За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Дмитро Дерлиця із сином Богданом. Суспільне Тернопіль
Дмитро Дерлиця пішов захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках фронту. За його словами, востаннє спілкувався з рідними у січні 2023 року під час служби на Донеччині. В одному з боїв мало не загинув, але разом з іншими побратимами потрапив у полон до росіян:
"Дуже тяжко в полоні, бо ти не на свободі, ти не знаєш, що завтра буде. Дуже тяжко, треба бути сильним. Не кожному під силу. Найтяжче, що ти знаєш, що війна йде і молоді хлопці гинуть".
Дмитро Дерлиця під час служби. Дмитро Дерлиця
Про те, що відбувалося з ними у тюремних казематах, Дмитро говорити не хотів. День, коли почув, що їх звільняють, не забуде ніколи, розповів захисник:
"Зайшли і оповістили: "Їдете додому, готуйтеся". Нас перебрали в чисті лахи, зважили, оглянули чи нема синців і сказали: "Їдеш додому". Це був шок. Дякувати Господу Богу і людям, які долучились до того, бо дуже багато людей допомогли. Але хлопці там сидять, теж чекають щодня на чудо. Надіємося, що і вони вийдуть якнайшвидше".
Дмитро Дерлиця. Суспільне Тернопіль
Обмін військовополоненими відбувся 19 квітня. Тоді в Україну повернули 205 захисників. Серед них був і її син, сказала мама Дмитра Марія:
"То була субота перед Паскою. Ми прийшли з церкви. І тут за деякий час дзвонить телефон. Я підняла слухавку. Каже до мене: "Мамо, то я, Дмитро. Я вже в нас в Україні, мене обміняли".
Марія Дерлиця. Суспільне Тернопіль
Восьмирічний син захисника Богдан востаннє бачив батька, коли йому було шість років. Він розповів, як зустрів тата:
"Він вже підходив до нашої хати. Я вибіг на двір, потім я його, не знаю як сильно, обняв. Просто дуже сильно обняв. Я плакав. Були сльози радості. Дуже радий був, що він приїхав додому і вже собі поїв. Бабця приготувала пироги".
Дмитро Дерлиця із сином Богданом. Суспільне Тернопіль
Дмитро Дерлиця розповів, що мріє, аби війна закінчилася:
"Дуже багато гине молодих хлопців, чоловіків, жінок. Не годен дивитись на дітей-сиріт, бо дуже багато дітей втрачають батьків. Не хочеться, щоб кожна дитина чекала свого батька чи маму з війни. Надіємся, що чимскоріше це пекло закінчиться для нас і для наших дітей".
Дмитро Дерлиця із сином Богданом. Суспільне Тернопіль
