За інформацією: Суспільне Чернівці.
Роман та Юлія Ткачищені. Фото надала Юлія
34-річний Роман Ткачищен загинув влітку 2023 року від артобстрілу на Запоріжжі. Тоді його дружина Юлія була на четвертому місяці вагітності. Юлія та Роман — обоє з одного села Чернівецької області. Знали одне одного ще з дитинства, у шлюбі були сім років.
Пара виховувала шестирічного сина та мріяла про другу дитину. Роман був впевнений, що народиться донечка з блакитними як у нього очима. Так і сталось, але батько загинув, так і не побачивши її.
Донечка Романа та Юлії народилась 1 січня 2024 року. За словами матері, дуже схожа на свого батька.
"Коли народилась донечка з блакитними очима, я просто потонула в них. Мені було дуже важко емоційно, що тато не побачить її, не побачить, яка вона схожа на нього. Не зможе її обійняти та пригорнути".
Як Роман пішов на фронт
Роман був прикордонником. За чотири роки до повномасштабного вторгнення звільнився — поїхав працювати за кордон. У березні 2022 року його мобілізували.
“Коли чоловік почав приходити додому у військовій формі, син запитував його про одяг. Він намагався пояснити, що мусить захищати країну від ворога. Завжди казав, що не міг вчинити інакше, бо коли син підросте і запитає, де був батько, коли в країні відбувалася така ситуація, у нього не буде відповіді". За словами дружини, чоловік завжди був зразковим батьком, намагався створити такі умови, в яких дитина почувала б себе радісно. Кожну відпустку присвячував сину і не спускав його з рук. “Оскільки батька у нього не стало, коли йому було 14, йому було дуже боляче, що він ріс без тата. Від нього навіть звучали слова, що він боїться такої ж долі своїм дітям. Дуже хотів подарувати сину гарне дитинство.”
Коли ще Роман був на фронті, коли Юлія зателефонувала йому сказати про те, що він вдруге стане батьком. За словами дружини, був невимовно щасливим. Над іменем довго не вагалися. Юлія запропонувала чоловіку назвати доньку на його честь — Романна.
Фото надала Юлія Ткачищена
Дізналась про загибель чоловіка
Роман завжди був на зв’язку зі своїми рідними, зідзвонювався із сином, коли мав вільний час, надсилав близьким свої світлини. Він не розповідав подробиць з війни, бо дуже переймався за її стан, але все-таки відчував, що ситуація на фронті загострюється.
"В червні, коли ми з ним зідзвонилися, він мені сказав: “Ти знаєш, найбільше, чого я ще хочу в цьому житті, це побачити нашу донечку і взяти її на руки”. Я потім запитувала, чому він так сказав, бо починала хвилюватися, на що у нього була одна відповідь: “Все буде добре”.
Коли Романа не було на зв'язку три дні, Юлія почала хвилюватися. Телефонувала побратимам, але вони не підіймали слухавки.
"Всі його друзі знали, що я на той момент була вагітна, напевно, боялися мені про це сказати. Один із них зателефонував моїй мамі, але я якраз була біля неї й почула, як прозвучали в телефон слова: “Вибачте, що ми його не вберегли”, – і тоді у мене заніміло все всередині…”
Як переживали втрату
Найважчим періодом Юлія називає час, коли дізналась про загибель коханого чоловіка, чекала його тіло та переживала прощання. Єдине, що допомагало їй триматись — усвідомлення того, що в ній б’ється ще одне серце, яке любить її чоловік. "Я вирішила, що я маю бути дуже сильною, максимально впоратися з цими емоціями, тому що в мені життя і я дуже не хочу переживати дві втрати. Я, звичайно, багато плакала, багато кричала, в собі переносити ці емоції було неможливо".
Фото надала Юлія Ткачищена
Юлія каже, що найважчим для неї було розповісти про загибель батька синові. Малий Євген спостерігав збоку за її реакцією і дуже переживав. Вона довгий час не знала, як розповісти таку страшну звістку дитині, вдавалась до порад психологів, і все-таки вирішила не приховувати правду.
“Син часто зідзвонювався з батьком, тому вже сам почав запитувати, чому тато так довго не телефонує і не відповідає на дзвінок. Я була змушена розповісти йому правду, на що він відповів, що не хотів чути про тата таке. Закрився в кімнаті і плакав. Для нього це було дуже боляче. Для мене також, спостерігати за тим, як переживає це все дитина.”
Поки мама розповідає про чоловіка, малий Євген не стримується і додає свої спогади пов’язані з батьком. Показує нам надіслані татом світлини, приносить картину, яку вони вдвох малювали в одну із татових відпусток, розказує, як береже подарований йому жетон. Зрештою, ці спогади — це все, що залишилось на пам’ять від батька. “Я знаю, що сину буде дуже нелегко. Він знає, що таке батьківська любов і підтримка. Хоч він і дуже мало часу це відчував, але дуже добре пам’ятає, як тато з ним говорив і його слова: “Я сильно-пресильно вас люблю.”
Пам'ять про батька
Романа Ткачищена поховали 3 серпня у рідному селі. Його посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Юлія й досі не може уявити свого життя без коханого чоловіка. Щоранку вітається з його фотографіями, зачитує присвячені йому вірші, каже, що намагається спілкуватися з ним на новому рівні. А Євген, коли чи не щодня йде з мамою на батькову могилу, несе його улюблений напій і солодощі.
Зараз Юлія живе заради дітей, яким дуже потрібна, і намагається втілити в реальність спільні з чоловіком плани на затишний дім і щасливе майбутнє для дітей. “Я не знаю, чи вдасться мені компенсувати батьківську любов… Напевно, їм завжди буде бракувати цього, але я намагаюсь триматись, щоб допомогти своїм дітям. Доньці мені доведеться багато розповідати про батька, оскільки синочок пам’ятає про тата. Я намагатимусь розповісти їй, як він дуже сильно хотів і мріяв про неї, завжди казав, що обов’язково народиться донечка і вона буде татова зірочка. І я намагатимусь довести їй те, що вона дійсно дуже бажана і дуже любляча батьком".
Авторки: Катерина Гура, Вікторія Дмитрієва
