За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Дмитро пішов до першого класу, коли йому ще не було шести років. Тепер він учень четвертого класу. За ці роки до школи, за словами матері, походив пару місяців. І цього року на 1 вересня він зайшов тільки, щоб подарувати вчительці квіти. Історія Дмитра типова для всіх учнів Новгорода-Сіверського і громади, які пішли до першого класу 1 вересня 2020 року.
Хлопчик навчається на відмінно, улюблений предмет – математика, хотів би стати айтівцем.
Мати школяра Юлія. ФОТО: Суспільне Чернігів"Повинна бути школа, для дітей обов’язково повинно бути спілкування з однокласниками, бачити наживо свою вчительку, якісь перші емоції, навіть – дівчинку за косицю посмикати. Це дитинство, а у них його відібрали", — каже мати школяра Юлія.
До першого класу Дмитро пішов у 2020 році – у перший рік пандемії коронавірусу в Україні.
"Спочатку трохи походили, потім був карантин, потім пару тижнів знову понавчалися – і все, ось наш весь перший клас. А далі: карантин, карантин, карантин і війна".
Пошкоджена будівля школи внаслідок російського обстрілу. ФОТО: Суспільне Чернігів
Другий клас Дмитра минув повністю на дистанційному навчанні, каже Юлія. Спочатку через обмеження під час пандемії, потім через повномасштабне російське вторгнення.
"Діти переживали за школу, коли її розбомбили. Дуже важко згадувати, як вони плакали, а особливо потім, коли побачили ту школу: ми приїжджали перевозити меблі сюди – все зі школи. Дуже тяжко було дивитись на той клас".
На онлайн навчанні минув і третій клас.
"1 вересня розпочалося дистанційно у нас. Вчителька провела з ними урок на комп’ютері. Сьогодні перший урок пройшов, завтра вихідні, з понеділка вони навчаються знову дистанційно".
Фото у класі, де Дмитро з однокласниками в першому класі. ФОТО: Суспільне Чернігів
Дмитро каже, що якби була можливість обирати, обрав би займатись у класі.
"Тому, що біля комп’ютера не бачу нікого наживо".
Щоб хлопчик міг спілкуватись з однолітками, його записали на пару позашкільних гуртків, каже батько Дмитра Євген.
Батько Дмитра Євген. ФОТО: Суспільне Чернігів"Вони втрачають живе спілкування, вони втрачають емоції, які не можна передати через екран монітора. Хвилини дитинства, які вони могли провести на перерві між заняттями, поділитись чимось, хтось би щось нове приніс, показав, розказав, — в них цього нічого немає".
Детальніше дивіться у сюжеті:
