За інформацією: Суспільне Чернівці.
Георгій Мазурашу. Суспільне Чернівці
– В якому з ваших законопроєктів йдеться якраз про цей етап перебування в ТЦК?
– Таких декілька. У них передбачається, що людей призивають на військову службу виключно на контрактних умовах.
– Служба за контрактом була й раніше. Також для людей 18-24 років з'явилася можливість підписувати контракт з фінансовою підтримкою. Але великих черг перед центрами рекрутингу немає. Де брати цих вмотивованих бійців?
– Потенційні черги були "прибиті" ставленням до військових у самих військових підрозділах. Я про це говорив ще на початку літа 2022 року. Колегам з профільного комітету навіть показував якісь переписки свої або публічні дописи добровольців, і, наприклад, людина пише: "Ми відчуваємо до себе ставлення, як до рабів".
Контрактна основа для хлопців 18-24 років – чудовий крок. Я особисто звернувся з депутатським зверненням до прем'єр-міністра, а перед тим у Раді озвучував прохання вивчити можливість забезпечити таку ж пропозицію для всіх громадян України.
На жаль, я отримав відповідь, що наразі ми не вбачаємо можливим це зробити. Це теж призводить до негативної реакції з боку захисників. Я теж чую і не мало: "Тобто ми стали на добровільних засадах, продовжуємо захищати Вітчизну після поранень, а комусь ви пропонуєте додатковий умовно мільйон зверху за рік, можливість звільнитися і навіть виїхати за кордон. А нам ні, значить ми – раби".
Читати ще
Читати ще
Скільки людей звернулися до ТЦК на Буковині, щоб укласти «Контракт 18-24»
– Де брати мільйони гривень на фінансову підтримку, якщо половина державного бюджету — це гроші міжнародних партнерів?
– Власні надходження в держбюджеті спрямовують на фінансування сектору оборони і безпеки. Партнери нам дають виключно на мирну частину життя, на соціалку і тому подібне.
Президент ще, здається, у в кінці 2023 або на початку 2024 року говорив, що треба платити, наприклад не 100, а 200 тисяч хлопцям, які воювали більше ніж рік чи два на передовій.
Ми знаємо, скільки приблизно отримують хлопці на передовій. Є доплата у 100 тисяч гривень. Це умовно 3 300 гривень за добу. Якщо ми візьмемо "бусифікованих" людей, які реально неспроможні і не будуть ніколи захищати Вітчизну, то їм мають платити щонайменше 20-22 тисячі як базову зарплату. Якщо їх переводять в зону бойових дій, вони ще не встигли втекти, але вже відмовляються виконувати завдання, але 30 тисяч їм треба платити. Це приблизно 50 тисяч ми на них витрачаємо. Тобто двох таких ми не "бусифікуємо" і маємо можливість давати сто зверху тому, хто якісно виконує бойові завдання.
– Але людина виснажується як за 100 тисяч, так і за мільйон гривень. Як їх замінювати?
– У мене теж є знайомі, які пішли добровольцями, вигоріли і вже не можуть воювати. Щоб мінімізувати такі наслідки є дуже прості приклади. Мій близький друг воює з 2016 року у спецпідрозділі. Під час повномасштабного вторгнення орієнтовно раз на два місяці він тиждень вдома, наприклад. Тиждень, щоб поїхати в Трускавець, дозволяє їм залишатися у змозі продовжувати служити та воювати.
– Багато людей воюють від початку вторгнення без жодної ротації й навіть не сподіваються на демобілізацію. Якщо залишити тільки вмотивованих людей, то завдяки кому давати їм можливість цього відпочинку?
– Я знаю людей, які завтра-післязавтра можуть піти в армію й виконувати завдання, але не окопні чи штурмові. Й такі вакансії є, але ми людям не даємо такої можливості. Навіть, коли у нас публічно говорили, що ви можете обрати собі підрозділ і ми гарантуємо, що ви будете там служити, то цього теж не відбувається – за рідкісними випадками.
Через те, що ми займаємося "бусифікацією", а не пошуком реального готових воювати, кажемо, що нам не вистачає, тому ми "бусифікуємо", то так лише погіршуємо становище в цілому як країни.
Я спілкувався з психологами, які працюють з військовими, і вони говорили, що якщо людина звільнилася не через ампутацію, а за станом здоров'я, то десь за три місяці вона сама починає розмову про те, що може б повернутися на службу, бо там хлопці. Тобто людина трохи відновлюється (першочергово психологічно) і вже готова повернутися. Але від того, що ми їх не відпускаємо, це не вирішує проблему, бо спроможні автоматично не з'являються, а інших — меншає, бо ми їх не бережемо.
Читати ще
Читати ще
«Мобілізація — це не про добровільно»: інтервʼю з речницею Чернівецького обласного ТЦК Тетяною Гайдащук
– В інфопросторі час від часу з'являються думки про те, що потрібно добрати умовно ще 300 або 500 тисяч людей. Ви вважаєте, що за короткі терміни держава могла би знайти таку кількість вмотивованих бійців, аби не залучати невмотивованих?
– Я не володію такими цифрами, бо не займаюся цим щодня. Хоча влітку 2022 року я письмово пропонував підрозділам ТЦК й іншим, які займаються комплектуванням Сил оборони, свою допомогу. Казав, що час, відведений для роботи на окрузі, готовий проводити разом з представниками ТЦК, ходити ніжками по всіх населених пунктах округу і разом шукати людей, які реально готові захищати Вітчизну. Але й казав, що ми прибираємо з вулиці весь треш і просто шукаємо цих людей. На це не пішли. Тому я не можу сказати, скільки – 100 тисяч, 300 тисяч чи мільйон.
Громадянин нормальної країни повернеться в Україну, коли ми відкриємо кордон. Ми скажемо: "Ми залучаємо на контрактних основах, обговорюємо з тобою твої умови контракту, бо ти нам потрібен в армії, ми тебе бережемо, даємо повний пакет для тебе та сім'ї, будемо карати військових командирів, які втрачають особовий склад".
Подивіться, скільки підприємств не можуть знайти працівників, бо люди, вибачте, в підпіллі. Звісно, найкраще коли людина готова воювати за свою країну, але таких 6-7%. Є ще якась частина, умовно, 13-14%, які готові виконувати інші завдання. Так пропонуйте нормально, кожному знайти своє місце в цій системі. Хто неготовий це робити, то працюйте на економіку.
Дуже важливо мати гроші на забезпечення армії, щоб економіка працювала й інші громадяни мали можливість підтримувати армію. Коли збори оголошують, а людина не має що їсти, то як їй дорікати, що вона не донатить на ЗСУ?
Оскільки тема мобілізації – чутлива, ми запитали військового, що він думає про пропозиції Георгія Мазурашу:"Особисто я думаю, що ці речі можуть запрацювати, але не під час повномасштабної війни з ворогом, з яким ми зараз воюємо. Де набрати стільки вмотивованих людей? Після того, що відбувається в Україні, люди ж теж бачать, що робиться. Є військо, є приємні й неприємні ситуації. Щодня є поранені. Хтось пішов на пенсію, хтось захворів – мінусуються люди. Хто замінить піхотинця, водія, інструктура? Все впирається в людей. Можна мати мільярд гривень, десятки тисяч дронів, сотні авто, але не мати рук, які ними управлятимуть. Ми завжди забуваємо про те, що у нас, крім прав, є обов'язки", – начальник групи рекрутингу управління 108 гірсько-штурмового батальйону бригади "Едельвейс" Володимир Боднар.
Володимир Боднар, начальник групи рекрутингу управління 108 гірсько-штурмового батальйону бригади «Едельвейс». Суспільне Чернівці
– На початку вторгнення ви подавали законопроєкт про те, щоб дозволити людям, які старші за 60 років й придатні до служби, долучитися до фронту. Законопроєкт був зареєстрований ще у квітні 2022 року й досі на опрацюванні в комітеті. Як ви намагались його просувати далі?
– Я вам поясню свою філософію. Я не вважаю, що маю ходити, ставити на коліна перед колегами з профільного комітету й вмовляти когось про позитивний розгляд законопроєкту.
Ексвійськовий Михайло Татуліч, якого звільнили зі служби через вік, показує футболку, яку береже з фронту. Фото: Суспільне Чернівці
Я поспілкувався з військовими у зоні бойових дій, почув своїх виборців, підготував законодавчу ініціативу. Можу під час засідання звернути увагу одного чи іншого. Серед чинних нардепів є Герої України, учасники бойових дій. Я звертаю їхню увагу. Але сказати, що ходжу й вмовляю когось ухвалювати якийсь законопроєкт – такого немає.
Я не працюю в традиційній для нашої політики парадигмі, що ти мені, а я – тобі. Хоча на початку каденції мені робили натяки "аби щось твоє приймали, то б ти десь закрив очі. Щось інше проголосуєш, і тоді ми будемо йти тобі назустріч". Ні, я так не працюю.
Саме ті, які підтримали і обрали народного депутата, мають моральне право впливати на його позицію. Тому я кажу людям з інших регіонів: "Якщо ви підтримуєте якісь мої законодавчі ініціативи, працюйте з тими, кого ви обрали. Щоб я був не один, нас не було двоє чи п'ятеро, а щоб було 250. Тоді ми спокійно можемо прийняти будь-які зміни, які докорінно змінять ситуацію в Україні".
Мені неважливо, мій законопроект приймуть чи ні. За норму про службу на добровільних засадах до 65 років, коли військовий підрозділ письмово підтверджує, що готовий цю людину взяти, вже проголосували в одній з поправок, але на жаль президент це не підписав.
Про ініціативи та прохідність законопроєктів
– Ви подаєте дуже багато законопроєктів, де ви автор або співавтор. Орієнтовно 20% з них стають чинними законами. Це невеликий відсоток. Наскільки вам важливо просувати вашу ініціативу серед депутатів і в комітеті?
– Спершу роз'ясню момент, на який, як правило, представники медіа не звертають уваги. Коли хтось з нардепів підтримує підписом якусь законодавчу ініціативу він не є співавтором, він – лише співпідписант. А у нас просто легше за прізвищем набрати статистику, де просто фігурує людина, приписуючи ніби це авторство.
– Ваших особистих ініціатив понад сто.
– Вибачте, за п'ять з хвостиком років це багато чи ні? Ми обираємо народних депутатів для законодавчої роботи. Якщо говорити про прохідність законопроєктів, які я подав чи підтримав підписом, то можете подивитися іншу статистику – скільки всього за цей період було зареєстровано законопроєктів і скільки з них стали законами. Думаю, відсоток буде ще меншим.
Насправді реєструються тисячі законопроєктів, невелика кількість з них доходить до розгляду в залі, а ще менше – стають законами.
Читати ще
Читати ще
Нардеп з Буковини Мазурашу подав найбільше законопроєктів у Раду за рік – втім отримав найменше підтримки
– У середньому народні депутати реєструють від 100 до 300 законопроєктів, як ті, де вони підписанти, так і їхнього авторства. Натомість у вашому випадку кількість таких понад 960. Тобто теж є різниця.
– Можливо, деякі люди скупі на підтримку підписом. Якщо я бачу законодавчі ініціативи, які підтримуються на рівні назви, і відчуваю, що це відповідає моїм настроям та моїх виборців, то спершу дивлюся порівняльну таблицю, де видно, які пропонують зміни. Можу прочитати пояснювальну записку чи написати автору, щоб щось уточнити.
Наприклад, ми подали разом законопроєкт разом з Олексієм Гончаренком. Він не подав окремий документ про авторський колектив, але він вказав нас прямо в підписах: Гончаренко й Мазурашу. Було зрозуміло, що нас там двоє. Крім тих, хто підписав, бо вони співпідписанти.
Ми його проговорювали, й це був дуже простий і короткий законопроєкт. Немає логіки пов'язувати підтримку підписом із законодавчою роботою народного депутата. Ми не робили нічого: це інші готували, ми просто підтримали підписом.
– З тих понад 960 ініціатив були такі, які ви підписували, не прочитавши?
– Якщо це стосується чогось відразу зрозумілого і повторюється – бо буває, що вносять зміни в декілька законопроєктів, але суть та ж сама – то я ж не буду перевіряти орфографію чи граматику. Я подивився, я підтримую, я це підписав.
Серед таких яскравих моментів, коли я підтримував підписом і це потім ставало дуже гучною історією, був березень 2022 року, коли під час засідання я ночував в кабінеті. Я зайшов вночі в систему документообігу і мені на очі потрапив законопроєкт Івана Юнакова про зміни до гімну України. Там декілька слів пропонували замінити на більш, скажімо, оптимістичні.
Я згадав, що до мене немало зверталися й громадські організації, які пропонували подібні зміни ініціювати. Я відповідав, що якщо в мене з'явиться час або ініціатива з'явиться в залі, то я таке підтримаю.
А тут бачу законопроєкт Івана Юнакова і підтримую його підписом. Заскрінив запропоновані зміни, прокомунікував їх публічно й у Facebook. Юнакова не атакували, мене атакували, хоча я не був автором, а просто підтримав підписом, пояснив чому, а також що це тема – на після війни.
А потім я вже подав законопроєкт, який передбачає не зміну до гімну, а запропоновано "як виняток" замінювати "браття молодії" на "браття українці". Такий собі компроміс.
Скріншот законопроєкт Георгія Мазурашу про зміну слів державного гімну. Верховна рада України
– Якщо взяти сотню ваших особистих ініціатив, скільки з них стали чинними законами?
– Думаю, жоден з тих, які я особисто подав, не став чинним законом, бо деякі пропозиції стали законами або від іншого авторства, або проголосовані через якісь поправки. Бо, якби я неправильний для системи, і є таке неофіційне блокування. Тобто не модно або не можна підтримувати законопроєкти від Мазурашу.
Я навіть кілька тижнів тому під час виступу з трибуни Верховної Ради говорив, що неприпустимо, коли у воюючій країні деякі посадовці в держсекторі отримують більше, ніж хлопці на передовій. І колега з профільного комітету аплодувала, кивала і після виступу говорила, що підтримує це. А потім з її підписом я отримав висновок, що моя ініціатива про обмеження максимальних зарплат в держсекторі 10 мінімальними зарплатами — це ледь не загроза національній безпеці.
У нашому фракційному чаті я час від часу намагався закинути щось за мобілізацію, щоб спробувати в дискусію втягнути, щоб, можливо, до чогось прийшли. І один з колег пише: "Навіщо ти зареєстрував такий законопроєкт? Ти ж обманюєш очікування виборців, ми ж його не проголосуємо". Я заскрінив це й кажу: "Дякую, що визнав, що цей законопроєкт відповідає очікуванням наших виборців, тому я підготував його й подав на реєстрацію. А ти поясни своїм виборцям, чому ти особисто та наші колеги його не підтримують".
– Ви вважаєте, що є упередження стосовно саме ваших ініціатив?
– Це є, але я цим не переймаюся. Система просто дала збій на мені, бо такі як я не мали потрапляти в парламент. Бо там прийнято, що ти в якихось схемах, і на тебе є вплив. В мене навіть бізнесу немає. Знаєте, як важко працювати з нардепом, в якого немає бізнесу? Коли є бізнес, то там щось прикрути, там перевірки – і вже все голосує, як треба.
– А як ви пояснювали виборцям, що подаєте ініціативи, а вони умовно по декілька років на розгляді комітету або їх знімають з розгляду?
– Виборці про це, як правило, не запитують. Виборці — це ж базово розумні люди чи як ми вважаємо? Вони ж розуміють, що обирають від округу одного народного депутата, а закони приймають за наявності 226 голосів і більше. Якщо це зміни до Конституції, то 300 голосів і більше.
Як може виборець при здоровому глузді вимагати від народного депутата ухвалення рішення, яке одним голосом не приймається.
– Ви подаєте багато законопроєктів, і мало з них стають законами. Частина людей могли б сказати, що це ілюзія роботи або законодавчий спам.
– Я абсолютно не переймаюсь позицією людей, які, не орієнтуючись, це можуть сказати. Люди, якщо орієнтуються, то розуміють, що є повноваження народного депутата і він може діяти лише в межах цих повноважень.
Передбачено у повноваженнях, що я можу подати законопроект? Передбачено. Я це роблю. У повноваженнях брати участь в комітеті. Наш профільний спортивний комітет підтримав практично всі законопроєкти, крім одного, але вони все одно не виходять в зал і не голосуються.
Ну все окей, на цьому закінчилось. Я не маю далі повноважень вирішувати.
Про проросійських депутатів в Раді
– Торік з трибуни ви нібито захищали Юрія Бойка від нині забороненої партії ОПЗЖ, коли в раді розглядали рішення про відкликання його з комітету. Нам у коментарі ви потім це заперечили. Яка ваша суб'єктивна думка щодо Юрія Бойка?
– Я його майже не знаю, щоб висловити якісь думки про нього. Я тоді пояснив, що я виступав з трибуни не про Бойка, а про принцип. Казали, що він нібито в TikTok щось там сказав, що частина суспільства не сприйняла це. Мені казали подивитися, але я не хотів – я не його виборець, він мені не цікавий.
Але коли йшлося про те, що його збиралися відкликати з комітетуКомітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин., то у перший день там було мінімум обговорень і я тоді підтримав це. Коли це голосування провалили, то були жваві обговорення. Я подивився, а рішення комітету не було. Коли внесли цей проєкт повторно, то я хотів бачити, що цей комітет хоче, аби його відкликали.
Колеги з того комітету сказали, що він нормально працює й рішень щодо його відкликання не приймали. Тобто я, думаючи, що комітет підтримує його відкликання, проголосував "за". Тоді я сказав, що це неправильно. Він щось не так сказав десь у TikTok і за це його мають відкликати з комітету? Мені навіть трохи совість замучила, що я проголосував, не розібравшись, хоча по суті це не відповідає моїй позиції. Робота в комітеті нічого не має до його висловлювань у TikTok.
Читати ще
Читати ще
Як нардеп з Буковини Мазурашу прокоментував свій виступ про «захист» Бойка у Верховній раді
– Ви могли не підтримати голосування, утриматися, але виступили з трибуни.
–Так, але просто випала така нагода. Коли записуєшся на виступ, то рідко це випадає, бо багато людей. Це ж рандомно система видає. Я виступав вже не на підтримку Бойка. Я навіть у виступі сказав, що ніколи не був їхнім виборцем. Який зв'язок між тим, що він щось політично сказав і тим, що його потрібно відкликати з комітету, в якому він, виявляється, нормально працює? Якщо у СБУ є до нього претензії, то є законодавство, можуть його притягнути до відповідальності.
– Яка загалом ваша думка щодо роботи депутатів з проросійських партій у Раді? Чи вони можуть залишатися там?
– Це не мені вирішувати. Я ніколи не був їхнім виборцем, але я поважаю право їхніх виборців мати своїх представників у парламенті. Якщо політична сила була заборонена в законний спосіб, то вони не зможуть брати участь в наступних виборах. Це визначено в законодавстві. Але немає механізму, що, якщо заборонена політична сила, то цих нардепів позбавляють мандатів.
Це – демократія. Ці люди мають право мати своїх представників. Навіть з проросійською позицією. За позицію не можна переслідувати.
Про голосування
– За даними громадського руху "ЧЕСНО", ви підтримуєте 67% ініціатив, за які голосують в парламенті, у 30% утримуєтеся, а решта – не голосуєте або голосуєте проти. Чому ви утрималися під час голосування за заборону церков, пов'язаних з Росією?
– Я теж комунікував щодо цього законопроєкту – про "заборону московської церкви", грубо кажучи, як називали його серед людей. Навесні 2022 року я підтримав підписом ініціативу колеги з іншої фракції про те, щоб унеможливити діяльність в Україні релігійних організацій, чий центр управління перебуває в країні-агресорі.
Той законопроєкт теж не вийшов в зал на голосування. З часом з'являлися законопроєкти подібного спрямування, які просто я не бачив. Коли вже з'явився урядовий законопроєкт, я продивився його і кажу: "Ну, це про ручний режим. Я це не підтримую". Якщо у законопроєкті, який я підтримав підписом, було чітко і юридично сказано, то тут якась комісія і щось це все суб'єктивно.
Потім це почали публічно обговорювати. Я комунікував в окрузі. За тривалий час обговорень урядової ініціативи лише одна людина, з тих, які давали зворотній зв'язок, сказала, що підтримує її. І це був мій громадський помічник, який також на громадських засадах працює дияконом в церкві ПЦУ. Решта виборців були проти.
Коли голосували за основу, я натиснув жовту кнопку й потім подав поправки – всі, які були передбачені у законопроєкті, який я підтримав підписом, щоб зробити норми юридично більш чіткими. Усі вони не були підтримані.
Читати ще
Читати ще
Перехід до ПЦУ – це зміна релігії? Очільник служби з етнополітики про релігійні переходи на Буковині й долю парафій УПЦ
– У чому ви вбачаєте ручний режим та які саме правки подавали?
– У законопроєкті, який я підтримав підписом, йшлося про якісь юридичні визначення: якщо центр управління перебуває в країні-агресорі, то ця релігійна організація не може функціонувати в Україні.
А тут комісія думає, вбачає, звертається… Так, воно потім ніби йде в суд, бо зрештою все на суді замикається. Але або є, або немає. А не ми зібралися й думаємо, що там центр управління неправильний.
– Чому ви утрималися під час голосування за правку про відкриття електронних декларацій?
– Бо не змінилися обставини, за яких цю інформацію закрили для суспільства. Хоча особисто я спокійно комунікував. Я запрошую людей – хто хоче, приходьте до будинку. Мені дуже просто про це говорити, тому що я до обрання і під час обрання був достатньо відкритим.
Але якщо ми в 2022 році цю інформацію закрили, вважаючи, що є певні ризики і небезпеки пов'язані з тим, що всі люди будуть бачити щось, чого не мають бачити під час війни, то що – у нас закінчилась війна? Чому раптом вирішили відкрити?
Інформація вся й так відкрита для правоохоронців. Вони не мають проблем з тим, щоб будь-яку інформацію дістати й відповідно опрацювати. Якщо є якісь порушення, то притягнути до відповідальності і оприлюднювати вже після того, як щось виявили. От і вся історія.
– Декларації відкриті вже рік. Чи справдилися ваші побоювання?
– Я про це взагалі не думаю. Мене це питання не хвилювало, скажімо так. Це ж не я вирішив закрити, це запропонували фахівці, погоджуючи з усіма спецслужбами. Сказали, що є ризик, небезпека.
Війна не завершилася повномасштабна, але, типу, якийсь там запит суспільства. То над такими проблемами хай правоохоронці працюють. Де і в чому суспільство може допомогти?
Тобто суспільство має краще розібратися в деклараціях, ніж правоохоронці? Чи є приклади, коли умовно там правоохоронці не побачили щось в чиїсь декларації, а от суспільство: "Увага, подивіться, він там неправомірно збагатився". І це призвело до покарання когось.
– Але були приклади, коли правоохоронці відкривали справи за матеріалами журналістів або зверненнями людей.
– Звісно, можуть, але це означає лише те, що правоохоронці недопрацьовують. Плюс ми ж сподіваємося, що ця війна колись закінчиться чи ні? Потім вся ж інформація відкрилась би, якби не відкрили вже.
– Коли ми домовлялися за інтерв'ю, ви говорили, що не хочете заходити в потенційно неконструктивні дискусії, думки аналітиків вас також не цікавлять, і пов'язували це з тим, що не плануєте знову балотуватися. Ви остаточно вирішили, що це ваша остання каденція?
– Я одразу говорив, якщо оберуть, то пропрацюю п'ять років. Минуло більше, але не з моєї вини.
– Чи плануєте продовжувати політичну діяльність на рівні області?
– Ні, немає таких планів. За законодавством, я маю право повернутися на попередню роботу – директором обласного центру "Спорт для всіх". Але я не планую повертатися. Буду копати картоплю, щось робити… Якусь роботу знайду.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
