За інформацією: Суспільне Чернівці.
Герої України з Буковини Богдан Магаляс. Фото: instagram/mahaliasbogdan
Буковинець Богдан Магаляс на позивний Лайк півтора року воює на передовій як бойовий медик. Попри те, що чоловік не мав бойового досвіду та ніколи не планував бути лікарем, за цей час рятував поранених на полі бою під Соледаром, Бахмутом та на Херсонщині. Наразі виконує бойові завдання у складі штурмової бригади на Запорізькому напрямку.
Нещодавно президент України надав Богдану звання Героя України. Суспільне Чернівці ділиться історією бійця та як про його дитинство та мрії розповідає мати.
Не знав про нагороду
"Якби всі нагороди можна було б обміняти на життя тих, кого забрали небеса, я б із радістю їх віддав", – так відреагував на звання Героя України Богдан Магаляс під час розмови з мамою. Чоловік дізнався про нагородження від батьків: вони надіслали йому відеопривітання, однак через поганий зв'язок в зоні бойових дій боєць отримав його на наступний день.
"Напередодні Богдану вручили медаль до Дня медика, але він такий, що не любить це афішувати. Наказав нікому не розповідати. І тут дзвонить вчителька сина й питає, чому ми мовчимо, що його знову нагородили? Як запитала, звідки вона це знає, бо про це не було інформації, виявилося, що про це писали в інтернеті", – пригадує мати бійця Людмила.
Жінка каже, Богдан не мав військового досвіду. До початку повномасштабної війни він майже десять років працював за кордоном, але в лютому повернувся додому у відпустку.
"Де б він не був, його тягнуло додому. Тут рідна домівка. Вдома – найкраще. Так у двері постукала війна. Коли принесли йому повістку, він сказав, що треба йти. Я, як мама, хотіла сховати, захистити свою дитину. Але він мені сказав, що за хлопцями, які сидять в окопах, теж плачуть матері. Ми змирилися з його вибором".
Батьки військового Людмила та Ігор. Фото: Марія Пайлик/Суспільне Чернівці
"Допомагає людям там, де він є"
У центрі комплектування Богдану запропонували пройти підготовку на військового медика. Після двотижневих навчань його направили на схід України. Людмила каже, син сам обрав бригаду, в якій служитиме, – нею стала 128-ма гірсько-штурмова. Свій вибір пояснив тим, що штурмовики воюють у найгарячіших точках і їм потрібна допомога.
"У дитинстві дуже цікавився космосом. У третьому класі вчителька запитала, ким він хоче стати. Усі діти відповідали, що медиками чи вчителями, як завжди. А він відповів, що хоче бути космонавтом, а мріє, щоб батьки полетіли з ним на місяць. Космонавта з нього не вийшло, але дякую Богу, що у мене такий син, й він може допомагати людям там, де він є", – каже мати бійця.
Попри те, що Богдан ніколи не планував бути медиком, мав до цього хист. В дитинстві разом з мамою виходжував лелек, допомагав пораненим котам та собакам. За словами Людмили, у скрутних ситуаціях син завжди був спокійним та зібраним.
"Є люди, які бояться крові. В мене відразу паніка і я гублюся. А він в цей час зібраний, мобілізується. У киці лапку перебили? Залив зеленкою й перебинтував. Він не планував бути медиком, але так йому дано".
Фото: instagram/mahaliasbogdan
На фронті чужих бригад немає
В обов'язки Богдана входить надання першої допомоги на полі бою та доправлення поранених бійців у безпечне місце, звідки їх далі можуть доставити до шпиталю. Втім, за словами Людмили, хлопець виконує різну роботу, якщо побратими потребують допомоги.
"Немає чужих. Коли телефонують з інших підрозділів, що потрібна допомога, то він їде й допомагає. Якщо потрібно на передову підвезти зброю, то шукає стежки, які б не прострілювалися", – каже жінка.
Людмила розповідає, рідні бійців, яких її син врятував на полі бою, телефонують та дякують йому за порятунок.
"Він витягував їх з-під обстрілів. Вони мали перебиті кінцівки й він надавав їм правильно допомогу, аби вони не втрачали ноги чи руки. Вони потім телефонують, дякують, вітають".
Людмила показує фото сина. Фото: Суспільне Чернівці
"Найважче – втрачати близьких"
За словами матері, Богдан розповідає їй про пережите на фронті, але про це боляче говорити. Пригадує, як на руках у сина загинув його 26-річний командир. Тоді під обстріл потрапили багато хлопців, однак їх вдалося вивезти у безпечніше місце. Також жінка пригадує, як під час одного з важких боїв Богдан зателефонував батькам попрощатися.
За півтора року на фронті Богдан воював на передових позиціях у Херсоні, Високопіллі, Соледарі та Бахмуті. Мати бійця каже, там постійно йдуть важкі бої з втратами, а син з побратимами не мають вихідних. Втім найважче для Богдана – втрачати близьких людей.
"Дуже вже велика біографія, бойова карта. Але найважче – втрачати близьких людей, з якими ти ділиш миску супу та ложку чаю, а потім відправляєш їхні тіла додому рідним".
Фото: instagram/mahaliasbogdan
За весь час на службі Богдан двічі приїздив додому у відпустку. Людмила каже, у ці дні йому важко адаптуватися до мирного життя, тому вільний час переважно проводить вдома.
"Війна його дуже змінила. З'явився сум та біль в очах, бо багато побратимів втратив. Коли приїздить додому, то він просто відпочиває в сімейному колі. Важко адаптуватися після того жаху. Не може звикнути до спокійного життя".
