На Чернігівщині попрощались із шістьма захисниками України, які загинули на фронті

За інформацією: Суспільне Чернігів.

Військові, з якими попрощалися на Чернігівщині 12 грудня 2025 року: Олександр Ткаченко, Микола Пасічник, Андрій Лінник, Ігор Сердюк, Анатолій Пестун, Григорій Власенко. Новобасаньска громада/Комарівська громада/Ніжинська міська рада/Ічнянська міська рада/Коропська селищна рада/Дніпровська сільська рада

На Чернігівщині 12 грудня в останню путь провели шістьох захисників України: Олександра Ткаченка, Миколу Пасічника, Анатолія Пестуна, Андрія Лінника, Ігоря Сердюка та Григорія Власенка.

Про це повідомляють Новобасанська, Комарівська, Понорницька, Ніжинська, Ічнянська та Михайло-Коцюбинська громади на своїх сторінках у Facebook.

Олександр Володимирович Ткаченко народився 21 березня 1978 року в Новій Басані, навчався в місцевій школі. Був старанним цілеспрямованим хлопцем. У 1998 році закінчив Прикарпатський юридичний університет в Івано-Франківську, а згодом — Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого.

Олександр Ткаченко. Новобасанська громада

Працював дільничним інспектором у Чернігові та в Новому Бикові. Останні роки цивільного життя був старшим оператором АЗС у Києві.

6 липня 2024 року Олександра Ткаченка мобілізували до лав Збройних сил України. 30 серпня 2024 року він загинув у бою поблизу Новоградівки Покровського району на Донеччині. Понад рік воїна вважали зниклим безвісти, згодом до рідних надійшло сповіщення, що боєць загинув.

Поховали воїна у селі Вороньки Новобасанської громади, де він проживав із родиною.

У нього залишилися дружина Наталія, донька Каріна, син Максим, мати та сестра.

Микола Георгійович Пасічник народився 14 липня 1983 року в селищі Романешти (республіки Молдова). Там він пішов до 1 класу та провчився два роки.

Микола Пасічник. Комарівська громада

У 1994 році сім'я переїхала до села Прохори Борзнянської громади, де Микола закінчив школу.

Далі навчався в Мринському професійно-технічному училищі.

Розпочинав свою трудову діяльність у Чернігові. Працював різноробом на заводі "Ясен", КП "Шкільне".

13 червня 2025 року Миколу мобілізували до лав ЗСУ. Проходив перепідготовку в Житомирському навчальному центрі. Потім захищав кордони України на Сумському напрямку.

2 вересня 2025 року останній раз виходив на спілкування з рідними.

Загинув Микола Пасічник 3 вересня 2025 року поблизу населеного пункту Садки Сумського району Сумської області, внаслідок вибухового осколкового поранення.

Поховали воїна у селі Прохори.

У нього залишилися дружина, двоє синів та мати.

Андрій Володимирович Лінник народився 31 травня 1994 року в Ніжині. Навчався у місцевій школі № 9. Потім — у Ніжинському училищі №35, де здобув спеціальність "автослюсар".

Андрій Лінник. Ніжинська міська рада

У цивільному житті працював у ТОВ ВКП "Паритет-К", де займався виготовленням сейфів.

З перших днів повномасштабного вторгнення Андрій Лінник разом із батьком допомагав територіальній обороні міста, а наприкінці року його мобілізували.

Прощання з Андрієм Лінником у Ніжині 12 грудня 2025 року. Суспільне Чернігів/Надія Капленко"Спочатку служив у місцевій частині, а згодом потрапив до 95 ОДШБ. За цей час служби, де він тільки не брав участь у боях: і у Донецькій області був, і у Луганській, і у Херсонський, багато де", — згадує його сестра Катерина.

Мав посаду солдата. Зник безвісти 25 січня 2025 року.

Прощання з Андрієм Лінником у Ніжині 12 грудня 2025 року. Суспільне Чернігів/Надія Капленко

"Обміняли тіло внаслідок репатріації 6000 тіл. Дуже тяжко чекати новину про сина протягом одинадцяти місяців", — розповів батько Андрія.

"Не допускав сварок і завжди згладжував усі «гострі кути», компанійський, вміє знайти спільну мову з усіма. Дуже добрий і ніколи не відмовляв у допомозі. Дуже любив тваринок та завжди їх підгодовував, не міг пройти повз. Умів слухати та чути та завжди давав слушні поради старшій сестрі. Він романтик, який любив небо, щирих людей та квіти", — так про Андрія згадує старша сестра Катерина.

Жителі Ніжина під час прощання із загиблим бійцем Андрієм Лінником 12 грудня 2025 року. Суспільне Чернігів/Надія Капленко

Поховали воїна у Ніжині.

Ігор Анатолійович Сердюк народився 22 липня 1992 року в Ічні. Навчався у місцевій школі №3. Навчався добре, дуже любив силовий спорт. Після закінчення 11 класів школи Ігор вступив на навчання до Чернігівського професійного будівельного ліцею, де здобув професію муляра.

Ігор Сердюк. Ічнянська міська рада

Потім навчався в Прилуцькому гідромеліоративному технікумі. Брав участь у змаганнях з важкої атлетики, займав призові місця та отримував багато нагород.

"У Ігора були проблеми із серцем, і він вирішив змінити підхід до харчування — став вегетаріанцем. Також близько року практикував сироїдіння", — згадують про чоловіка у громаді.

Згодом почав займатися легкою атлетикою. Брав участь у марафоні "Забіг під каштанами" в Києві.

Військові несуть труну з тілом загиблого бійця Ігоря Сердюка. Ічнянська міська рада

З початком повномасштабного вторгнення Ігор був першим, хто вступив до лав територіальної оборони.

"Возив хліб із Прилук в кінці лютого 2022-го. Дивом вдалося уникнути зіткнення з ворожою колоною на шляху, а вже наступного дня під Ольшаною були розстріляні автомобілі мирних жителів".

Вже в червні Ігор вступив до лав Збройних Сил України. Спочатку — навчався в Житомирі, потім була 25-та десантно-штурмова, де отримав звання старшого солдата. Прослуживши там понад рік і зазнавши кількох поранень, Ігор перевівся до 1 відділу Прилуцького РТЦК та СП.

Прощання з Ігорем Сердюком в Ічні 12 грудня 2025 року. Ічнянська міська рада

У 2023 році Ігор вирішив поповнити ряди Третьої штурмової бригади, але командування направило його до новоствореного підрозділу в Чернігові, що займався розвідкою та безпілотниками.

У 2024 році Ігор Сердюк таки долучився до Третьої штурмової бригади. Через деякий час він отримав звання сержанта.

"Навіть на фронті, у надважких умовах, він не зрадив своїм принципам і продовжував бути вегетаріанцем — вимінював у хлопців тушонку на горішки та шоколад. Навіть позивний мав «Веган»", — згадують про Ігоря у громаді.

Мав нагороди: медаль "За поранення", медаль "Ветеран війни", був нагороджений нагрудним знаком "Бойовий піхотинець".

5 червня 2025 року вночі Ігор написав мамі повідомлення:

"Заходимо на позиції, не хвилюйся, все буде добре. Не буду на зв'язку 10-14 днів. Я вас люблю".

У той же день Ігор загинув.

Люди під час прощання із загиблим бійцем Ігорем Сердюком в Ічні 12 грудня 2025 року. Ічнянська міська рада

Сім місяців бійця вважали зниклим безвісти, але 11 грудня 2025 року прийшло сповіщення про те, що сержант Сердюк Ігор Анатолійович, командир 1 штурмового відділення, 2 штурмового взводу, 1 штурмової роти, 2 штурмового батальйону загинув 5 червня 2025 року біля села Новомихайлівка Краматорського району Донецької області.

Поховали воїна в Ічні.

У нього залишилися дружина, 4-річна донечка, батьки, брати.

Анатолій Іванович Пестун народився 1 квітня 1984 року в Понорниці. Навчався у місцевій школі, працював у КСП "Лан", згодом проживав у селі Криски.

Анатолій Пестун. Понорницька громада

З початком повномасштабного вторгнення Анатолій став на захист України. Служив у стрілецькому спеціалізованому батальйоні Збройних Сил України.

20 березня 2025 року, під час запеклих бойових дій на Бахмутському напрямку, Анатолій Пестун загинув. Понад вісім місяців його вважали зниклим безвісти, доки не було офіційно підтверджено його загибель.

Поховали воїна у селі Криски.

У нього залишилися цивільна дружина, сини та брати.

Григорій Григорович Власенко народився 12 липня 1969 року в селі Дніпровське.

Григорій Власенко. Дніпровська сільська рада

Воював на посаді заступника командира бойової машини навідником-оператором 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону.

Загинув Григорій Власенко 5 грудня 2025 року в районі села Ізбицьке, Чугуївського району Харківської області.

Читати ще

Читати ще

На Чернігівщині попрощалися із захисником Петром Пінчуком

Новости Украины