За інформацією: Суспільне Чернівці.
Вишиванки, які військовий знайшов у зруйнованій школі на Харківщині. Фото з архіву військового на псевдо Маркович
Тоді військовий почав шукати можливості вивезти вишиванки, вишиті рушники та скатертини у безпечне місце. Каже, для нього це було важливим, бо завжди любив вишиванки, а у цьому разі ще й бачив, що вони ручної роботи.
Коли почало сутеніти, військовий з побратимом залишили авто на відстані від школи, аби залишатися непомітними для російських військових, та пішки рушили до будівлі. Вони знайшли кілька коробок, в які склали вироби, а потім швидко під'їхали на авто та забрали вантаж.
"Що могли взяти, то взяли. Коли торкався виробів, то руки тремтіли, бо це історія – історія Слобожанщини. Хтось це робив, збирав, плекав, плакав, докладав часу. Коли ми їх складали, то вони вже були вологі. Мені було так шкода, аби вони не пропали".
Військовий на псевдо Маркович. Суспільне Чернівці
"Вони є свідками війни"
Військовому вдалося вивезти 50 етнічних виробів. Прийняти їх та зберегти до кінця війни погодилася директорка Музею вишиванок у Чернівцях Леся Воронюк. Деяким з них – понад сто років, на них залишилися плями та іржа, а кольори під впливом часу вицвіли. Водночас експонати не відновлювали, щоб зберегти їхню автентичність.
"Це абсолютно музейні артефакти, які представляють Харківщину як регіон – класичну українську Слобожанщину. Наш підхід – зберегти ці речі у тому вигляді, в якому вони до нас потрапили, бо не завжди їх варто відновлювати. Навпаки – у такому вигляді вони є більш промовистими свідками війни, бойових дій. Вони є фізичним доказом того, що ці території завжди були українські", – каже Воронюк.
Вишитий рушник, який Маркович вивіз з-під обстрілів на Харківщині. Суспільне Чернівці
Евакуйовані вироби демонструють на виставках та інших заходах, зокрема й міжнародних. А після завершення війни планують повернути туди, де вони були створені.
"На нас вийшла донька жінки, яка їх збирала. Вона десь за кордоном. Плакала. Дякувала, що ми зберегли музей. Це була робота її мами й багатьох жінок, які збирали вироби й відкривали музей", – розповідає Маркович.
Директорка Музею вишиванки у Чернівцях Леся Воронюк. Суспільне Чернівці
"Тягне на війну, але донька хоче тата вдома"
Сам Маркович пробув на Харківщині 11 місяців – у складі 107 бригади тероборони. Виконував завдання піхотинців, відбивав штурми російських військових та допомагав евакуювати військових і цивільних. Каже, війська РФ виявляли скупчення людей і цілилися в них. Так одного разу обстріляли будинок з цивільними.
"Люди заїхали в село і не вимкнули телефони. Було скупчення телефонів – чотири чи п'ять – і це почався обстріл будинку. Ми туди виїхали, і наші крики відгукнулися люди з підвалу. Були в крові та з контузіями. Повертаючись з евакуації, я вже бачив як будинок палав – там вибухнули балони з газом. Думав: "Слава Богу, що врятував усіх".
Маркович під час служби. Фото з його архіву
Водночас найгіршим періодом служби Маркович називає Бахмут. Пригадує, що за сім місяців там тиша була щонайбільше п'ять-сім хвилин. Щодня військові чули вибухи, крики та постріли. Також було важко евакуювати полеглих бійців, втім, вважали, що це важливо – аби загиблі зрештою опинилися вдома.
"З одного боку дружини просили хоч щось привезти – ніжку чи ручку, аби вона могла кудись прийти і вклонитися. Але й штурми це не весело. Іноді йшли пішки по 8-10 кілометрів. Важко опізнавати хлопців, важко пакувати, але легко тягнути – бо ми витягуємо їх додому", – розповідає військовий.
На "нулі" Маркович отримав осколкові поранення і контузії, втратив слух на одне вухо та за станом здоров’я демобілізувався на початку 2024 року. Каже, що хоче повернутися на передову, та його стримує донька.
"Хто воював, той знає, що тягне назад на війну. Але донька – це моє життя. У мене був спогад від неї: малюнок, який я носив біля бронежилета. Вона мене стримує. Коли я одягаю форму, то починає плакати. Каже, що хоче тата вдома".
Після демобілізації Маркович продовжує займатися будівельним бізнесом – як і до повномасштабного вторгнення. Крім цього, допомагає забезпечувати необхідним побратимів із тероборони.
