Мистецька освіта в школі: як працює експериментальний заклад у Тернополі

Директорка школи Марія Гудима і журналістка Соломія Струс. Суспільне Тернопіль

У другій половину дня діти йдуть на уроки в мистецьку школу. У дев’ятому класі вони отримують своє перше свідоцтво про мистецьку освіту, а потім отримують свідоцтво про профільну мистецьку освіту. Не всі хочуть професійно займатися і навчатися у мистецькій школі. Вивчати, наприклад, хореографію. То діти мають можливість займатися у гуртках. Тому в нас для дітей є вибір: або ти йдеш в гурток і це просто твоє заняття за інтересом, для розвитку, або ти йдеш і навчаєшся на спеціалізованому відділі. У нашому закладі є чотири відділи музичних: фортепіанний, оркестровий, естрадний і вокально-хоровий. Окрім цього, в нас є відділ хореографічний і відділ художній. І ми дуже хочемо відкрити ще театральний відділ. Таким чином, ми хочемо охопити всі види мистецтва і запропонувати їх нашим дітям.

Тобто після випускного дитина отримує два атестати? Це атестат про загальну середню освіту і про мистецьку освіту?

Так, документ про мистецьку освіту

А які перспективи після цього в дитини, яка обрала для себе мистецтво, далі розвиватися?

Працюємо у двох напрямах. Ми розуміємо, що серед наших учнів є діти, які здобувають мистецьку освіту, і для них це стане їхньою майбутньою професією. І ми складаємо такі індивідуальні освітні траєкторії для цих дітей. А є інша частина дітей, які відвідують мистецьку школу для загального розвитку, для того, щоб в майбутньому просто вміти грати на гітарі, вміти грати на фортепіано для себе, вміти співати, вміти малювати. Тобто, це йде мова про загальний розвиток.

Чи є якісь особливості виховання мистецької особистості? Тобто, можливо, якось працюєте з талановитими дітьми по-іншому трішки?

Ми чітко розуміємо, що освіта взагалі зараз трішки повинна працювати по-іншому. Якщо порівнювати освітню роботу, роботу вчителів, зараз і, візьмемо, двадцять чи тридцять років тому — це абсолютно інший підхід до дітей, абсолютно інша робота з дітьми. І тому саме мистецтво допомагає дітям. По-перше, ці діти вміють себе організувати. Це найперше, що я хочу відзначити, тому що діти, які мають додатково навчання у мистецькій школі, вони вміють себе організувати значно краще, ніж коли у дитини багато вільного часу.

Другий момент — у нас є така думка, вона не завжди правильна, що коли дитина займається, скажімо, музикою, то вона вже не може добре вивчати математику. Це не так, тому що музика — це також математика. Коли дитина малює, наприклад, то вона абсолютно добре володіє історією, українською мовою. Тобто, це йде поєднання, і воно допомагає. Ми навіть, в рамках нашого експерименту, бо ви правильно відзначили на початку, наш заклад є експериментальний, всеукраїнського рівня, ми вже завершили першу частину нашого експерименту, коли ми працювали над формуванням значення мистецької освіти, саме мистецтва, в закладі загальної середньої освіти, то відзначили для себе, коли аналізували успішність учнів, що діти, котрі займаються мистецтвом, вони теж дають високі успіхи у вивченні інших предметів, тобто математики, української мови. І це було дуже приємно, бо часом є така думка, що діти мають додаткове навантаження і не встигають виконувати уроки. Це абсолютно не завжди і тут йде просто індивідуальний підхід до кожної дитини.

Як ви розвиваєте знання дітей про сучасне мистецтво? Більше орієнтуєтеся на класиці чи на новому?

Діти сучасні, вони точно хочуть нового. І якщо ми говоримо саме про мистецьку освіту, то вчителі вже зрозуміли, що тільки класикою, вивченням класичних творів, які є в програмі, вони не зможуть втримати учнів і зберегти той учнівський контингент. Тому вчителі неймовірно творчі, вони шукають, вони знаходять, вони працюють і спілкуються зі своїми колегами з інших міст й інших шкіл для того, щоб давати дітям щось нове, щось цікаве. Наприклад, вивчення сольфеджіо. Не секрет, я пам’ятаю, ще коли мої діти ходили до музичної школи, то вони дуже не любили предмет сольфеджіо. Ну і, як правило, діти не завжди люблять предмет сольфеджіо, бо це серйозний, теоретичний предмет. Але це є основа музики. І ми вже не можемо його проводити просто: мусить бути інтерактивна дошка, мусить бути супровід візуальний, бо дітям це зараз дуже важливо. Тому шукаємо.

Ви наводили такий приклад, який мені дуже сподобався — поєднання математики з хореографією. Як вдається поєднувати такі предмети цікаво для дітей?

Перше, що мені спадає на думку, то в нас був, наприклад, урок геометрії. І було поєднання: малювання, хореографія і сама геометрія. Проводили паралелі, геометричні фігури. Тобто, є різні криві, гіперболи, параболи. Ці рухи є в хореографії. Коли малює дитина, малює гори, там теж є. І вони, власне, на цих прикладах вивчали. У нас є така особливість, що в одному класі можуть навчатися діти з різних відділів. Художники говорили про те, як вони малюють гори і там йдуть криві різні, коли хореографи — вони танцюють і своїми рухами відтворюють різні криві.

Урок математики. Суспільне Тернопіль

Ви вивчаєте мистецькі предмети вже з першого класу. Чи кожна дитина може потрапити до цієї школи, чи є певні іспити або прослуховування?

Кожна дитина нашого міста може потрапити до нашого закладу. Діти, які планують здобувати мистецьку освіту, — для них не застосовується поняття нашої закріпленої території. Якщо діти не здобувають мистецької освіти, то для них застосовується поняття закріпленої території. Якщо дитина ставить відміточку при поданні заявки, що вона хоче здобувати мистецьку освіту, то для неї поняття закріпленої території не застосовується і ми набираємо дітей з усього міста. У нас немає жодного конкурсу, є тільки прослуховування. Ми називаємо це внутрішнім прослуховуванням, бо ми розуміємо, що у першому класі, коли батьки приводять нам дитину до ліцею, то вони не завжди впевнені в тому, який напрям для своєї дитини вибрати. І дуже часто буває, що батьки приходять, мама каже: "Вона і танцює, і співає, і хоче малювати". Ну звичайно, запропонувати дитині все складно і дитина не зможе цього осягнути. Тому в нас є вчителі, які вже тривалий час працюють з дітьми, в нас є психолог і ми робимо таке прослуховування для дитини.

Ми з нею спілкуємося на відчуття, наприклад, якщо це музикант — на відчуття слуху, ритму; якщо це малювання, то тоді сідають вчителі з малювання і дитині дають завдання — вона пробує. До цього прослуховування не треба абсолютно ніякої підготовки для дитини, просто дитина приходить. І тоді ми рекомендуємо батькам і кажемо: "Дивіться, ми помітили, що у вашої дитини є схильності до того-то і того-то". А батьки тоді кажуть, погоджуються чи не погоджуються. І, як правило, ми завжди приходимо до спільної думки і дитина навчається. Окрім того, перший-другий клас ми даємо можливість дитині змінити напрям, бо я розумію, що в першому класі стовідсотково встановити це неможливо.

Навчальний заклад відзначив своє п’ятиріччя. Відзначили ви його на сцені Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка. Чи були якісь складнощі із підготовкою і, взагалі, наскільки часто можете влаштовувати такі заходи?

Це своєрідний творчий звіт мистецьких колективів ліцею, бо поряд з уроками, які відбуваються, у нас є ціла низка творчих колективів, які працюють впродовж року і вони, власне, в травні звітують про ту роботу, яку вони виконали. Тобто те, що вони напрацювали за весь навчальний рік. Щороку пробуємо знайти якийсь інший формат, інший підхід. І ми вже після Нового року, десь в січні починаємо думати: а що ми будем робити, а які твори, в якому форматі, як ми будемо цей звіт проводити. Ми дивимось, що вже напрацьовано, починаючи з першого вересня. Для дітей це неймовірна подія в тому плані, що вони дуже люблять виступати. Був такий період, знаєте, коли почався карантин, коронавірус, і діти вчились дистанційно, а потім не можна було об’єднуватись в групи — вони так сумували за концертами.

Звітний концерт мистецької школи в драмтеатрі

Як зараз навчальний заклад справляється із тими викликами, які є в Україні? Тобто, ви згадували, деякий час було дистанційне навчання, відключення електрики. Мистецька складова, мабуть, ускладнює таку діяльність, — дистанційну. Як ви справляєтеся?

Звичайно, це був просто неймовірний виклик, бо коли ми налагодили навчання щодо середньої освіти, тобто дистанційне навчання, проведення уроків, то в нас виникали питання. Коли дитина, наприклад, приходить на урок по класу бандури, на початку уроку вчитель дитині настроює бандуру, для того, щоб почати урок. А як це зробити? Але батьки в нас неймовірні. Батьки навчилися, приходили до вчителів, вчителі їм показували, як це робити. Ми проводили дистанційні уроки для мистецької складової також. Вчителі малювання давали завдання, хореографи через відео-урок проводили свої уроки. Новий виклик — це профільна школа, про яку зараз говорять. Оскільки ми ліцей, ми розуміємо, що ми повинні бути до цього готові, і ми в цьому напрямку працюємо.

Чи ви вже виробили для себе якісь профілі?

Перший профіль в нас — це є мистецький профіль, який буде мати такі частинки: музика, театр, хореографія і художнє спрямування. Це художньо-естетичний напрям. Окрім того, ми для себе вибрали ще філологічний профіль і історичний. Також ми з цього навчального року плануємо відкрити ще технологічний профіль, коли ми будемо брати напрям на STEAM-освіту і дизайнування. Тобто, йде мова про дизайн. Оскільки є художній відділ, то потім ми хочем опрацювати і профільне навчання щодо дизайну.

Чи маєте достатньо кадрів, фахових педагогів, які можуть забезпечувати цей процес?

У нас повністю укомплектований штат. У нас є всі працівники, які повністю забезпечують виконання освітніх програм.

А фінансування вистачає? Тобто, на музичні інструменти, на облаштування потрібних класів, щоб діти могли навчатися.

Мистецтво ніколи не було дешевим. Мистецтво — це є дорого завжди. І це нормально, коли так є. Фінансування не вистачає. А особливо зараз, в цей воєнний період, його нікому не вистачає. Найперша проблема, про яку мені завжди хочеться говорити — це заробітна плата вчителів. Це є та проблема, з якою ми зараз стикнулися і всі ми бачимо і розуміємо, що мінімальна зарплата зростає, вчительська зарплата залишається. І в нас виходить, що молодий вчитель, який прийшов до нашого ліцею — він отримує дотацію. Ніколи такого не було, щоб вчитель, молодий, отримував дотацію, щоб отримати мінімальну заробітну плату. Звичайно, нам хочеться завжди отримувати більше, купувати і музичні інструменти, і покращувати свою матеріальну базу. Але ми маємо від нашого засновника, від Тернопільської міської ради, ту частину коштів, за рахунок яких ми створили оцю всю базу. Зараз ми знаходимося у студії звукозапису — це чи не єдина студія у закладах освіти міста. Окрім того, ми дуже вдячні, бо ми в січні завершили ремонт укриття. У нас укриття, яке вміщує дев’ятсот п’ятдесят учнів. Тобто, майже всі учні нашого закладу мають можливість навчатися у першу зміну.

Марія Гудима. Суспільне Тернопіль

Як взагалі відбувалося це об’єднання двох навчальних закладів? Я пам’ятаю, були деякі скептичні думки, коли цей процес починався п’ять років тому, але заклад функціонує, діти навчаються. Як до цього йшли і чи були, справді, якісь проблеми під час реформи?

Дійсно, коли виникла думка реорганізації і об’єднання двох закладів, тобто заклад один був у структурі міста, другий – в структурі області, були різні погляди на об’єднання цих двох абсолютно різних закладів. Але діти отримали чудове приміщення, де можна проводити уроки, вчителі отримали чудову матеріально-технічну базу. Можна говорити по-різному про цю реорганізацію. Я чітко розумію, що скептики десь і знайдуться, але, якщо ми прийшли у цей заклад освіти і нас в цілому було п’ятсот п’ятдесят учнів, то зараз ми маємо тисяча вісімдесят учнів. Тому, власне, за цих п’ять років якраз контингент учнівський зріс майже вдвічі. Тому я говорю що, в принципі, це крутий проєкт і результат видно.

Де брали натхнення для своїх програм, для своїх предметів? Можливо використовували досвід різних закладів українських чи закордонних?

У нас є добра співпраця з подібними закладами в Україні і, власне, коли починалася реорганізація, то я, в першу чергу, поїхала за межі Тернополя, бо я хотіла вивчити, як це відбувається в інших містах. Тоді я вивчала заклад подібний — це музична школа імені Крушельницької у Львові, тоді я була у Миколаєві, була у Кропивницькому. Тобто, я поїхала по різних закладах подивитись, як подібні заклади працюють. У Харкові теж такий заклад є. Ми до сьогодні спілкуємося із керівниками і працівники між собою спілкуються.

Наскільки схожі ці заклади?

Кожен заклад має свою специфіку і вони, додаючи цю мистецьку складову, знаходили для себе свої шляхи. Власне, ми єдиний, в тому плані, що в нас це виділено окремим структурним підрозділом, як мистецька школа. Хтось це вводив, як тільки додаткові предмети. Тобто, в кожного по-різному.