За інформацією: Суспільне Чернівці.
Акція у Чернівцях на підтримку військових, які в полоні чи зникли безвісти. Edgar Calancea
Психологиня Наталія Загороднюк під час повномасштабної війни переїхала з Києва у Чернівці, бо супроводжувала дітей, яких перевезли сюди з дитячого будинку. Зараз частина її роботи полягає у проведенні тренінгів про спілкування з військовими. Як варто з ними комунікувати — читайте у матеріалі Суспільне Чернівці.
Тренінги відвідують жінки тих військових, які зникли безвісти
Наталія Загороднюк стала психологинею благодійного фонду "Діти Героїв" та згодом, як волонтерка, доєдналася до Центру готовності цивільних. Там проводить тренінги на різну психологічну тематику. Серед них — про спілкування з військовими.
За словами психологині, у Чернівцях на такі зустрічі переважно приходять не просто з цікавості, а щоби знайти для себе якусь допомогу.
"На тренінг про спілкування зі звільненими з полону прийшло майже десять учасниць. Це були жінки тих військових, які мають статус зниклих безвісти. Можливо, вони думають, що їхні чоловіки можуть перебувати в полоні. Тому їм важливо дізнатися, як правильно комунікувати".
Що можуть відчувати звільнені з полону військові
Наталія Загороднюк каже, що досвід полону змінює ідентичність людини на соціальному, фізичному, духовному та психологічному рівнях. Бо у полоні не було можливості захиститися, людину катували, її життя було під тотальним контролем.
Додатковим травматичним фактором для військових є тиск відповідальності перед побратимами і ЗСУ загалом — особливо якщо військовий є носієм стратегічно важливої інформації. Такий досвід призводить до довготривалої травми, яка повторюється в часі.
"Військовий може втрачати довіру до інших людей та не вірити в себе. І для того, щоби повернути цю здатність довіряти, потрібна підтримка сім'ї. У кожного це індивідуально — хтось може досить швидко повернутися до життя, а хтось буде переживати цей досвід роками. Тому суспільство має підтримувати такі родини", — каже психологиня.Читати ще
Читати ще
Полон з сином, зупинка серця та реанімація російськими лікарями: історія прикордонника з Буковини Андрія Степанова
Ще одним із наслідків після полону є викривлене сприйняття часу і простору. Тобто минулі події можуть плутатися з майбутніми і через це виникатимуть труднощі, щоби розрахувати час і відстань. Особливо це стосується військових, які перебували в полоні досить довгий період.
"Через те, що у полоні військові переживали катування, у них можуть виникати відчуття втрати власної цінності. Вони можуть бути дуже бережливими до власних кордонів або не відчувати їх, коли спілкуються з іншими".
Якою має бути комунікація зі звільненими з полону військовими
Повернення звільненого з полону військового до життя в суспільстві має бути поступовим. Першочергово варто поважати його досвід та особисті кордони.
"Не потрібно без дозволу торкатися, обіймати або чіпати його особисті речі. Ми розуміємо, що родина чекала повернення свого брата, батька чи чоловіка і вони хочуть його обійняти чи доглядати за ним, але потрібно вміти себе стримувати. Бо для військового це може бути важко".
Також психологиня радить не змінювати якісь плани без попередження. Не варто з цікавості запитувати військового про його травматичний досвід — лише якщо сам захоче розповісти.
Наталія Загороднюк вважає, що роль психолога важлива для військового. Однак таку підтримку нав'язувати не варто, бо людина може відчувати себе хворою та думати, що хочуть позбутися її проблем: "Йди до психолога, там тебе полікують і ти повернешся".
"Якщо військовий хоче розповісти про свій досвід комусь із родини — це важко слухати, воно може травмувати. Ця людина, яка вислуховує, за бажанням може звернутися до психолога. Так вона буде пропрацьовувати, а не переймати на себе травматичний досвід".
Читати ще
Читати ще
«Тут міг би сидіти…»: у Чернівцях на лавицях залишили памʼятки на підтримку військових
Психологиня каже, якщо є такі досвіди, що військові обирають долучатися до акцій на підтримку звільнення з полону, — це може бути їхній шлях соціалізації. Також це може допомагати їм проходити власну реабілітацію. Можливо, кожен раз на акції вони можуть повернути собі цю цінність себе як людини.
"Не треба знецінювати досвід полону і казати про те, що це в минулому. Бо це ніколи не залишиться в минулому. Цей досвід на все життя. Водночас не варто надмірно героїзувати або ж бачити в цій людині лише жертву і проявляти жалість. Тоді людина може відчувати приниження. Якщо вона вижила в полоні, значить у неї було за що триматися. Треба використовувати цей ресурс".Читати ще
Читати ще
«Запитую, чи бісять цивільні. Так оцінюю рівень дратівливості». Інтерв’ю із психологинею госпіталю ветеранів у Чернівцях
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
