Олексій та Лариса у день весілля. Фото з особистого архіву жінки
"Він опікувався мною та моєю дитиною від першого шлюбу. Вертаючись в Україну в 2023 році, я вже їхала до нього. Він на той момент служив у Вінницькій області, з боку Молдови вони кордони охороняли. Коли в нього був час, він, звичайно, до нас приїздив. І потім після Вінниці їх перевели на Донецький напрямок — це був 2024 рік, саме на Великдень його забрали. 8 числа їх відправили в 93 бригаду, і вже 15-го він зник безвісти", — пригадала Лариса.
На знак свого кохання подружжя зробило парні тату. Фото з особистого архіву Лариси
Востаннє з Олексієм вона бачилася 5 травня 2024 року, на Великдень, розповіла жінка. А в переддень його зникнення говорили телефоном.
"Всі були щасливі того дня, тому що Великдень — святий такий день. Але не для нас двох. Наша сім'я в той момент на якийсь час почала вже розпадатися. Тому що він поїхав. Коли востаннє мені подзвонив, сказав, що любить мене, що залишає документи там, де його речі, і сказав "скоро повернусь". З того часу я його більше не чула. Спочатку це була, мабуть, внутрішня тривога про те, що, можливо, я його вже більше ніколи не побачу. Я відчувала, що це була наша остання розмова. 15-го зранку я почала розпитувати побратимів, що сталося. Відповіді мені не давали. Наступного дня батькам принесли довідку про те, що він вважається безвісти зниклим", — додала Лариса.
Лариса та Олексій. Фото з особистого архіву жінки
За три місяці рідним повідомили: на Олексія відбувся скид, після якого з ним зник зв'язок.
"На сьогодні мені ніхто на 100% не сказав, що він загинув. Усе, що я дізналася, — прихована переписка в телефоні Олексія, де було сказано, що він загинув, і "не кажіть тільки Лоріку". Але все одно ми чекаємо і сподіваємося, що він повернеться живим. Я обрала собі так би мовити шлях воїна — боротися. Боротися за правду, боротися за його або ще життя, або, якщо він загинув, то треба знайти й поховати тіло і поставити крапку", — зазначила жінка.
Лариса додала: зникнення чоловіка переживає разом зі своєю донькою Вікторією. Дівчинка дуже любить Олексія й ставиться до нього як до рідного батька.
Олексій разом з падчеркою Вікторією. Фото з особистого архіву Лариси
"Для неї це дуже болюча втрата, тому що вона з татом Льошею скрізь: на плавання, тато Льоша відвези, тато Льоша зустрінь. Коли в нього була можливість, він завжди був поруч. І грався з нею, і їздив, і на машину чіпляли санки, каталися по всій Вінницькій області. Ми досі не можемо змиритися з тим, що, можливо, його вже не побачимо", — розповіла Лариса.
Жінка розповіла: відволікається від невідомості за допомогою вишивки. Це її справа життя. Хоча після зникнення чоловіка місяці три не брала голку до рук.
Вишивка, яку робить Лариса. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
"Це моє хобі. Олексій дуже боровся, щоб я ним займалася. Він знав про мою жагу до вишивання. І він казав: скільки тобі треба на те коштів, будь ласка, — витрачай, відкривай власну справу, я тебе буду підтримувати в цьому. Я повернулася до вишивки заради нього, тому що він боровся, щоб я цим займалася. Коли мені потрібна підтримка, мої руки опускаються, або вишивка не продається так, як мені хочеться — він мені сниться: підтримує, обіймає, цілує і каже щоб не зупинялася. І все, зранку з новими силами я беруся за голку", — розказала Лариса.
Жінка зазначила: найбільше мріє про повернення коханого та перемогу.
Лариса обіймає військову футболку зниклого безвісти чоловіка. Фото з особистого архіву жінки
"Хочеться, щоб він повернувся. Або хоча б попрощатися з ним, відпустити його. Щоб це не було болем ні для мене, ні для інших дівчат. Щоб кожна з нас знайшла спокій душевний. З тим, що знайдеться її захисник. Мрій може бути багато, але дуже багато дівчат, мам, дочок, жінок, які живуть з цим болем, про який ніхто не знає. Ми ходимо, посміхаємося кожен день усім людям, але що в нас твориться всередині — знають тільки близькі", — сказала Лариса.
