За інформацією: Суспільне Чернігів.
Староста Гірська Андрій Апришко. Наталія Найдюк"У ніч вторгнення я був на зміні. Прикордонники теж, як звичайно, прибули на роботу. Знаю, що близько 2-ї ночі приїжджала машина РЕБ. Вони розгортали обладнання, але ніхто нічого не сказав… Я мав їхати додому близько п'ятої ранку, і тут почали стріляти. У бік застави були прильоти, по селу ж тоді не влучали. Я приїхав додому, на кутку люди повиходили. Всі говорили і не вірили, що це дійсно війна… Потім ми бачили, як ракети летіли. Ще темно було, а в небі все світилося", – пригадує події початку повномасштабної війни Андрій Апришко.
Під час окупації частини Чернігівщини росіяни приїжджали до села пару разів. Привозили гуманітарку. Процес її вручення місцевим знімав на відео проросійський британський пропагандист і провокатор Грем Філліпс.
Дві хвилі переселення
Радість від звільнення Чернігівщини та півночі України від ворога для гірчан швидко змінилася тривогами за село. Відступивши у Брянську область, росіяни почали обстрілювати Гірськ. Летіли переважно снаряди зі ствольної артилерії. Після обстрілів неодноразово займалися будинки, хліви, будівлі магазину, ферми, об’єкти інфраструктури. Все це люди гасили власними руками, поки чекали приїзду рятувальників. Згодом ворог почав бити по селу дронами. Працюють як "камікадзе", так і багаторазові безпілотники.
Восени 2023 року російські військові залишили Гірськ без електрики та води: розбили підстанцію та водогін. Тоді пошкодження полагодили. Це був час, коли з села почали виїжджати перші родини. Наразі Гірськ залишили близько 70 людей, але майже сотня досі залишається тут.
3 жовтня 2024 року в Гірську від російських обстрілів уперше загинули люди. Після влучання снаряду біля автівки зі скрапленим газом згоріли живцем 6-річна місцева дівчинка Милана Черняк та двоє чоловіків із Мени, які привезли селянам газ для заправки балонів: 39-річний Сергій Головченко та 42-річний Валерій Вербицький. Все це спровокувало другу хвилю переселення, після якої дітей та молоді в селі не залишилось. В усякому разі, так виглядає за тиждень після трагедії.
"Попервах ми самі гасили пожежу. У цей час над головами літали дрони, троє з них скинули на нас вибухівку"
3 жовтня. Четвер. Майже десята ранку. У Гірськ приїхала машина з Менської громади. Село не газифіковане, тож експедитор Сергій Головченко та водій Валерій Вербицький привезли людям "блакитне паливо", аби заправити балони.
Машина проїхала селом і зупинилася біля будинку родини Білоусів.
Жителька Гірська Любов Денисенко. Наталія Найдюк
69-річна Любов Денисенко живе на в’їзді в село, десь за кілометр від місця трагедії. Останні 26 років жінка господарює сама, чоловік помер.
"Я заправила газ і повезла балон тачкою додому. Тільки приїхала, аж у скорості чую вибух. Потім другий, третій, четвертий… Думаю, це ж пожежа може зайнятися, страшно. Я забігла на веранду, дивлюся, і справді, горить. Димоття було чорне аж до неба і червоні язики полум’я", – пригадує той день жінка.
Згорілий будинок в Гірську. Наталія Найдюк
Коли селяни прибігли гасити пожежу, вони дізналися, що росіяни не просто вкотре підпалили їхнє село. Цього разу вони забрали життя маленької мешканки Гірська – 6 річної Милани Черняк – та двох чоловіків, які не побоялися їхати з Мени на прикордоння, аби в людей був газ… Старша сестра Милани – Вероніка, тоді втратила руку. Її молодший 4-річний брат Сашко отримав поранення. Їхній тато Олександр та дядько Михайло – опіки та інші травми тіла. Михайлу в лікарні згодом ампутували ногу.
Староста Андрій Апришко в момент обстрілу перебував на роботі неподалік. Чоловік каже, росіяни обстріляли село об 11:20. Саме тієї миті в старостаті посипалися вікна, що виходять у бік пошкоджених хат, а кілька осколків залетіли всередину. Староста викликав пожежників, "швидку", повідомив у поліцію, керівництву. А потім побіг допомагати людям гасити полум’я.
Старостат після обстрілу Гірська. Наталія Найдюк
Сліди від снарядів на асфальті. Наталія Найдюк"«Швидкі» до нас не приїжджають, тому місцеві самі повезли поранених. Пожежні машини дісталися до сусіднього села, але далі їхати не могли: в небі висіли російські безпілотники. Відтак попервах ми самі гасили пожежу. У цей час над головами літали дрони, троє з них скинули на нас вибухівку. Ми ховалися. Коли стало тихіше, до роботи взялися пожежники. Але і вони не могли нормально працювати. Кілька разів доводилося від’їжджати, бо росіяни знову запускали «камікадзе». Гасили пожежу довго, бо зайнялися чотири хати і три сараї. Одна хата – то Білоусів, а три інші – покинуті", – пояснює староста.
Того дня вдома була вся родина Білоусів. Брат господаря – Михайло – прийшов допомогти з заправкою. Мама чоловіків Наталя Білоус розповідає, що сини вирощували гарбузи і здавали насіння. Збиралися сушити, тому заправляли газ, бо на ньому працює сушарка.
Жителька Гірська Наталя Білоус. Наталія Найдюк"Над головами гуділи дрони. Діти з онуками бігли ховатися в погреб. Газовщики спитали: що їм робити. Син сказав тікати… Мене ж там не було, це потім розповідали рідні. Сашка (молодший онук, – ред.) казав, що воно бахнуло і Миланку якось назад відкинуло. Вона миттєво згоріла… Мішу сильно обпалило, ми його з чоловіком потім відтягували від вогню", – пригадує жінка.
Люди приносять хризантеми на місце, де загинули люди. Наталія Найдюк
Імовірно, водій та експедитор не встигли сховатися. Тіло одного чоловіка було перед автівкою, а іншого знайшли між балонами.
Згоріла машина у Гірську. Наталія Найдюк
На місці, де згоріли люди, досі видно масні чорні сліди на асфальті. Селяни приносять туди хризантеми, що в жовтні та листопаді рясно квітнуть на їхніх городах…
Чим живе Гірськ: зустрічі на пошті, спогади про обстріли та розмови про "великі гроші"
За тиждень після трагедії село потроху оговтується. Місцеві згадують пережите, коли зустрічаються. Іноді це відбувається на пошті. Пересувне відділення приїжджає в Гірськ з певною періодичністю. Для селян це можливість отримати пенсії, газети, оплатити комуналку і просто поговорити.
Своєї черги за пенсією чекає 65-річна Наталя Дороженко. В Гірську в неї живуть син з родиною та троє онуків. Після трагедії родина вирішила виїжджати з села.
Наталя Дороженко праворуч. Наталія Найдюк"Думаємо виїжджати… Діти ніби знайшли житло в Старих Боровичах (село неподалік, – ред.), тому вони перші поїдуть з онуками – їм вісім, шість та півтора роки. А потім і я з чоловіком приєднаюся", – пояснює Наталя Дороженко.
Жінка, розповідає про своє життя: як тут зростала, вийшла заміж, працювала дояркою. Коли говорить про переїзд – на очі навертаються сльози. Вона розуміє, що доведеться залишити землю, де стоять могили її батьків, дідів, прадідів. Староста пояснює, що з евакуацією допомагає місцева влада: дають транспорт і гроші на пальне. Люди забирають худобу, складають речі в пакети, сумки та старі валізи і їдуть.
"Воно ж коли не стріляють, то й добре. А потім як почнуть, не знаєш, куди ховатися… Ото коли хмарно, дощі йдуть, то добре. Тоді дронів менше. А коли сонечко, радіти б, а вони стріляють: снаряди летять і дрони", – жаліється жінка.
Її розповідь підтверджує Ганна Білоус. Жінка живе в селі давно, сама родом з Росії. У Гірську працювала бібліотекаркою.
Жителька Гірська Ганна Білоус. Наталія Найдюк"Я сама живу, бо чоловік помер 10 років тому. Торік мою хату вночі "Градами" обстріляли. Досі пам’ятаю: тепла липнева ніч, я опівночі тільки заснула. Чую, бахкає, штукатурка на голову посипалася. Я під ковдру, під подушку сховалася. Кажу собі: «Аня, заспокойся, не панікуй». Страшно, а що робити. Думала, не виживу. Ото нажахалася. Дочекалася п'ятої ранку і старості подзвонила", – згадує Ганна.
Жінка пояснює, що снаряди влучили в гараж, який за півтора метри від хати. В її оселі повилітали вікна, пошкодило шифер. Але наслідки були б гірші, якби не цей гараж. Зараз все відбудували: будматеріали на відновлення надає місцева влада .
"За моїм обійстям – підстанція. Туди часто стріляють. Найбільше в нас світла не було три доби. А обриви через обстріли часто. Наш староста – колишній електрик, він сам і дроти зв’язує, і всіляко допомагає РЕМівцям", – хвалить старосту Андрія Апришка жінка .
Також на пошті жваво обговорюють "великі гроші". Мова йде про 30 тисяч гривень, які Червоний Хрест виділив мешканцям прикордоння на закупівлю дров. Списки подають старости, а Червоний Хрест виплачує людям через Укрпошту. Але десь у системі стався збій, тому деяким гірчанам відправили виплати в інші райони. Їхати нічим, дорого та й більшість людей мають вік 65+. Тому після "розбірок", староста все ж домігся, щоб людям виплатили гроші у Сновську.
Здають гарбузове насіння і роботою відволікаються від спогадів
Ближче до центру села стоїть будинок Наталі Білоус – бабусі загиблої Милани. Поки родина в лікарні, а чоловік з невісткою поїхали їх навідати – на жінці все господарство.
Господарство Наталі Білоус. Наталія Найдюк
"Я оце збиралася везти насіння. Затопила піч, сушу. Це в нас «бізнес» такий у селі: здаємо закупівельникам картоплю, гарбузове насіння, горіхи і з того живемо. Іншої роботи в селі немає", – пояснює жінка.
Цього року гарбузове насіння приймають по 80-85 гривень за кілограм, торік було дешевше – 60-75 гривень. Що далі відбувається з тим насінням ніхто точно не знає. Місцеві говорять, що його відвозять у Черкаси. Там чистять, шліфують і продають кудись у країни Близького Сходу. Дрібніше ж на ліки пускають.
Наталя Білоус демонструє гарбузи. Наталія Найдюк
Наталія Білоус запрошує у двір, де лежить купа гарбузів. У хаті насіння у мішках – перемите і висушене.
"Я вже Сашине пересушила, лежало три дні… Мішине, своє. Хлопці в лікарні, онуки теж, невістка з моїм чоловіком до них поїхали", – каже жінка.
Цього року велика родина Білоусів засадила чимало землі гарбузами. Але через трагедію все зібрати вже не вдасться.
Раніше старший син Сашко придбав комбайн, який відокремлює насіння з гарбузів, та сушарку. Останньою з братом Михайлом користувалися по черзі.
Наталія Білоус показує комбайн, який відокремлює насіння з гарбузів. Наталія Найдюк
"Гарбузи ми зриваємо вручну. У Сашка більше обладнання було. Міша тільки цього року купив комбайн і почав гарбузами займатися, бо до цього на фермера працював. А через війну роботи не стало. Раніше ми вручну вибирали насіння, то так довго. А оце «вєщь»: заводиш трактор, вкидаєш гарбузи і воно молотить", – розказує жінка, вказуючи на комбайн.
Про трагедію Наталя згадує зі сльозами. Миланку поховали у Сновську 5 жовтня.
"Миланка була такою щирою працьовитою дитиною. І не загадуєш, а вона тягне того гарбуза, допомагати хоче. А як казки розповідала… Їй 6 років, треба було б в школу вже, але дистанційка, то вдома залишили. За що вбили те дитя", – бідкається жінка.
Хлопоти з насінням допомагають Наталі відволіктися від важких думок. Вона каже, що того дня прилетіли 120-ти міліметрові снаряди. Люди вже навчилися їх розрізняти.
Наталія Білоус та староста Андрій Апришко. Наталія Найдюк"Ми стільки градів, САУшок, дронів вже тут назбирали. Звісно, можна розказувати, що треба виїжджати. Що можна було вже виїхати… Але ж час не повернеш. Вони й думали їхати, і не думали. Розумієте, шкода було все кидати. І от з іншого боку, Клюси (село на прикордонні, – ред.) виїхали, і все, села немає. Так само і Гірськ виїде, то його не буде. А далі і Борович не буде…. І що це, та сама мертва зона. Трагедія сталася, то до нас і машин менше їде, і всього. Нам самим страшно на вулицях їздити", – говорить Наталія.
"Якщо зняти, що у нас відбувається, то цей фільм буде ще страшніший за ті, що показують"
Прикордонні села частково відрізані від світу. Але у Гірську є магазин, продуктів вистачає. Працює ФАП. Специфічні ліки замовляють у тих, хто їде "в район" – так тут досі називають Сновськ.
Будинок з вибитими вікнами у Гірську. Наталія Найдюк
Люди самі опікуються селом. Їм нізвідки чекати миттєвої допомоги. Тому вони слідкують, куди влучили російські снаряди, де впали дрони, аби не дати вогню знищити село. А судячи з розповідей селян, це відбувається так часто, що складається враження: їх буквально намагаються "викурити".
Люди кажуть, що дронів побільшало після 10 вересня 2024 року. Тоді по селу прилетіло 13 "пташок": 12 вибухнули, а один дрон-камікадзе упав нерозірваним.
"От полетів дрон, ми дивимося куди. Як упав, біжимо гасити. А підстанцію нашу скільки разів обстрілювали. Недавно теж було, перед дощами. Ми тушили самі. І ферму стару так само. Ми і обдисковували, і оборювали, і гілками тушили… Саша мій (син, – ред.) поїхав трактором оборювати з того боку ферми, я дивлюся, а там знову дрон як гахне. Добре, що живий… Я тільки по телевізору таке бачила. Я ніколи не думала, що сама переживатиму таке. Коли у кіно показували вбивства, вибухи, я виходила з кімнати. Але зараз ми живемо гірше, ніж в тих кіно. Я не знаю, як у інших селах, але якщо зняти, що у нас відбувається, то цей фільм буде страшніший за ті, що показують", – сумно говорить Наталя Білоус.
***
Свині на дорозі у Гірську. Наталія Найдюк
Якщо пройтися селом у похмурий день, то й не скажеш, що тут бувають обстріли. Звичайне українське село: підстрижена трава біля будинків, вулицею біжать малі поросята Наталі Білоус, у дворі курка навела курчат, бавляться собаки, подекуди чути гул корів.
Купа зерна тліє за тиждень після трагедії. Наталія Найдюк
Але якщо пройти далі, поговорити з людьми, то побачите, що за цим ховається інша реальність: траву біля себе та сусідів стрижуть люди, які залишилися. Тварини, як і люди, налякані обстрілами, тому тікають від чужинців. А ближче до виїзду стоїть символ трагічної реальності Гірська – спалена машина, купа з зерном, що тліє і за тиждень після обстрілу, та хризантеми як пам’ять про душі, що відлетіли 3 жовтня 2024 року. Залишилися тільки відбитки тіл на асфальті.
Читати ще
Читати ще 8 кілометрів під дощем: як родина з трьома дітьми та травмованою дружиною тікала з Попасної і опинилась на Чернігівщині
Читати ще «Я не люблю число «26»»: розповідь батька з Чернігівщини, який через війну втратив двох синів
Читати ще Паперові копії електронного документа та дні очікування у чергах: що про ВЛК розповів поранений військовий з Чернігова
