За інформацією: Суспільне Вінниця.
Ігор Суйчемезов у Вінниці. Суспільне Вінниця/Андрій Нєстєров
Далі Ігоря етапували в Оленівку, потім — Горлівка, Чистякове. В полоні росіяни змушували забути українську та спілкуватись лише російською мовою.
"Накрився ковдрою і співали тихенько гімн наш. Бо завжди надіялися на нашу країну, що нас додому повернуть. Змушували, щоб ми вчили їхній гімн і забули українську мову. Змушували вчити російські пісні, говорити російською. Хто не хотів — катували".
У полоні Ігор Суйчемезов зустрів 33, 34 та 35 дні народження. Окупанти змушували важко працювати та давали на перекус від двох до п'яти хвилин розповів чоловік.
"Що свиням готують… та сама смердюча картопля — була у нас. Але треба було їсти. Зараза, звісно, може й вмерти можна було від того, але організм боровся. А що було робити? Або хліб з компотом пити або їсти. Їли, а що робити. Не давали часу поїсти. Все було гаряче. Якщо встигнеш попекти собі писок, то наїсишся. Якщо ні, то ні. Був 90 кілограмів, зараз не годен набрати. Коли попав на операцію, десь 55 кілограмів був".
Шеврон на куртці Ігоря Суйчемезова. Суспільне Вінниця/Андрій Нєстєров
Щоб стерпіти полон, українські військові часто мріяли та ділились думками між собою.
"Про хорошу машину, сім’ю, жінок, дітей. Торта великого з’їсти. Хто про смажені яйця з підчеревиною, картоплю. Жили надією. Так і трималися".
Татуювання на шиї Ігоря Суйчемезова, який майже три роки провів у полоні РФ. Суспільне Вінниця/Андрій Нєстєров
Ігоря Суйчемезова повернули в Україну 5 лютого 2025 року в рамках обміну "150 на 150". Чоловік майже третій місяць у відпустці, набирається сил та психологічно оговтується від пережитого. З полону чекає земляка Юрія, з яким познайомився в неволі.
"Спілкуюсь з батьками, дружиною його. Дуже хороша людина. Хочу, щоб він повернувся. Єдиний мій друг, який там залишився. Дуже його чекаю".
