За інформацією: Суспільне Вінниця.
Андрій Василюк до полону. Фото надала Юлія Василюк
23 липня 2025 року із російського полону повернули дев'ятьох українських захисників родом із Вінниччини, серед них — 50-річний Андрій Василюк. Чоловік потрапив до неволі в бою на Донеччині, та понад півтора року був в колоніях у РФ. В Україні на бійця чекали рідні, зокрема, дружина, син та донька.
Про шлях тата у війську, повернення на службу після поранення та півтора роки очікування із полону Суспільне Вінниця розповіла донька звільненого оборонця Юлія Василюк.
Далі — пряма мова.
Початок служби у війську
Тато пішов до військкомату добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року. Його спочатку не брали на службу, бо сказали, що треба чекати чергу. Тоді він пішов в тероборону, ходив на блокпости разом із братом. Пізніше, в грудні 2022 року, йому сказали пройти знову ВЛК і йти на службу.
Був на навчанні в Німеччині, після того — служив у 22 механізованій бригаді. Був на Бахмутському напрямку, в селі Кліщіївка.
Перше поранення поблизу Бахмута
13 липня 2023 року тато отримав поранення: у нього було роздрібнена щелепа, осколок йому розбив нижню щелепу, також була контузія.
Уламок влетів через підборіддя і вилетів під нижньою губою. Йому спочатку кріпили на одну пластину, потім робили на іншу, на мікроімпланти йому щелепу "ліпили", щоб воно правильно зросталось.
Спочатку робили операцію та лікували у Дніпрі, потім тата дозволили перевезти до Вінниці. Він тут ще лікувався, а після ВЛК мав півтора місяці відпустки.
Звільнений з полону Андрій Василюк. Секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, Facebook
Тато повернувся в жовтні до себе в частину на Донеччину. Він вивозив хлопців пораненим, допомагав медичним групам, або вивозив хлопців. Після рішення ВЛК, його не відправляли на вихід на бойові завдання. В грудні його поставили на бойове завдання на чотири доби, і так склалося, що їх не могло довго вивезти із позицій. За два тижні його знову туди відправили.
Як потрапив у полон
В ніч з 21 на 22 січня він потрапив у полон. Нам сказав тато і командир, що він йде на позицію на добу. За день ми намагались зідзвонитись, але він не відповідав, бо телефон із собою не брав. Додзвонились до ротного, той сказав, що зв'язку із хлопцями нема, потрібно чекати. Ми чекали дві доби, три, чотири, і 25 січня в обід зателефонували до мами з військової частини і сказали, що хлопці повернулися, а тата немає.
Це для нас був шок. Ну як, де дівся, як пропав? Вони сказали, що нема тіла, ні живого, ні мертвого. Бачили, як до них в окоп щось прилетіло, можливо його присипало землею. Це дуже важко було чути. Хотілось вірити, що він не загинув, що можливо його забрали медики з інших позицій.
Андрій Василюк (по центру) під час служби у війську. Фото надала Юлія Василюк
Шукали якусь інформацію, я продзвонювала госпіталі, морги продзвонювали, шукали тіло за ознаками. 26 січня ми поїхали в поліцію, написали заяву про зникнення, здали біологічні зразки, щоб шукали. Коли в понеділок, 29 січня, сиділи у ТЦК, щоб написати ще одну заяву, мені надіслали повідомлення: "Поглянь, це не твій тато?". Я дивлюсь, а це він. Виклали його фото і побратима Василя, з яким вони потрапили в полон. Це відео та фото опублікували в російському телеграм-каналі, і ми це у військоматі вже почали показувати юристу.
Я постійно переглядала телеграм-канали, шукала якусь інформацію. Ті хлопці, які були з татом, пізніше давали інтерв'ю, він розповів, як все відбувалось. Одного із трьох хлопців, який був важко поранений, забрали в лікарню до Луганська, а тата і ще одного побратима завезли у колонію №38 у Свердловську і там він до грудня. Пізніше його перевезли у Башкортостан.
Звільнення із неволі: перший дзвінок тата після полону
Це було дуже неочікувано, я спочатку не повірила. В мене вже так було два рази, що коли був обмін, я побачила військового дуже схожого на тата. Але в Координаційному штабі мені сказали, що це, на жаль, не він.
Вчора ми сидимо із подружкою, саме розмовляли про тата, і тут я бачу повідомлення від Координаційного штабу: "Вітаємо. Василюка Андрія Андрійовича було звільнено з полону". Я подумала, що це жарт, була стадія несприйняття. Але зайшла в кабінет в Координаційному штабі, побачила змінений статус на "звільнений", і вже за 5 хвилин мені зателефонував співробітник СБУ і сказав, що тата звільнили.
Звільнені з російського полону військові. Координаційний штаб
Я чогось думала, що буду дуже сильно радіти, але я дуже гірко заплакала: вчора весь вечір плакала, сьогодні весь день. Цей біль, який сидів у мені півтора роки, а зараз він наче вивільняється, ще є дуже недоплаканих сліз.
Тато сказав: "Доця, не плач", — а сам плаче. Коли не чуєш півтора роки голос рідної людини, здається, що починаєш його забувати, а в пам'яті силует обличчя наче зникає. Хоча з дня, коли тато потрапив до полону, його фотографія стоїть в мене на заставці в телефоні.
Обмін полоненими 23 липня: що відомо
У середу, 23 липня, відбувся черговий, дев’ятий за рахунком, обмін військовополоненими між Україною та Росією, повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Серед звільнених — дев'ятеро жителів Вінниччини.
До числа звільнених увійшли представники Збройних Сил України: десантно-штурмових військ, військово-морських сил, формувань територіальної оборони, а також бійці Державної прикордонної служби, Національної гвардії та Національної поліції.
Серед повернених — як рядові та сержанти, так і офіцери. Наймолодшому з повернених українців — 27 років, а найстаршому — 66.
Деякі з визволених українців провели у полоні понад три роки після того, як їх захопили під час оборони Маріуполя. Крім того, додому повернувся останній із захисників острова Зміїний, розповіли у Коордштабі.
Звільнені бійці воювали на різних напрямках фронту: Донецькому, Луганському, Запорізькому, Херсонському, Харківському, Сумському та Чернігівському.
Очільник ГУР Кирило Буданов у Telegram повідомив, що загалом за результатами останніх домовленостей у Стамбулі до України з РФ повернулися вже понад 1000 українців.
