За інформацією: Суспільне Вінниця.
Олександр Постернак та його посмертна нагорода. Фото Тетяни Постернак
Він був патріотом ще зі школи, дуже сильно любив Україну. Й коли почалося повномасштабне вторгнення, то сімнадцятирічним юнаком пішов у військкомат. Коли ж його не взяли — почав волонтерити й чекати повноліття. Так про свого сина — загиблого військовослужбовця Олександра Постернака з Вінниччини — розповідає мати Тетяна Постернак.
Із Суспільним жінка поділилася спогадами про бійця.
Олександр Постернак народився 4 вересня 2004 року в селищі Залужжя тоді ще Теплицького району. Спершу навчався в Залузькій ЗОШ І-ІІ ст., відтак середню освіту здобув у Теплицькій школі №1. Змалку хлопець хотів бути військовослужбовцем, прагнув навчатися у військовому ліцеї.
"Навчаючись у школі, він підтримував зв'язки з активістами Національного корпусу, їздив на всі акції, а пізніше увійшов до їхньої волонтерської спільноти", — розповіла Тетяна Постернак.
Олександр Постернак з побратимом. Фото Тетяни Постернак
Після школи Олександр вступив у Теплицький професійний аграрний ліцей. Коли він там навчався, почалося повномасштабне вторгнення.
"Коли почалася війна, він взяв паспорт, пішов у військкомат. Його не взяли. З першого дня війни він почав волонтерити. Він і дня не сидів вдома, а їздив, допомагав, шукав, збирав на ці тепловізори, викидав збори різні, допомагав. Він завжди казав мені: "Якщо не я, то хто? Я не можу залишитися осторонь". І він марив тим, що він буде цих кацапів бити. Тоді він ще був дитиною, але в нього вже думки були зовсім дорослі. Ніхто не міг відмовити його. А коли виповнилось 18 років, Саша пішов у "Азов".
Олександр Постернак з побратимом. Фото Тетяни Постернак
За словами матері, син просто поставив її перед фактом: валіза у нього вже була зібрана.
"Я кажу: "Синочку, ти що?!". А він до мене: "Що, не пустиш? Я все одно втечу! Я піду, тому що ви маєте жити у вільній країні!". Це він так завжди казав, байдуже, що він ще був зовсім юним", — розповіла Тетяна.
Втім, Олександра та ще такого ж юного добровольця з Одеси командир відправив додому. Сказав, що вони занадто молоді, аби "їхати в пекло".
"Та він все одно осторонь не залишився. Він побув вдома, мабуть, тиждень-два. І знайшов в Києві 67 бригаду, і пішов теж одразу туди. І після того й залишився. Я плакала, просила, хто йому тільки не казав. А він сказав, що піде — і все".
Олександр з оборонцями. Фото Тетяни Постернак
До лав Збройних сил України Олександр Постернак вступив у березні 2023. Служив в інженерно-саперному відділенні військової частини 4123.
"Місяців 2-3 їх навчали. Хоча він навіть, як їздив волонтерити, то залишався там у хлопців, щоб трошки повчитися. Бо він не передавав через десяті руки волонтерку, продукти і все інше. А їздив туди до хлопців. І він залишався, щоб трішки вчитися чогось у них".
Олександр з побратимом. Фото Тетяни Постернак
Бувши волонтером, Олександр їздив і на фронтові позиції, й у військові шпиталі, долучався й до допомоги місцевим жителям у населених пунктах, де проходили активні бойові дії.
у складі 67 бригади військовий захищав Україну на східному напрямку. Пройшов і Часів Яр, і Серебрянський ліс.
Про те, що відбувається на фронті, син не розповідав матері: не хотів її хвилювати, сказала жінка.
Олександр Постернак з побратимами. Фото Тетяни Постернак
Востаннє Тетяна розмовляла з сином 27 серпня 2024 року. 28 числа він уже не виходив на зв'язок. 29 — Олександр загинув. А наступного дня жінці розповіли про його загибель.
"Вони на виїзд готувалися. Вантажилися… І влучив "Ланцет"… Їх було там троє. Один був у дуже важкому стані. Наразі за кордоном лікують його. Він стабільний, але важкий. Один трішки легший, а мій… Оскільки завжди був першим… Ніколи нікого не боявся, завжди першим рвався…".
Олександр Постернак загинув 29 серпня 2024 року у Святогірську Краматорського району Донецької області. Вдома на нього чекали мати, менший брат та батько.
Олександр Постернак з матір’ю та побратимами. Фото Тетяни Постернак
За особисту мужність і самовідданість під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність присязі Олександра Постернака 27 листопада 2024 нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).
Тетяна Постернак на сайті президента опублікувала петицію, в якій просить її синові, який добровільно вісімнадцятирічним юнаком пішов захищати Батьківщину, надати звання Героя України.
"Він йшов туди свідомо, знаючи, що це дорога в один кінець. Син говорив: "Я можу не повернутися". Він свідомо йшов", — сказала Тетяна Постернак.
