За інформацією: Суспільне Чернігів.
Ветеран Олександр Давидок. Суспільне Чернігів
Олександр розповів, вирушив з побратимами до урочища аби зупинити можливий прорив колони російських військ від Ольшани в бік Прилук. Бій у Діброві тривав до 15 хвилин: росіяни вели масований обстріл українських позицій з важкої броньованої техніки. Прилуцькі захисники мали лише стрілецьку зброю.
"Було троє двохсотих хлопців біля мене. Я – трьохсотий лежав. Я хотів втекти, а куди ж? Нога. Як я глянув, вона була тільки на шкірі і все. А то все було вирване. Уламок. Шок. Болю не було", — розповів Олександр.
Місце, де Олександр Давидок провів 19 годин. Суспільне Чернігів
Нині на цьому місці встановлений пам’ятний хрест з іменами загиблих бійців.
Пам’ятний хрест військовим, які загинули на Прилуччині. Суспільне Чернігів
Олександр пригадав: після бою бійці тероборони групами відступили, а противник вийшов на сусідню асфальтовану дорогу – за 200 метрів від місця, де він лежав. На полі бою, каже Олександр, провів наступні 19 годин.
"Я згадав навіть, як мені мама пелюшки міняла. Згадав все і гарне, і погане. Лежу, а жити хочеться. Чув, як вони заправлялись, як вони ходили. Відлізти я не міг, бо не було сил. Було таке, що вони палити ідуть – з траси сходили і палили. Я лежав, укривався курткою. Якби пішли на зачистку – все. Нас би не було".
Тоді разом з Олександром у Діброві лишався іще один поранений боєць тероборони. Військовий пригадує: він був у будинку лісника.
"Вночі пішов сніг. Мене снігом притрусило. Я злякався хрусту ззаду. Я лежав задом до лісу, а до них передом. Голову повертаю, а це лісника кози поприходили. Сказав їм, щоб «не палили кантору». На ранок стало погано. Вже хотілося спати. Я зателефонував і мене забрали".
Травмована нога Олександра. Тетяна Давидок
О п’ятій ранку до Діброви приїхав розвідник, каже чоловік. Евакуювали його тільки об 11 ранку.
"У мене був кетанов. Я пачку кетанова (з'їв, — ред.). Мене привезли в лікарню і лікар говорив, що у мене зуби повипадали, а вони виймали кетанов. Лікар казав, що тиск був 20 на 40. Ще б пару годин і мене б не було".
Дружина Олександра – Тетяна, розповіла: телефонувала чоловіку ввечері 28 лютого, проте про поранення він їй зізнався тільки на наступний день.
"Коли я 1 березня о сьомій ранку до нього набрала, то почула, що це не мій Саша. Але він мені все одно не зізнався що з ним таке. Він вже був поранений. Це вже він ніч переночував на полі бою і коли я його спитала чи він поранений він мені відповів, що так і попросив не займати зв’язок, щоб якось врятувати своє життя".
Дружина Тетяна Давидок. Суспільне Чернігів
Першу операцію чоловіку провели у Прилуцькій міській лікарні. Пояснює: тоді хірург фактично "склав" його ногу по частинах і врятував від ампутації.
"Зайшла до Саші і не впізнала. Це був взагалі не мій Саша. Він мене побачив, а я почала плакати і я йому сказала: «Ти не переживай, я тебе не покинула в той час і в цей час я тебе ніколи не залишу»", — розповіла дружина.
Травмована нога Олександра. Тетяна Давидок
Перший рік після поранення Олександр пересувався на милицях та ще рік проходив реабілітацію. У грудні 2023 року він отримав інвалідність, а у лютому знову став на дві ноги. Зараз його поранена нога коротша від здорової на п'ять сантиметрів.
Олександр Давидок разом із сім’єю. Суспільне Чернігів"Рік ходив на милицях. Не можна було ступати на ногу. Тоді у Києві зробили операцію і поставили пластину. Був шльопанець зі стиродуром, а потім держава дала взуття".
Нога після операції та реабілітації. Суспільне Чернігів
Нині родина Давидків відновлюють домашнє господарство та знову завела худобу.
Читати ще
Читати ще
«На найгіршому напрямку, але з найкращою бригадою»: як тероборонівці з Прилук тримали оборону під Авдіївкою
