Суспільне: Черкаси
Костянтин Мацуєв спочатку він полишив домівку на Луганщині, а потім втратив ногу. Утім знайшов розраду у живописі та планує так заробляти на життя.
Розповів, що за пензля взявся ще в дитинстві. Протягом років були різні роботи та до творчості повернувся саме тепер.
Нині у його кімнаті — пейзажі, натюрморти, ікони чи абстракція. За кількістю малюнків, пояснив Костянтин Мацуєв, можна визначити, скільки часу він живе у цьому прихистку – центрі соціальної психологічної допомоги "Ти не один". Домівку в Сєвєродонецьку довелося покинути через постійні обстріли. Пізніше – вже на Черкащині чоловік втратив ногу.
"Після травми я, щоб чимось себе зайняти я став малювати".
На столі лежить ще не дописана картина. Це буде будинок – чиясь домівка, розповів художник.
"Візьмемо темної фарби й додамо. Тут немає нічого складного. Просто необхідний колір потрібно додати до малюнка".
Малює аквареллю. Ця фарба, пояснив, має свої особливості:
"Хочу, щоб він передав тіні, напівтіні та тон".
Те, що не вмістилося на стінах, Костянтин тримає в теці. Додає: особливо полюбляє малювати у похмуру погоду та коли настрій "не дуже". А ще, дуже хоче займатися різьбою по дереву:
"Я ось я придбав собі різаки. Їх виготовив майстер. А деякі з них, я замовив".
Тож просить допомогти йому з матеріалом для творчості:
"Липа згодиться, тополя теж для заготовок, скриньок. Якщо є можливість. Я був би радий".
Суспільне: Черкаси
Суспільне: Черкаси
У центрі соціально-психологічної допомоги талант чоловіка помітили працівники, розповіла його завідувачка Вікторія Ярешко.
"Якось дітки малювали вишиванки, він до них підсів і почав малювати. Ми йому підібрали фарби. Потім він сам почав підбирати полотна, фарби".
Говорить, живопис – це його розрада.
"Заглиблюєшся в процес малювання, забуваєш про проблеми. Я малюю, як можу. Не вважаю себе художником, а так – задля себе".
Суспільне: Черкаси
