Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП продовжує публікувати історії хоробрих воїнів, які стали на захист своєї держави.
Під час розмови очі Юрія, час від часу, стають вологими, тож слова даються важко.
До 24 лютого 2022 року він жив в Києві і займався улюблено справою – годував людей. Був професійним кухарем, напередодні вторгнення він – су-шеф великого київського ресторану, обслуговував послів й дипломатичні делегації.
«Зранку вибухи, летіли ракети, кілька днів з дітьми і дружиною ховалися від обстрілів в підвалі. Як з’явилася можливість вивести родину в безпечне місце, то відправив рідних за кордон, а сам пішов Збройні сили. 5 березня вже був однострої. Але потім для рідних це стало великим сюрпризом: вони не знали про мої наміри».
«Принципово вирішив, що не буду в армії кухарем. Після того, що я побачив після повномасштабного вторгнення, я для себе вирішив -маю зробити свій внесок в знищення ворога. Вирішив піти все ж таки на «передок». Потрапив 15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, став стрільцем».
«Що мене вразило? Це не люди, це навіть не звірі. Негідні, хитрі, підступні. Завжди нас, українців, вважали недолюдьми. Знищували голодомором. Мені бабуся розповідала як зерно вивозилося і люди з голоду вмирали. І коли служив в строкову службу, ще за Союзу, бачив як вони зневажливо до українців ставляться. Схоже це у них якісь внутрішні комплекси».
Яковлівка, Білогорівка, Володимирівка, Водяне. Під Водяним отримав сильні контузії, далі шпиталь й висновок «обмежено придатний». Так й потрапив до ТЦК.
«На фронті завжди підтримували друзі-побратим, родина. Відчуття плеча. Поряд з друзями легше переноситься. Там знайшов багато друзів. А от друзі, які буди в цивільному житті, якось відійшли на другий план, особливо ті, які не проходили війну, десь ховалися».
«Зараз дуже важко образливо чути інколи від дорослих цивільних чоловіків питання на кшталт «А чого ти не там, а їдьте ви під Бахмут», і це при тому, що поряд зі мною тут служать хлопці, які пройшли фронт і той же Бахмут, а зараз тут роблять все, що би бути корисними Україні».
«А знаєте, в армії багато спеціальностей, далеко не всі стають штурмовиками. Варто пам’ятати — ця війна стосується кожного справжнього чоловіка, ми не маємо право переносити на плечі дітей. І ми переможемо, обов’язково переможемо – у нас дух є. Дух свободи. Ніколи не віддамо свою землю!»
