Валентина . Суспільне Дніпро
За словами евакуйованої, у 2013 році помер її чоловік, і через сильний стрес почав погіршуватися зір. У 2017-му вона повністю його втратила.
"Лікарка по зору каже: "Давайте зробимо операцію, у вас починається катаракта, вона може перейти в глаукому". Я кажу: "Як треба буде — я зроблю". І пішла від неї. А тоді зір почав падати, і око закрилось. І тоді я поїхала до лікаря. Він каже: "Вже все, око закрите. Це не катаракта, а глаукома", — говорить вона.
Майже пів життя Валентина пропрацювала вчителькою: 38 років викладала математику та фізику у школі на Донеччині, а потім повернулась до рідної Межової доглядати хвору матір.
"Як я пішла зі школи і в Межову переїхала, то три роки кожен тиждень їздила, бо чоловік і дитина залишилися ж працювати в Донецьку. Я спочатку заходила в школу, яка біля залізничного вокзалу. Я плакала, ходила, стіни гладила. Це був мій другий будинок", — розповіла Валентина.
Поки вона залишатиметься у Дніпровському центрі соцадаптації. Для неї волонтери шукають нову домівку. Жінка каже: тіло її загиблого сина відвезли у Павлоград, його ще не поховали. Єдине, чого хоче зараз — попрощатися з ним.
