той момент у людей, які не бачили війну, Тарас Сенюк вселяв впевненість і розуміння, що ситуація контрольована. Він був одним з найфаховіших військових, яких я зустрічав за всі дев'ять років війни. Я його досі вважаю елітою Збройних сил України. Такою, знаєте, білою кісткою серед військових. Я всім завдячую, оцьому першому досвіду, Сенюку. Своїм прикладом показував, як мають поводитися в тих чи інших ситуаціях військовослужбовці", — розповідає Мирослав Гай.
"Якщо будемо виходити, то всі разом"
Офіцер батальйону оперативного призначення штурмової бригади "Буревій" Нацгвардії України Віталій Марків пригадує, як Тарас Сенюк врятував життя йому та його побратимам під час виходу з оточення.
Офіцер батальйону оперативного призначення штурмової бригади «Буревій» НГУ Віталій Марків. Facebook
"На той момент ми були озброєні лише стрілецькою зброєю. Тоді Тарасові надійшла пропозиція вийти, але щоб залишити 47 гвардійців. Тарас ухвалив рішення: "Ні, ми своїх не залишаємо! І ми, якщо будемо виходити, то всі разом". З'явилася інформація, що бойовики почали підтягувати всі свої головні засоби для знищення нашої військової техніки. Ми виходили з цього оточення з боєм під командуванням Тараса Сенюка. І вийшли", — каже Віталій Марків.
Останній дзвінок матері та сон доньки
"Я пам’ятаю: він ще зателефонував востаннє 25 травня, на мій день народження, — говорить Наталія Сенюк. — Привітав мене, кілька слів сказав. Але основне, що я чула його голос, що він — живий, здоровий. Подав команду, почалися обстріли й він відключився".
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Перед тим, як Тарас Сенюк загинув 3 червня, він приснився своїй доньці Лізі.
"Такий дуже гарний, у військовій формі й сказав: "Лізонько, я тебе дуже люблю", — додає матір полеглого.
На фото донька Ліза та батько Тарас. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Загинув від кулі снайпера
3 червня 2014 року сепаратисти напали на колону сил АТО, що прямувала з Ізюма у Слов’янськ. Того дня під час бойового виїзду від кулі снайпера загинув Тарас Сенюк.
"Як пояснювали, врізалися в укріпрайон противника, от він і був уражений калібром. Бронежилет був пробитий наскрізь і він загинув. Тарас їхав у передовій машині", — розповідає Мирослав Гай.
Згодом матір відвідала місце загиблі сина у Семенівці, на околиці Слов'янська.
Перший Герой України з Івано-Франківщини у російсько-українській війні
За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння українському народові 20 червня 2014 року Президент України Петро Порошенко присвоїв Тарасові Сенюку звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У 2019 році 13 окремому десантно-штурмовому батальйону 95 бригади присвоїли ім’я Героя України, полковника Тараса Сенюка.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Я знаю, що тепер теж дуже важко, бо багато полеглих. Але ті, що загинули у 2014-2016 роках і до 2022, — вони теж воювали за нашу Україну. Хотілося б, щоб наша Україна любила своїх дітей так, як наші діти любили свою Україну. Щоб ніколи за них не забували", — каже Наталія Сенюк.
