За інформацією: Суспільне Чернігів.
Василь Шурига. Суспільне Чернігів
Пані Валентина додає: не одразу погодилася перебратися до лісу.
"Я казала, що в село я згодна, а от в ліс – я боюсь. Ну а тоді я залишилася, колись він поїхав, а я сама тут була – ну нічого, не страшно".
Валентина Шурига. Суспільне Чернігів
Про переїзд до лісу, згадує чоловік, він замислився у дев’яностих — на початку двотисячних. Тоді йому, науковцеві-радіофізику, довелося йти у бізнес. Але, каже, зрозумів, що це не його.
"Погоня за довгою гривнею чи доларом — мене, як людину, не цікавила. Для мене це нерозумний підхід. Так би мовити, жити так, щоб рухатися тільки між кухнею та туалетом для мене не цікаво. Інженер-дослідник я", — каже чоловік.
Василь та Валентина Шуриги. Суспільне Чернігів
Розповідає: має свою життєву філософію, за якою людина повинна споживати менше ресурсів та бути ближчою до природи. Підтвердження тому, що чинить правильно, чоловік знайшов у книзі, де група вчених у 70-х роках минулого століття прорахувала можливі варіанти розвитку цивілізації.
Книга «Межі зростання». Суспільне Чернігів
Однак повністю відкидати досягнення цивілізації, каже чоловік, не варто.
"Треба брати ті здобутки, перевірені часом, і їх використовувати. Немає сенсу, скажімо, заводити кожному коня, брати плуга. Треба об’єднувати: краще брати звідти і краще брати звідси – і так орієнтуватись".
Як подружжя господарює у лісі
До господи Василя та Валентина Шуриги не йдуть електродроти. Електрику для всіх приладів виробляють сонячні панелі. У період, коли сонця замало, чоловік іноді користується генератором.
"Резервний генератор у нас служить у грудні або листопаді – погода така стоїть хмарна. Електрика то є, на світло, воду її вистачить, але ж хочеться включити комп’ютер, то на комп’ютер, буває, що і заведу. Я за минулий рік (2024, — ред.), мабуть, п’ять разів заводив", — говорить чоловік.
Сонячні панелі. Суспільне Чернігів
Окрім різноманітних станків, подружжя має й електродуховку.
"Ми самі хліб печемо. У нас є млин. І мелемо ціле зерно – мені там фермер на пай дає. Ми беремо трохи жита, пшениці, перемішуємо, перемелюємо і тут випікаємо. Печеться велика хлібина. І на п’ять днів її нам вистачає. Вулики сам роблю, меблі сам, які треба, роблю", — каже Василь Шурига.
Вулики Василя та Валентини Шуриги. Суспільне Чернігів
Серед лісу у подружжя росте городина, яку, розповідає чоловік, не обробляють ані хімікатами від хвороб, ані отрутою від шкідників. Завдяки мульчі Мульчування — це популярний агротехнічний трюк, суть якого полягає в покритті ґрунту шаром різноманітних матеріалів, як органічного, так і неорганічного походження. Такий метод мульчею допомагає створити оптимальні умови для росту рослин і захищає ґрунт від негативного впливу навколишнього середовища.землю майже не перекопують.
"Тут ніхто її ні орати, ні перекопувати не буде, тут одразу можна брати і садити. Мульчі багато, вона своєчасно берегла вологу, після неї ґрунт м’який, як і в лісі. Ніхто ж у лісі не оре. Так лопату можна на штик однією рукою загнати в землю без проблем", — говорить Василь Шурига.
Городина Василя та Валентини Шуриги. Суспільне Чернігів
До грядок йде система поливу. Сівозміною та городиною більше займається дружина. Вона розповідає: через холодний червень цьогоріч кавуни не вдалися. Минулого року були більшими — понад десять кілограмів.
Кавун. Суспільне Чернігів
Будинок Василь та Валентина ще не добудували. У ньому використані енергоощадливі технології. Стіни з житньої соломи, яку не їдять миші, розповідає господар. Зсередини – товстий шар глини. Спеціальна піч, яка гріє не з рівня вогню, як у сільських хатах, а від підлоги.
Будинок Василя та Валентини Шуриги. Суспільне Чернігів
Життя в лісі Василь Шурига задокументовує, щоб зберегти свій досвід.
"Я навіть там у свій час реєстрував наукову роботу, як би я її веду, але всі строки вже формально пройшли, хоч вона у мене й на 20 років розрахована, бо треба ж тут біотоп зробити, але в цьому напрямку ми і йдемо. Проєкт дорівнює життя, довжиною в життя".Читати ще
Читати ще
Соціальна пенсія після отримання паспорта: як живе без виплат серед лісу єдина жителька Селища, що на Чернігівщині
