За інформацією: Суспільне Вінниця.
Священник Анатолій Кузнєцов. Фото: Суспільне Вінниця
На війні немає невіруючої людини, і кожен шукає собі захист такий, який може дати лише Бог. Так каже протоієрей Православної церкви України Анатолій Кузнєцов. У гарячі точки як волонтер їздить із 2014. Про допомогу військовим, зокрема, після повномасштабного вторгнення священник розповів в інтерв'ю Суспільному.
"Є поїздки — ти потрапив під обстріл або не потрапив"
Анатолій Кузнєцов військовим допомагає з 2014 року. Потреби військових в умовах повномасштабної війни, каже, змінилися.
"Машини, дрони. Гігієна. Не завжди є доступ до води у полях. Ми возимо насоси. Хлопці самі копали кринички. Все залежить від потреби. Найдорожче, що на сьогодні є і важкувато, це дрони, колеса. Багато осколків, де хлопці наші воюють. Колеса псуються від осколків. Запчастини до машин. З допомогою Вінницької єпархії ми купували, наприклад, нещодавно для 4-ї танкової бригади запчастини на їхні автомобілі", — розповів священник.
Анатолій Кузнєцов з журналісткою Ірисею Герцун. Фото: Суспільне Вінниця
Співпрацюють, каже, з різними бригадами на Донецькому та Луганському напрямках. Перша волонтерська поїздка після повномасштабного вторгнення була у Сєвєродонецьк: передавали хлопцям машини.
"Співпрацюємо з нашою 59-ю бригадою, 101-ою, 110-ою, 128-ою, 24-та — львівська, 28-ма — одеська. Це там, де ми найбільше намагаємося допомогти. Це друзі, які в нас залишилися ще з 2014 року. З ними ми постійно підтримуємо зв’язок".
Під час таких поїздок, розповів Анатолій Кузнєцов, його вражають зруйновані міста.
"В Лиман їздили. Лиману як такого, середини міста, вже не існує. Воно зруйноване. Це житлові будинки, це школи, церкви, садочки. Тобто інфраструктура, в яку нема вже куди стріляти, — каже священник.
Всі, хто не виїхав і перебуває на території, яка в бойовій зоні, всі хочуть миру і виспатися. Луганська сторона. Ми заїжджали в село Невське. Там люди жили у підвалах. Ми питали, чому вони не виїжджають. Відповідають: “Це наш дім”.
Хто їздить у зону бойових дій, то розуміє, що легких поїздок немає, розповів священник.
"Тобто є поїздки — ти потрапив під обстріл або не потрапив. Потрапляли. Станція Луганська. Ми часто туди їздили. Там стояли київські хлопці. На той час та було дуже гаряче. І ми там потрапили під обстріл".
Допомогу для захисників збирають в інтернеті. Нещодавно, каже, друзі та підписники у соцмережі допомогли придбати причіп для аеророзвідки 56-й бригаді.
"Стало менше змоги допомагати. Ми не стали багатшими. Ми в якомусь ракурсі стали жити трошки бідніше. Тому це позначається на фінансовій допомозі. Найбільша одноразова пожертва була — 20 тисяч гривень. Це людина просто подарувала".
"Хлопці розповідають насамперед про своє наболіле"
Під час волонтерських поїздок протоієрей спілкується з військовими. Розмовляють, каже, про різні речі.
"Якщо це наші односельчани, то питають, як там рідні. А так то хлопці розповідають насамперед про своє наболіле. Хтось дійсно заморився, хтось розповідає про свій бойовий дух. Був хлопчина у 2017 році. Каже: “Батюшка, я не хрещений”. Запитав, чому. Сказав, що тоді батьки не хрестили, а потім він не хотів. Та й спитав, чи можу я його охрестити. Питаю: “А для чого?”. Каже: “А якщо мене вб’ють? Я ж хочу бути в раю. Я хочу мати ангела-охоронця”. І ми в Красногорівці його хрестили. Що найцікавіше — хрестили його в ставку. Читали молитви на освячення води, — розповів Анатолій Кузнєцов.
На війні немає невіруючої людини. На війні кожен шукає собі захист, але такий, який може дати лише Бог. Бронежилет — це дуже добре, каска. Але життям керує Господь. Кожен солдат, кожен воїн це розуміє. І коли ми приїжджаємо, то дуже часто є прохання відслужити молебень, помолитися. Є таке селище, як Піски на Донеччині. Там зруйнована церква. Далі трішки монастир. То ми в зруйнованій церкві (там стояли наші жмеринські хлопці) служили їм молебень".
До ПЦУ разом із прихожанами трьох храмів протоієрей Анатолій Кузнєцов перейшов наприкінці липня. Розповідає, що останньою краплею стало те, що 12 єпископів УПЦ (МП) після початку повномасштабного вторгнення перейшли напряму до російської церкви і УПЦ про це змовчала. Нині ж, як каже священник, багато хто в УПЦ й досі марно очікує, що вони від'єднаються від підпорядкування РПЦ, а УПЦ й досі залишається оплотом ідей Москви.
