За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Антоній Панасенко
Яким є Великдень для тих, хто захищає Україну, чи є на фронті невіруючі люди, чи проходять богослужіння в зоні бойових дій, що військові готують на святковий стіл, як себе поводять окупанти у святкові дні та якої підтримки потребують військові? Про це і не тільки радіоведуча Українського Радіо "Чернігівська хвиля" Лілія Духно поспілкувалася з головним капеланом військ оперативного командування "Північ", протоієреєм Антонієм Панасенком.
Чи правда, що на війні атеїстів немає?
Дійсно, але не атеїстів, а скажімо, що немає невіруючих людей. Люди на війні починають вірити. Хтось в Бога, хтось приходить до Бога, хтось вірить у своїх друзів, хтось вірить у підтримку і любов, молитви рідних і близьких за себе. Всі в щось вірять. Вірять в те, що є якісь надприродні сили. Перш за все, для військовослужбовця, який проходить такі випробування для себе, емоційні, духовні, вірити в те, що немарно загинути, вірити в те, що він може вижити завдяки молитвам рідних чи близьких, мами, дружини, коханої, дітей. Це дає сили й стимулює до наснаги в тій боротьбі.
Наближається Великдень — найголовніше релігійне свято. Що таке Великдень на війні?
В нас Україна мультиконфесійна держава, і християни західного обряду вже відсвяткували Великдень. Ми ж віряни східного обряду будемо святкувати у неділю (16 квітня, — ред.) Великдень.
Для військовослужбовців це чудове свято, тому що до них в ці дні приїжджають дуже багато волонтерів, близьких людей, передають їм якісь посилки, малюнки, писанки від дітей. І для них, напевне, це дає змогу відчути себе вдома, в колі сім'ї. Вони дуже раді цьому завжди. І скуштувати різних смаколиків, які їм привозять і волонтери, і рідні передають. Великдень це більше сімейне свято. Всі збиралися і збираються зараз родинами, аби відсвяткувати його разом. Тому й воїни, так би мовити, долучаються до цього свята.
Антоній Панасенко на службі. ФОТО: Антоній Панасенко
Чи проходять Богослужіння в зоні бойових дій? Як це відбувається?
Обов'язково. Багато підрозділів зараз забезпечуються великоднім кошиком. Забезпечуються самі: випікають паски, роблять крашанки. І священники, капелани, приїжджають в більшість підрозділів вже просто освятити те, що вони приготували самі.
Я нещодавно був в одному з підрозділів під Вугледаром. Там розбило ферму, й бігали маленькі поросята. Хлопці їх позбирали, відростили. Кажуть: "Отче, приїжджайте на Великдень до нас в гості. Нам не треба нічого привозити, ми самі. Головне, приїдьте все нам освятити". У них вже шестеро величезних поросят бігають.
У нас багато капеланів зараз їдуть на фронт саме перед Великоднем. Але їдуть й після. Якщо підрозділи перебувають на виконанні бойових завдань, то капелани бригади або батальйону, вони перебувають разом з ними там. Об'їжджають ці підрозділи, служать службу, освячують та привозять щось волонтерське, або освячують те, що хлопці приготували самі, чи їм там передали.
Що військові готують на Великдень?
Вони вміють все готувати так, як вдома. Все те саме. І ковбаси роблять, і пиріжки, і паски печуть, і крашанки. Вони намагаються зробити це так, як вдома. Я ж кажу, якщо поросят навіть вирощують спеціально під Великдень
Антоній Панасенко на службі. ФОТО: Антоній Панасенко
Ви були безпосередньо на Великдень в зоні проведення бойових дій?
На мій перший такий Великдень я ще був не капеланом, і це було дуже давно. Те саме ж свято, їздиш по багатьох підрозділам, спілкуєшся з хлопцями, якийсь радісний настрій. Для хлопців більше, та й для мене особисто, тут питання в тому, що це ще один такий день надії про те, що з часом ми переможемо, закінчиться війна, і, мабуть, воскресне наша Україна як держава. Вона преобразиться, перетвориться, стане кращою, і все те, для кого робилися ці жертви, за кого вони робилися, не будуть марними.
Щодо військових, які відправляються у Великдень на нуль, то завжди для кожного, коли йдеш в наряд, чи заступаєш на чергування, а тут святкування, то трошки важко. Ну, важко, з психологічної точки зору. Будемо мати надію на те, що в це велике християнське свято Великдень, наших хлопців загине якомога менше. Але я думаю, що все ж таки бойові дії будуть відбуватись, і хлопцям прийдеться робити свою роботу навіть у Великдень, на жаль.
Як окупанти поводяться саме на Великдень?
На всі свята, які б вони не були, ми знаємо вже з практики, що кількість обстрілів збільшується. Ось в цьому році вони оголошували Різдвяне перемир'я, але навпаки інтенсивність боїв тільки збільшується в такі дні. Вони намагаються скористатися тим, що свято, але ми ж вже дев'ятий рік воюємо, і ми це все розуміємо.
Вони вважають, що ми, так само як і вони. Ви ж бачите, напали на нас 24 лютого, це на другий день після 23 лютого. Вони вважали, що вся армія у нас п'яна, всі будуть лежати й нікому буде воювати. Це я вам серйозно говорю, цей день був вибраний не просто так. Це в них така логіка. Вони думають, що як вони роблять, так і ми робимо. На Новий рік на Різдво перестрілки між підрозділами відбуваються, ми це все спостерігаємо. На Новий рік взагалі нонсенс був. Три російські підрозділи між собою воювали, ми це все бачили, так цікаво. Я думаю, що на Великдень все буде, так само як і на інші свята.
Антоній Панасенко на службі. ФОТО: Антоній Панасенко
Чи потрапляли ви під обстріл під час Богослужінь?
Бувало. До повномасштабної війни, у мене такий досвід був. Тоді я служив під Авдіївкою літургію для хлопців, щоб хлопці могли посповідатися, причаститися. Це така служба, яку, на жаль, священник просто так зупинити не може. Навіть коли обстріли йдуть, то він не може припинити після деякого часу Богослужіння. Він повинен закінчити її до кінця. Так, що бувало й таке.
Якої підтримки загалом потребують наші військові, зокрема й на Великдень?
Напевне, це питання не тільки Великодня. Забезпечення наших підрозділів їжею і всім іншим на найвищому рівні. Насправді хлопці мало де відчувають у чомусь потребу. Питання в тому, що коли передаються якісь смаколики, чи цукерки, чи школа збирає, чи ми готуємо паски й відправляємо, то це ніби долучитися до чогось домашнього та сімейного.
Також ми інколи забуваємо про те, що хлопці, які повертаються у відпустку додому, чи приїжджають на лікування, в шпиталі, часто бачать якесь нерозуміння у містян. Ці погляди, коли їде військовослужбовець з величезним рюкзаком, повертається додому, погляди якісь такі незрозумілі в людей. Ми повинні розуміти, що війна не закінчилася. І на жаль, страшні будні війни тривають кожного дня. Кожного дня є загиблі як військові, так і мирні люди. Кожного дня відбуваються якісь обстріли, і Чернігівщина теж від них потерпає.
Коли ми з вами перебуваємо тут в мирному місті, то повинні не забувати, якою ціною нам дається те, що у нас їздять тролейбуси, автобуси, що ми можемо сходити в магазин, купити собі продуктів, що ми можемо кудись сходити з сім'єю, прогулятися, не боятися того, що прилетить снаряд, чи міна, чи ракета, чи бомба. Це тяжка щоденна праця, яку виконують наші військовослужбовці, яким треба трошки більше проявляти поваги й трошки більше подяки.
