За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Андрій Бельзецький, командир мінометної батареї 72-ої бригади. Суспільне Тернопіль
"Ворог міг обстрілювати місто з будь-яких напрямків"
Чому для них був важливий Вугледар? Пригадую розмову з військовими експертами, вони говорили неодноразово, дещо метафорично, що Вугледар — це брама до Курахового. Ще одна причина — залізничний вузол. Саме завдяки Вугледару є можливість використовувати залізницю через Волноваху.
Вугледар — це також один з великих, потужних укріпрайонів. Поки він стояв, населені пункти, такі як Курахово, могли себе безпечніше почувати. Ну і залізниця у Волновасі. Вони не могли повноцінно нею користуватися, через те, що все-таки від Вугледару до Волновахи було не так далеко і ми своїми далекобійними засобами могли працювати по тій залізниці. Вони не могли б використовувати її для підвезення техніки, особового складу, ресурсів, паливно-мастильних матеріалів. А зараз, коли вже далеко просунувся фронт, вони можуть це все розбудувати, запустити і користуватися.
Повернімося знову до вересня і боїв за Вугледар. Розкажи, яка там була ситуація?
Був постійний гул. Постійно було чутно стрілецькі бої, політ дронів. Постійно була якась авіація, щось прилітало. Їм відстань дозволяла підтягувати свої системи залпового вогню "Солнцепьоки". Вони могли діставати зі своїх позицій по місту термобаричними боєприпасами. І це завдавало великої шкоди, тому що це зброя проти укріплень. Зі всіх сторін, напевно, десь 270° кругом міста були наступальні дії. Ворог міг обстрілювати місто фактично з будь-яких напрямків, також штурмові дії можна було очікувати майже з будь-якого напрямку. Тому ми постійно були в такому напівоточенні, мусіли бути готовими до всього, що могло там статися. Це справді було дуже важко.
"Кожна людина з моєї батареї є для мене близькою"
Це неймовірний героїзм і відвага кожного оборонця 72-ї бригади. Як тоді ти отримав перше поранення?
Це сталося під час переміщення на наші запасні позиції за містом. Під час виходу з міста нас постійно патрулював дрон. Це було і вдень, і вночі на тій дорозі, яка залишалась єдиною нами контрольованою. Потрібно було пройти оці 10 кілометрів. Напевно, десь півтора кілометра я пройшов. І мене поранило.
Це був дрон?
Так. Усе досить швидко відбулося. Ти чуєш постійно якесь гудіння, воно потім все зливається в один суцільний звук. Потім чуєш біля себе вибух. Зразу я відчув різкий тупий біль у нозі. Відразу подивився на кінцівку. Дивлюся, не можу нею рухати, але вона, як мінімум, у мене є. Це мене трішки заспокоїло. Ну і хочу ще раз подякувати тим хлопцям, які були зі мною, бо завдячую їм життям. Вони побачили, що мене поранило, відразу мене підхопили, затягнули в укриття, яке було близько. Надали першу медичну допомогу. Зупинили кров, затампонували, забинтували. Тобто, зробили все дуже-дуже якісно, тому дякую цим хлопцям. Десь вже, напевно, за годину в цьому укритті помітили ще одну рану, яка в мене була. Між ребра ще один осколок потрапив. Перемотали, зупинили кров. За декілька годин відбулася евакуація.
Чи всі живі з твоєї батареї?
Важко згадувати, але війна неможлива без втрат. Тому у моїй батареї є втрати. Це зниклі безвісти, поранені, загиблі. Є, на жаль, і ті, які перебувають у полоні. Маю надію, що знову зможу їх побачити. Кожна людина з моєї батареї є для мене близькою, важливою. Для мене кожна моя людина в цій батареї стала другом, побратимом, я можу на них покластися. Надіюся, що вони також повністю мені довіряють, вірять, і також можуть на мене покластися.
"Коли твоєму життю щось загрожує, найбільше відчувається, що за тебе молиться багато людей"
Як ти витримав психологічно, морально ці дні? Що тобі допомогло? Як далі відновлювався?
Напевно, найбільшою допомогою була підтримка близьких і рідних. Я не відчував себе покинутим. Важливо, коли військовий потрапляє у лікарню через поранення, не давати йому, щоб закрадались думки, що його всі покинули, що він нікому не потрібний. До мене дзвонили мої командири, побратими. Рідні досить швидко приїхали. Я на той час був у Запоріжжі, але вони велику дорогу подолали, приїхали. І молитва. Все таки молитва має дуже велику силу. Я в цьому неодноразово переконувався, бо саме в такі часи, коли твоєму життю щось загрожує, найбільше відчувається, що за тебе молиться багато людей. Коли їдеш на якесь завдання, заїжджаєш на позицію і не знаєш, що буде далі, чи ти на щось наїдеш, чи в тебе влетить дрон чи артилерія, у такий момент відчувається, що ще є щось вище поруч з тобою. І так безпечніше, спокійніше стає на душі.
Хочу згадати про ще одну гарну подію в твоєму житті — одруження.
У нас був запланований розпис на певну дату. І я чекав цього дня. Це також мені додавало стимулу. Вдалося нам приїхати буквально на декілька днів у відпустку. Ми розписалися. Потім я вже чекав наступної, на мою думку, важливішої події. Бо вінчання і для мене, і для дружини було важливішою подією в житті. Це така людина, що вона всюди, куди б я не їхав, є найбільшою підтримкою, завжди зі мною. Чи потрібно поїхати в лікарню, чи щось купити. Завжди їде зі мною, нам завжди є про що поговорити, разом приємно, добре, весело. Ми давно знаємо один одного. Є фраза, що кохання живе три роки, то сумніваюся, що це правда. Це неправда, бо ти бачиш, що кожного дня ті почуття стають тільки сильнішими, більшими. Бажаю, щоби кожен знайшов у своєму житті людину, яка стане підтримкою, теплом і світлом, енергією, яка даватиме натхнення щось робити. І бажання не здаватися.
"Потрібно буде будувати нову сильну армію. Має бути важливий внесок. Хочу цей внесок зробити"
Я чула, що артилеристи інколи мріють про те, щоби збити гелікоптер. Які зараз твої мрії, чого вони стосуються, якої сфери?
Звичайно, якнайшвидшого завершення війни, щоби всі змогли повернутися додому, до своїх рідних. Важливо не забувати про нашу державність, про країну. Навіть, якщо війна закінчиться не зовсім на наших умовах, це не означає, що на цьому потрібно зупинятися і це приймати як завершення. Вважаю, що всі території повинні бути повернені. Чи це вже буде дипломатичним шляхом? Можливо, навіть так буде краще, тому що це однозначно збереже дуже багато життів і здоров'я військових. Мрію про таке завершення війни і щоб я міг більше часу проводити вдома. Напевно, всі військові мріють про пенсію. Коли я починав військову кар'єру, в мене відразу в голові була картинка, коли я вийду на пенсію. Плюсом військової пенсії є те, що ти ще молодий, повний сил, енергії і можеш далі тратити своє життя на хобі, на якісь заняття.
Ділитися досвідом?
Так, однозначно. Я розглядав би такий варіант як продовження кар'єри. Не кажу, що зараз кар'єру завершую, але на майбутнє не відмовився б бути викладачем, наприклад, в якомусь навчальному закладі, чи у Львівській академії сухопутних військ, яку я завершував, чи в якомусь іншому військовому закладі. Бо досвідом потрібно ділитися з молодшим поколінням. Нашу армію потрібно готувати. Хоч війна закінчиться, все одно нам потрібно буде будувати нову сильну армію. У це має бути важливий внесок. Я хочу цей внесок зробити.
