За інформацією: Суспільне Вінниця.
Віталій Грушицький з родиною. 456 бригада транспортної авіації імені Дмитра Майбороди
"Дякую вам за службу, хлопці, моя війна закінчилися, а тепер на вас уся надія, воюйте ви…" – такими були останні слова полеглого захисника Віталія Грушицького.
Сьогодні, 14 березня, йому мало б виповнитися 35 років. Про це Суспільному розповіли у 456 бригаді транспортної авіації імені Дмитра Майбороди Повітряних Сил ЗСУ, де служив захисник.
Віталій народився 14 березня 1991 року в селі Кімната Кременецького району Тернопільської області у багатодітній родині. За словами рідних, уже змалку він завжди всім безкорисно допомагав. Любив грати у футбол, а пізніше цікавився ремонтом автомобільної техніки. Після закінчення місцевої школи він одразу вирушив за кордон, де працював у будівництві.
Коли пізніше повернувся в Україну був призваний на військову службу у Внутрішні війська до Криму. Після демобілізації прожовжив працювати на будівництві, де познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. У народилися двоє дітей — син Тимур та донька Віталіна.
Віталій Грушицький з родиною. 456 бригада транспортної авіації імені Дмитра Майбороди
За словами дружини, перед початком повномасштабного вторгнення Віталій Грушицький звільнився з роботи та заочно закінчив училище, опанувавши основи столярної праці.
У перші дні після 24 лютого чоловік чергував з тестем на місцевих блокпостах під Вінницею. У березні ж добровільно прийшов до представників військкомату в селі Приборівка, де проживав із сім’єю.
"Я відреагувала на його рішення напрочуд спокійно. Він розумів, що це його обов’язок як чоловіка і не було сенсу вмовляти його не йти в армію. Я розуміла, що зараз йому більше потрібна моя підтримка”, — розповіла дружина.
Чоловік розпочав службу у підрозділі охорони 456 бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди Повітряних Сил Збройних Сил України на посаді стрільця-помічника гранатометника. Тоді головним завданням було здійснювати охорону та оборону військового об’єкта.
Побратими розповідають, що чоловік був веселим, душею компанії, завжди посміхався та допомагав усім, хто цього потребував. У той же час проявляв високу дисциплінованість та розуміння поставлених перед ним завдань, мав креативні ідеї та позитивний настрій у всьому.
У вересні 2023 року солдат Віталій Грушицький разом зі своїм підрозділом вирушив до Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил, і після тренувань із вогневої та бойової підготовки, тактичної медицини, тактики ведення бою за сучасними реаліями війни та злагодження, відправився на передові лінії оборони.
Із жовтня 2023 року підрозділ Віталія Олександровича разом із морськими піхотинцями виконував завдання на Півдні України. Як розповіли у бригаді, попри спротив військових РФ, українські підрозділи мали змогу прорватися на лівий берег Дніпра в Херсонській області та оперативно облаштувати там позиції.
Упродовж двадцяти днів Віталій із побратими тримали оборону приватного сектору в населеному пункті Кринки.
"Складні оборонні бої стали для чоловіка бойовим хрещенням, але без страху та вагань він виконував кожне бойове завдання на максимум. Одного дня Віталій зумів винести тіло загиблого побратима під щільними обстрілами росіян. А коли за групою Віталія мав підійти човен для евакуації, не дивлячись на заперечення командування, він забрав тіло полеглого і поклав його до човна замість себе. А сам ще кілька днів чекав наступного човна для евакуації з бойового чергування", — розповіли у бригаді.
За цей вчинок командування морських піхотинців нагородили солдата Віталія Грушицького відомчою відзнакою “За оборону”.
Після інтенсивних боїв на Півдні, Віталій повернувся до бригади. Вдруге вирушив виконувати бойове завдання на початку квітня 2024 року.
"Незважаючи на всі складнощі, солдат Віталій Грушицький із групою просувалися вперед по місцевості противника. Раптом зовсім поряд пролунав гучний вибух — Віталій підірвався на російській міні. Захисник отримав тяжкі травми не сумісні з життям, але в останні хвилини, поки билося його серце, він зумів повідомити побратимів про обстановку та попрощатися".
Зхаисника пооховали 13 квітня 2024 року на кладовищі у селі Приборівка Вінницького району.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдат Грушицький Віталій Олександрович, указом президента України №346/2024 від 4 червня 2024 року, нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
