За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Соломія Струс спілкується з Олександрою Золотник. Суспільне Тернопіль
Олександро, в чому ідея наставництва для дітей?
Наставництво є державною програмою, яка вже з липня буде, згідно закону, соціальною послугою. Це якісне волонтерство, коли між дорослим і дитиною, позбавленою батьківського піклування, народжуються справжні стосунки в напрямку підготовки її до самостійного життя, соціалізації й інших цілей, які, власне, визначені самою дитиною й опікуном.
Хто може стати наставником? Які умови?
У нас зараз трішки розділилися умови на "до липня" і "після липня", тому що "до липня" одні умови — наставником може стати повнолітня людина, 18 років, яка пройшла співбесіду з центрами соціальних служб, з координатором наставництва, зібрала всі необхідні документи, витяг з Дії про несудимість, медичну довідку, заповнила анкету. І, найголовніше, пройшла спеціалізований тренінг з підготовки наставників, який проводять спільно з соціальними службами і фондами та отримала висновок, що може стати наставником.
А з липня поріг людини, яка може стати наставником, це вже 21 рік. Також розширюють категорії, над ким можна проводити наставництво. Ми вже працюємо з підлітками, які навчаються в закладах з 15 років і є під опікою цих закладів. Також мають право на наставників діти полеглих героїв і тих, хто перебуває в полоні. Ми розширюємо поріг з 18 до 23 років для дітей, які мають право на наставника, тобто, тут уже йдеться і про випускників спеціалізованих закладів. Поруч є такий класний друг, який пройшов підготовку, перевірку державою. Це все контролюється. І, крім того, він допомагає тобі досягти твоїх соціальних, навчальних цілей — перша робота, перші зустрічі, перше кохання, тобто, це все разом.
Головна редакторка Суспільного Тернопіль Соломія Струс. Суспільне Тернопіль
Я знаю, що ви також мали досвід наставника. Розкажіть про нього, як це працює?
Через цей власний досвід я і прийшла зараз в цю роботу як організатор наставництва. Моя прабабуся колись була позбавлена батьківського піклування. Її мама померла, тато другий раз одружився і вона залишилась на вулиці. Але в неї з'явилася людина, яка її підтримала, взяла під своє крило і, власне, навчила, як давати собі раду в цьому житті, виходячи тоді з тих обставин. Тобто, соціалізація. Як прати, готувати, знайти друзів, в якому оточенні спілкуватися, як знайти першу роботу.
Я цією ідеєю жила. Коли довідалася, що це насправді є, долучилася. Відбувся взаємодобір, що я вмію, які в мене є таланти. У мене є син чотири з половиною роки, і мені підібрали такі варіанти.
Кирилко був мій перший менті. Ми так називаємо, якщо я наставник, то дитина — менті. У нас були перші неформальні зустрічі з представниками центру соціальних служб, щоби все було за правилами закладу. Ми вчилися знайомитись, проговорили всі правила, що таке наставництво по-дитячому, що це такий надійний дорослий друг, який зараз є в твоєму житті. Але ми не замінюємо батьків, братів.
Олександра Золотник, координаторка програми наставництва в Тернополі. Суспільне Тернопіль
Розкажу цікавий момент із наших перших зустрічей. Діти в таких закладах звикли до волонтерів. Йдеться про одноразові покупки, одноразові забаганки, приміром, стіл замовлень на Миколая. І, відповідно, матеріальні очікування. Наставництво — це абсолютно не про матеріальну штуку. Незалежно від того того, який у вас дохід, ви можете стати наставником. Це про стабільну історію, бути поруч і допомагати при різних траєкторіях життя дитини.
Пройшло декілька зустрічей. А Кирилко мені каже: "Ти щось вже зачасто ходиш. Ти не схожа на інших волонтерів". Тому що він десь розумів, що це інакше сприйняття. Буквально після декількох перших зустрічей дитина всім, хто його ображав у школі, казав: "Тепер у мене є наставник".
Складається індивідуальний план розвитку і комунікації, тому що в наставництві так, як на роботі. Ми складаємо цілі, йдемо до них, але в гуманний, класний спосіб з індивідуальним підходом до дитини.
У нас були питання з математики, щодо кишенькових грошей. Дитина витягувала кошти у вчителів, тому що в нього був такий світогляд. На одній із зустрічей він мені сказав: "Ти ходиш на роботу, але хто тобі дає гроші?" Тобто, було розуміння того, що хтось постійно дає. Тому що в закладі їсти дають, одяг дають, волонтери приносять і щось дають. А робота — це хобі, відмінність, а кошти — це кошти. Відповідно, якщо всім хтось дає, чого ж тоді не можна в когось взяти і витягнути ці кошти, ніби йому дали. Тепер він мені дав, я собі сам взяв. Тобто потрібно дати розуміння, як працюють різні речі.
Це спільні походи в магазин, вибір продуктів. Далі вибір того, що тобі подобається, яка тобі страва подобається. У Кирилка була перша відповідь — салатик з бурячком. А чому? Тому що його часто дають в дитячому будинку. Немає розуміння, а що мені подобається? Ми почали формувати карту, що подобається, пробувати різні страви. Ми готували, в супермаркеті підбирали продукти.
У мене теж були ситуації, до яких я не була готова. Пам'ятаю, одного класного вечора ми готували піцу. І він рандомно починає розповідати дуже особисті речі, які його ранили з раннього дитинства. І ти не знаєш, як тобі реагувати. Не потрібно розповідати, як діяти, не потрібно розповідати, як жити або зневажливлювати ці емоції, тут важливо бути поруч.
Але що робити мені, якщо зустріч закінчилась, а воно в мені є. Саме тому держава про нас попіклувалася і придумала цей механізм, що у вас є безкоштовна супервізія, ви на неї можете записатися від нашого або інших фондів. Є така штука, як об'єднані наставництвом. Це всі фонди, які разом співпрацюють в законодавчому, правовому та інших спектрах для спільної дії.
Як відбувається формування цих пар — наставник-дитина, хто їх підбирає?
Наставник заповнює анкету, розповідає про себе, про свої вміння і свій ресурс. Далі, відповідно, таку ж саму анкету, там трішки інші запитання будуть, заповнює менті, дитина, яка виявила таке бажання. І там ще будуть рекомендації від самого опікуна. Дитина вказує вік, який колір любить, що любить дивитися. Цікаво, що діти часто пишуть навіть риси характеру наставників. Наприклад, в мене зараз починають формуватися ще одні стосунки, тільки тут не буду нічого розказувати, але для 14-річної дівчинки було важливо, щоб наставниця була драйвова і прикольна.
Ми бачимо три анкети потенційних наставників, розповідаємо про них дитині. Зустрічі відбуваються тільки тоді, коли дитина дає згоду на перші неформальні зустрічі. Так само і наставника інформуємо про дитину, розповідаємо про її бекграунд. Обов'язково зважаємо на той висновок, який отримали після навчання.
І на першій зустрічі у нас буде ціла команда: представник центру соціальних служб, координатор, опікун, дитина, наставник. П'ятеро людей. У будь-який момент дитина може закінчити це спілкування, існує правило "стоп".
Вона приймає рішення, чи хоче продовжувати ці стосунки. Якщо вона хоче, то ми формуємо договір, підписуємо і тоді вже зустрічі відбуваються щотижня.
Триває інтерв’ю щодо програми наставництва на Тернопільщині. Суспільне Тернопіль
Якщо людина відчуває бажання стати наставником, як вас знайти? Який перший крок вона повинна зробити?
Людина заповнює анкету, залишає свої контакти, пише обов'язково свої загальні мотиви, де довідалась про наставництво. Таку коротку інформацію. Після того я з нею зв'язуюся і вже детальніше розповідаю їй про цілі, проводимо коротку співбесіду, готуємо документи, проходимо навчання і надіємося, що отримаємо висновок про наставництво. Але тут теж дуже важливий момент. Висновок про наставництво не зобов'язує вас прямо на наступний день ставати наставником.
А коли наставництво закінчується? Чи є певний період часу, який ти можеш провести з дитиною, якщо вона не потрапляє в сім'ю?
В моєму випадку зараз Кирилко в сім'ї. Це дуже класна подія і я насправді надзвичайно щаслива. Тому навіть на перших зустрічах ми проговорювали, що цей момент станеться і варто прагнути, щоб цей момент стався. Ми готуємо дитину.
Якщо все добре, стосунки склалися, то закінчуються у 18 років, але ті, що пройдуть перекваліфікацію на новому тренінгу, то з 18 до 23 років. Але глобально такі стосунки не закінчуються. Якщо в нас є хороші стосунки з подругами з університету, то вони ж не закінчуються. Це про іншу форму стосунків.
Чи зараз на законодавчому рівні існує наставництво? Чи є фінансування цієї програми?
У загальному існує. Якщо така потреба в фонду існує, то він може звертатися за фінансуванням для проведення тренінгів, тому що закладають у бюджет і приміщення, і підготовку, і перекваліфікацію тренерів. Тут якраз і вступає в дію закон, є державна підтримка.
Якщо йдеться про навчання, які будуть стартувати, на скільки людей розраховуєте?
Група розрахована на 15 людей. Будемо планувати більше навчань, тому що зараз є не одна, а 10 категорій дітей, які потребують наставників, є величезна потреба.
Чи є в Тернополі випадки успішного наставництва до старту цієї програми?
Наставництво — це класна підтримка, яка зараз набуває максимально свого піку. Якщо говорити про Тернопільську область, про попередні тренінги, вони все одно були направлені на сам Тернопіль. Тому ми зараз класно співпрацюємо зі службами в напрямку інформування кожної громади, де є діти в складних життєвих ситуаціях.
Зараз основна ціль — нормалізувати це явища для суспільства, так само, як донатити кожен день. Йдеться вже про еволюцію наставництва.
