Валерія Міхно. Facebook/Валерія Міхно
Ідея вирощувати інжир в неї з’явилася не одразу. За її словами, на вибір культури вплинув спосіб життя родини.
“Я люблю смачну ягоду. В силу стану здоров'я і тому, що син ріс алергіком, ми дуже вибірково ставилися до харчування. Їсти нехімічні продукти було дуже-дуже актуально. А нехімічні продукти – це приватний будинок, свіжа ягода. Поки в мене не було будинку, думала, що полуниці і черешні наїсти неможливо. Ще й як можливо!”, — сказала вона.
Інжир, який вирощує Валерія Міхно . Facebook/Валерія Міхно
Вирощувати інжир містянка почала шість років тому. Перші рослини називає експериментальними, адже перевіряла, як вони зимують, чи потрібно їх вкривати та як формувати дерево. Починала з двох сортів — далматського та апшеронського. Сьогодні у її колекції вже близько 250.
Сорти, які розводить жінка, вона отримала від свого італійського друга й селекціонера Франческо Лоруссо. В його колекції — близько 600 варіацій інжиру. Один із сортів чоловік навіть назвав на її честь, розказала Валерія. Це світло-зелений з легким переливом фіолетового плід з рожевою м'якоттю.
“Сорти, які в мене є — вивів він. У нього у кожного сорту є клони, які він трошки вдосконалює. Якщо взяти з клонами, то це 600 сортів. Коли я приїжджала до нього в сад, я сказала, що поставлю палатку і буду жити там. І буквально десь пару років тому він каже: "Давай зробимо для України інжирний агробізнес". Я у нього скуштувала сік з інжиру з алое, без цукру, без консервантів. Він робить їстівний крем з інжиру. Я роблю з листа інжиру ферментований чай. Із ягід інжиру робиться шикарна кава", — зазначила вона.
Італійський селекціонер Франческо Лоруссо, який навчив Валерію вирощуванню інжиру. facebook/Francesco Lorusso
Інжир як культура для України
За словами Валерії, інжир значно менш вибагливий, ніж багато інших плодових дерев.
“Мені подобається, що інжир не потребує такої обробки, як всі інші плодові дерева. Це безпроблемна культура”, — пояснила вона.
У її саду інжир росте у відкритому ґрунті, і врожай збирають до кінця листопада. За правильно підібраних сортів і умов вирощування період плодоношення можна розтягнути на кілька місяців.
Інжир сорту «Valeriia», який Франческо Лоруссо назвав на честь Валерії Міхно. З особистого архіву Валерії Міхно
Також за словами Валерії, інжир добре переносить спеку і може рости навіть у складних умовах — зокрема там, де інші культури не приживаються.
"Декілька років підряд у нас таке літо: не всі термометри показують, що на сонці — 60. Інжиру – це класно. Він любить сонце. Так, перші два роки треба поняньчитися, поставити на краплю, але взагалі він росте в таких умовах, де нічого іншого не виживає", — розповіла вона.
За словами Валерії, більшість інжиру, який продають в Україні, імпортний і зібраний недозрілим.
“У нас свіжий інжир — це тільки Туреччина. Він зривається напівзеленим, щоб він проїхав дорогу. Коли зривається стиглий інжир, ця ягода буквально стікає в руку. Він медовий, він класний. Але транспортуванню довгому тоді не підлягає”, — пояснила жінка.
Саме тому розвиток локального вирощування, на її думку, має перспективу.
Інжир сорту «Violetta gigante». З особистого архіву Валерії Міхно
“Любов до інжиру — це дуже заразно, й це справді користується попитом"
Зараз Валерія планує масштабувати вирощування. Її ділянка, за підрахунками, може вмістити до 12 тисяч дерев. Засадити її повністю вона планує протягом трьох років.
"В планах висадити всю колекцію. У цьому році 3000 рослин на висадку. У мене ділянка вміщує за розрахунками 12 000 інжирних дерев. За три роки треба засадити всю", —розказала містянка.
Наразі живці вирощують у контейнерах, а з настанням стабільного тепла їх висадять у відкритий ґрунт. Також у планах — будівництво теплиці, яка дозволить отримувати два врожаї на рік.
Живці інжиру, який вирощує Валерія Міхно. З особистого архіву Валерії Міхно
Паралельно жінка працює над створенням навчальної програми для тих, хто хоче займатися інжиром.
“Це дуже заразно, й це справді користується попитом. Тому я хочу зібрати колектив бажаючих, які будуть навчатися агротехніці, забезпечити їх гарними сортами. І через три роки запустити переробку, в тому числі”, — зазначила вона.
Нині вирощування інжиру для Валерії — це вже більше ніж захоплення. Вона розглядає його як напрямок розвитку малого агробізнесу та спосіб підтримки родин у сільській місцевості.
"Ми спілкувалися з грантодавцями. Багато переселенців, багато родин в сільській місцевості, які, скажімо так, цибульку й щавель вирощувати просто нерентабільно. На чотирьох сотках можна висаджувати інжир, і тоді родина отримує в середньому десь два мільйони прибутку на рік", — розповіла жінка.
Інжир сорту «Grandioso». З особистого архіву Валерії Міхно
Зокрема, за її оцінками, навіть невелика ділянка за належного догляду може приносити стабільний дохід. Водночас вона наголошує: результат залежить від знань, досвіду та правильного підбору сортів.
