Микола. Суспільне Дніпро
За словами Миколи, одразу після оголошення тривоги він з родиною ховаються в погребі. Чоловік додав, що дрони через Дебальцеве летять постійно. Окрім нього, на вулиці живуть ще три сім’ї. Решта, зазначив Микола, евакуювалися.
"Хто виїхав, хто помер. Одні пенсіонери. Магазини працюють, сьогодні хліб безкоштовний давали. Уже 15 кілометрів звідси, у Покровському, КАБами б’ють. Постійно, цілодобово. А воно все двигтить, як там стріляють", — розказав чоловік.
Знищена будівля школи. Дебальцеве, Дніпропетровщина. Березень 2026 року. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Микола зазначив, що у селі працює лише оптоволоконний інтернет. З мобільним зв’язком — постійні проблеми. У селі кожен має або криницю, або свердловину, тому вода є постійно. Світло також зникає тільки якщо є пошкодження від обстрілів.
За словами чоловіка, частина місцевих жителів після евакуації повертається назад. Сам він виїжджати не збирається, адже на це, каже, потрібно багато коштів.
"А за квартиру плати чим? Мені 65 років, і 3 тисячі пенсія. Роботи немає. Фермери все повивозили, всю техніку. У мене менша невістка, в неї троє дітей. Була ж примусова евакуація. Вони самі шукали хату. На фотографії красиво — а поїхали… Дітям там неможливо жити", — пояснив Микола.
Знищена будівля школи. Дебальцеве, Дніпропетровщина. Березень 2026 року. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
За його словами, росіяни почали запускати по селу "шахеди" оснащені розвідувальними FPV-дронами. А під час масованих атак, додав чоловік, разом з дружиною виїжджають у поле, щоб сховатися.
"Та ну їх нахрен, тих кацапів. Я в 79-му під Москвою служив. В совєтській армії. Ще тоді кацап був кацапом. Як люди гімно, так гімно. Ну, що про них ще можна сказати", — розповів він.
Знищена будівля школи. Дебальцеве, Дніпропетровщина. Березень 2026 року. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
"Я не боюся. Дали пенсію — вистачить"
Місцева жителька Лілія розповіла: її син зараз на фронті. Вона ж отримує 3000 гривень пенсії, на які, каже, неможливо кудись виїхати.
"Я не боюсь. І виїжджати не буду. Нізащо. У дитини я просити гроші не буду. Він заробляє на свою сім'ю. Дали пенсію — вистачить. Он ще по хлібині дали. Гуманітарку раз у місяць дають. А може і через місяць. Коли як. Нічого страшного, живемо. Ми будемо на своїй землі. Як помирати — тільки тут", — наголосила вона.
Лілія. Суспільне Дніпро
Жінка додала: через обстріли в будинках на її подвір’ї пошкоджено дахи. А вибухи у селі лунають постійно, зазначила Лілія. Їх чутно і з сусідніх населених пунктів, і із Запорізької області.
Будівля сільської ради. Дебальцеве, Дніпропетровщина. Березень 2026 року. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
"Нам на місяць на харчі не вистачає, а вони хочуть, щоб дім купити"
За словами жителя Дебальцевого Анатолія, по селу російські війська вже завдали понад десяток атак. На вулиці, де він мешкає, через один будинок розбито. Під ударом опинилася і його оселя.
"Кімната, кухня. Вікно висипалося. Я тут був, воно на мене оце все скло. Я лежав, чую — як зареве. Не чув, як він ішов, гудів. Коли як дасть — посипалося скло. Онука йшла обідати саме на кухню, а тут вікно сиплеться", — пригадав він.
Анатолій. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Чоловік зазначив, з теперішніми цінами виїжджати нікуди не наважиться. В селі мешкає разом з донькою та онучками.
"Оце дають 10 тисяч. Як виїжджати? Ну що ті 10 тисяч? Нам на місяць на харчі не вистачає, а вони хочуть, щоб дім купити. Поки не думаємо. Ні, усі тут. Ось донька в місті працює там. Господарство тримаємо, молоко продаю. Хоч якась копійчина", — сказав Анатолій.
Розбиті атаками РФ будинки у Дебальцевому на Дніпропетровщині. Березень 2026 року. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
"Дітей сказали вивозити. А з нас що толку?"
В’ячеслав розповів, що з Дебальцевого виїжджає все більше людей. За його словами, масштабних атак на село росіяни не здійснюють, проте щотижня відбуваються удари.
Сильно не б'ють, але… Оце з місяць, як почалося. Дітей сказали вивозити. А з нас що толку? Нас вивозити, катати. Дочка вивезла онука. Сказали вивозити, бо самі вивезуть. Але знову ж таки — то не дім. Куди не їдьте — не дім", — розказав В’ячеслав.
В’ячеслав. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Чоловік додав: щоночі лягають спати одягненими, щоб можна було швидше сховатися від обстрілів.
"На ніч — куфайку. Тільки без сапогів спимо. У бойовій готовності. Ми знаємо, що о десятій починається, на ніч зазвичай. А що тікати? Поки добіжиш, воно й там дістане. Не встигнеш. Але для спокою душі тікаєш", — сказав він.
