За інформацією: Суспільне Чернівці.
Колаж: Суспільне Чернівці
Марʼяна та Катя — молоді жінки, які планують життя з нуля. Кожна свого часу переживала гендерно зумовлене насильство та змогла вирватись із насильницьких стосунків. У них були різні шляхи за складністю та тривалістю. Катя сім років жила в стосунках, де її кривдив чоловік. Втеча ускладнювалась тим, що у неї не було фінансових можливостей це зробити. Марʼяні не вдавалось втекти фізично — в якийсь момент чоловік почав зачиняти її у квартирі та обмежував свободу.
Зараз ці жінки разом зі своїми дітьми живуть у "Місті добра" в Чернівцях. Тут вони опановують нові професії, працюють із психологами й кажуть, що нарешті почуваються щасливими. Як вони змінюють життя після днів, коли насильство було буденністю, й що стало поштовхом наважитись залишити кривдника, попри осуд рідних, знайомих та місцевих посадовців — читайте у публікації Суспільне Чернівці.
Катя
— Я звернулась до сільського голови, щоб мені дали будинок, який пустує, бо чоловік бʼє. Сказали, що немає і відвернулись від мене. Чоловік знову бив, і я ще раз зверталась: "Ну і що мені до себе додому тебе забрати?!" — казав чиновник таким тоном, ніби посміявся з мене. Про те, що відбувається у мене вдома, знали всі.
Каті 27 років. Сім із них вона жила у шлюбі — пригадує лише погане. Перший раз вона втекла від чоловіка через тиждень після початку подружнього життя — залишилась у сусідів. Потім поверталась додому назад. Думала, що звертатися до кризових центрів — принизливо, і краще жити в такій, але все ж сімʼї.
— Увесь час я думала, що маю піти. Що чим далі — тим гірше і для мене, і для дитини. Але мені не було куди піти. Ще одна перепона — фінанси. Згодом я знайшла роботу, але щось тримало. Складно сказати, чому я не пішла, — розповідає Катя.
Коли у подружжя народилась друга дитина — стало важче. Катя розповідає, що після цього чоловік, наче покинув сімʼю. Не дбав ні про дружину, ні про дітей. Катя знала, що кожен день буде, як попередній: він прийде пʼяний, почнеться сварка, потім зможе її вдарити. Певний час жінка не усвідомлювала, що відбувається і думала, що якщо її не вбʼє чоловік, то зможе зробити щось із собою сама.
У цей час, окрім сільради, її заспокоювали й батьки чоловіка. Доводили, що згодом стане краще. Вже зараз, перебуваючи у безпеці, Катя згадує свій шлюб і впевнена, що нічого не змінилося б.
Про кризовий центр "Місто добра" Катя дізналась випадково у соцмережах. Під одним із дописів писали про прихисток.
— Я ще тиждень наважувалась. Сказала старшій дитині про це, показала фото території. Вона зраділа, любить різні майданчики. Я ще казала: "Може не поїдемо?". А вона мене переконувала, що не можна залишатися вдома. Вона розуміла це навіть у свої 7 років.
Жінка живе у "Місті добра" чотири місяці. Зараз вона проходить курси з SMM, планує винаймати житло і жити з дітьми. З колишнім чоловіком не спілкується, іноді Каті дзвонить його мама й каже, що вона нікому не потрібна з дітьми.
— Я відповідаю їй, що я і мої діти потрібні перш за все мені самій.
Марʼяна
Колишній чоловік дав Марʼяні турботу, якої їй не вистачало від батьків. Він залицявся до неї після знайомства, готував сніданки та допомагав прибирати вдома, коли вони почали жити разом. Згодом Марʼяна завагітніла, у подружжя почали виникати сварки, іноді він міг її вдарити.
— Він зрадів вагітності. Казав, що дуже мене кохає. Потім ми сварились. Штурхав мене, міг потягнути волосся, образити. Так ми сходились і розходились. Я завжди мала надію, що він зміниться. Але він змінювався лише в гірший бік.
Марʼяна покинула чоловіка і намагалась забрати дитину, однак він не віддавав її навіть поліції. Жінка хотіла бути поруч із дитиною, тому повернулась. Згодом завагітніла вдруге. Певний час чоловік був на війні, згодом почав вживати наркотики. Марʼяна вважає, що це негативно вплинуло на нього, тому почались сильніші знущання. Він зачиняв жінку у квартирі, забирав мобільний телефон, роздягав перед дітьми.
Чоловік постійно бив Марʼяну. Його батьки не викликали поліцію та швидку, бо боялися покарання для сина. Натомість жінку замикали у квартирі, аби ніхто не бачив її синців.
— Одного разу був конфлікт, він почав розповідати, що я погана мама і дружина. "Ти ніхто, ти не людина, нікому не потрібна", — казав. Давав ляпаси, душив. Коли зайшла його мама, я просила, щоб викликали поліцію, бо він мене просто вбʼє. Малий в цей час стояв і на це все дивився.
Марʼяна розуміла, що втратила чоловіка, за якого вийшла заміж. Їй було шкода його, але себе пошкодувала більше. Коли вона наважилась втекти, просила допомоги в сестри й сусідів, бо чоловік забрав мобільний телефон. Спочатку скинула речі сусідці через вікно й чекала моменту, коли можна буде втекти.
— Він десь пішов. Я швидко зібрала дітей. Подружка підвезла в місто, там вже забрала сестра. Я так боялася, що майже непритомніла. Знала, якщо він побачить, що втікаю, — я мертва.
Зараз Марʼяні 22 роки. Вона займається шиттям, цікавиться психологією. Планує пройти курси ламінування вій та брів і заробляти цим на життя.
Чи можна розпізнати насильство
Катя і Марʼяна розповідають, що "дзвіночки насильства" можуть бути й на початку стосунків. Людина може штовхати тебе, ображати чи вирішувати щось за тебе. Далі – ігнорувати потреби сімʼї, ображати на людях.
– Він погано говорив про свою сестру — я на це не звертала увагу. Погано говорив про своїх колишніх дівчат. Коли ще зустрічались, я йшла і він мене штурхнув. Запитала: "То тепер будеш мене бити?", а так і сталось, – розповідає Марʼяна.
Найголовніше, говорять між собою жінки, — вчасно розірвати коло насильства. Зрозуміти, що це ненормально. Катя ділиться – думала, що в інших сімʼях ще гірше й потрібно терпіти. Обидві погоджуються, що в насильстві найгірше, коли це бачать діти.
– Якщо наші діти будуть жити в цьому насиллі, вони виростуть або жертвами, або такими самими насильниками. Будуть вважати, що це нормально, а це зовсім ненормально.
Як допомагають у кризовому центрі "Місто добра"
У "Місті Добра" створили департамент захисту прав жінок. Там приймають постраждалих від гендерно зумовленого насильства зі всієї України. У кризовому центрі надають житло на час, поки жінки освоять професію та зможуть самі себе забезпечувати. А також надають юридичну, медичну та психологічну допомогу.
