За інформацією: Суспільне Чернівці.
Матір тримає берці сина, який загинув на фронті. Фото: Ольга Галіцина / Суспільне Чернівці
Дорогою до села Мошанець Чернівецької області нас зустрічають двоє чоловіків – брати Анатолій та Роман Довганські. Вони проводять нас до батьківського дому, у кімнату, де жив їхній молодший брат Павло. На стінах висять його фотографії, на яких Павло — усміхнений.
Брати служили у різних бригадах. Павло — у Херсонській області, був гранатометником. Він загинув 16 вересня 2022 року поблизу села Правдине. Вважався зниклим безвісти — сім'я змогла отримати його тіло та поховати через рік. Павлу було 33.
Найстарший брат Анатолій мовчки роздивляється альбом з фотографіями свого брата. Анатолій пішов служити першим. Йому вручили повістку вже за два дні після початку повномасштабного вторгнення. З братами спілкувався регулярно. Коли дізнався, що з Павлом сталася біда, перебував на службі.
"Коли Павлік пропав, у мене був нервовий зрив. Якраз після його зникнення мені робили операцію на серці в Інституті Амосова. Все в мене на купу склалося… Відпустити мене звідти не могли. У кожного своє завдання. Зник брат – ти все одно маєш виконувати свою роботу. Ніхто не питається, яке в тебе горе. Не будеш робити роботу – підставляєш других хлопців. Через те, що я переносив це все в собі, воно дало мені на нерви", — розповідає Анатолій.
Згодом Анатолій демобілізувався за станом здоров’я. Обидва брати служили до того моменту, поки Павла не поховали.
"Троє з моїх синів пішли на фронт. Один з них загинув".
Валентина Довганська дивиться на портрет свого молодшого сина і стримує сльози.
"Завжди казав, що все добре, мам не переживай, все добре, я прийду додому. Я, каже, море перепливу, гори перейду, але я прийду".
Матір досі не може змиритися з думкою, що її Павло вже не повернеться. Відкриває шафу, показує нам його одяг. Каже, що в моменти, коли тяжко, обіймає його речі, бо вони ще пахнуть її сином.
Фото: Ольга Галіцина / Суспільне Чернівці
Тепер тільки особисті речі, одяг і фотографії нагадують, що ця кімната колись була його.
Рік вважався зниклим безвісти
Павло, як і двоє старших братів, вступив до ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Спочатку він був у Львові на навчаннях, потім його перевели в Одесу, звідти — на Херсонщину, де він і загинув.
На той момент його брат Роман служив у Сумській області. Каже, коли дізнався, що Павло не виходить на зв'язок, хотів самовільно покинути частину і піти на пошуки, але побратими відмовили його.
"Один хлопець пропонував тоді: "Давай візьмемо якусь машину в селі і рванемо туди…" Але ми так сіли, подумали, ми ж за перший блокпост не проїдемо. І так ми відмовилися від цієї думки, — Роман опускає погляд вниз. — Мені тепер здається: а якби ми проскочили, якби вдалося щось зробити…"
Родина впродовж року вірила в те, що Павло живий. Надіялися, що в нього просто немає можливості дати про себе знати, припускали те, що його забрали у полон.
Роман, матір Валентина та Анатолій. Фото: Ольга Галіцина / Суспільне Чернівці
Про те, що Павло загинув, родині повідомили вже після того, як звільнили село Правдине. Це сталось на початку березня 2023 року. Тоді ж волонтерам вдалося надіслати відео, в якому видно, що після поранення Павло переховувався у домі місцевих жителів.
"Він потрапив під розтяжки. Перебиті в нього були ноги. Напевне, він відповз, бо спочатку довго не могли знайти. Або його десь оглушило, – розповідає його мати. — Це вже тільки він знає, я не можу сказати, що з ним".
Валентина каже, що Павла шукали три групи волонтерів, але через постійні ворожі обстріли не могли дістатися до нього.
Після звільнення Правдине син Павла здав зразки ДНК. У травні співпадіння ДНК сина з одним із тіл, яке знайшли в селі, підтвердили.
"Тоді, як сталася ця біда, його собака дуже довго завивав. Я все думала, ну чого ж ти виєш і виєш… Вони з Павлом були дуже нерозлучні" — пригадує його мати.
На пам’ять тільки берці
Валентина виходить з кімнати та повертається з берцями в руках – це єдина Павлова річ, яку енергетикам, які відновлювали електрику в селі, вдалося знайти й повернути родині.
"Це буде пам’ять, згадка, — каже Валентина. — Більше нічого не передали. Немає ні паспорта, ні одягу, нічого. Тільки ці берці… Є син, росте у нього, буде пам’ять сину, буде дочці пам’ять".
На питання про те, яким був Павло, усі рідні відповідають, що він дуже любив сад. Вони проводять нас до саду за будинком і розповідають про Павлове хобі. До нас доєднується і його собака. Валентина починає перераховувати дерева в саду: “Груші, яблуні, вишні, горіхи…”, — і зупиняється, коли насуваються сльози.
“Он, це його сад, його теплиця, — Анатолій показує нам на занедбану теплицю і болісно додає: "Немає Паші, немає і теплиці”.
Павла Довганського поховали 11 вересня 2023 року в рідному селі Мошанець. Його брати зараз вдома як родичі загиблого на війні.
Рідні часто відвідують його могилу на кладовищі, де нерідко зустрічаються із родичами інших загиблих воїнів-односельчан.
Брати загиблого Павла на кладовищі. Фото: Ольга Галіцина / Суспільне Чернівці
Батько запалює лампадку, брати кладуть на могилу дві червоні гвоздики.
Батько з портретом загиблого сина біля його могили. Фото: Ольга Галіцина / Суспільне Чернівці
Мати поправляє портрет, торкається, як до синового обличчя. Каже, що в такі моменти хоче, аби війна припинилась, аби ніхто більше не гинув і не відчував втрат.
Автори: Катерина Гура, Марія Мороз
