За інформацією: Суспільне Вінниця.
Юрій Гузеєв, капелан Союзу КЄМО. Юрій Гузеєв
Для того, щоб записатись на навчання капеланства, ти маєш бути священнослужителем, якого рекомендує конкретна громада. Якщо в тебе немає досвіду служіння людям, консультації людей, досвіду пастерської роботи, така людина не буде допущена до капеланства. Тому що ти працюєш з людськими душами. Ми проходимо навчання, яке організовано Капеланським корпусом ХСПХристиянська служба порятунку.
Ми проходимо курси домедичної допомоги. Капелани їздять напереду, вони мають знати, як користуватись турнікетом, як користуватись аптечкою. В нас є обов'язкове навчання з підвищення кваліфікацій. Документи капелана видаються раз на рік. Вони не видаються до кінця життя. Керівництво таким чином дивиться, чи ти є ефективний капелан, чи фіктивний, що ти робиш конкретно в своїй службі".
Про головну місію на війні
"Я маю бути священнослужителем для них, я маю опікувати їхні душі. Це я мав робити до війни, я роблю це зараз і буду робити після. Це основна місія – бути поруч. Бути тим, на кого може покластися солдат. Душа людська – це не щось логічне, це не математика. Людська душа – це щось дуже індивідуальне.
Задача священика – служити людям від імені Бога тут на землі, допомагати душі, допомагати у відбудуванні відносин між людьми, допомагати перепройти якісь важкі травми, якийсь важкий шлях і підіймати віру в людей".
Про службу капеланом
"Наша команда у Вінниці, команда євреїв-капеланів, має на сьогоднішні чотири підрозділи. Два з них їздять на передову, два з них залишаються тут і в шпиталях. Постійно, щодня вони ходять по шпиталях до військових, які лікуються.
Ми опікуємо наразі п'ять бригад. Їздимо на Запорізький, Донецький і Харківський напрямки. Ми на сьогодні вхожі у всі вінницькі шпиталі. І деякі з інших міст нашої області.
В нас в армії величезний дефіцит капеланів. Ми співпрацюємо з усіма корпусами капеланів, які існують. Всюди нестача: один капелан на 3-4 підрозділи. А для того, щоб послужити солдатам, треба не просто приїхати, треба з ними пожити, ночувати, проводити час. Інакше це буде волонтерство".
Зустріч з військовими. Юрій Гузеєв
"Віра на фронті дуже щира"
"На фронті всі емоції людські оголяються. Всі солдати, вони близькі до смерті, вони розуміють, вони бачили смерть. Бачили смерть побратимів. Одна з нещодавних історій. Військові з підрозділу, до якого ми буквально тільки приїхали, пожили з ними і через якийсь час поїхали від них, пішли на позиції і прямо з "нуля", пишуть нам, що відбувається просто неймовірний шалений артобстріл.
Вони пишуть, що сховалися (умовно) під листом шифера, щоб дрони не бачили, просять: "Моліться за нас". Наш капелан, хто з ними був на зв'язку, відповідає: "Всі наші моляться, вся громада моляться, всі капелани моляться за вас. Очікуйте відповіді від Бога". Питання, яке присилається наступне: "Що значить очікувати відповіді від Бога? Просто поясніть, бо ми поняття не маємо, що це означає".
Наш капелан пише, що просто десь має відбутися диво і щось відбудеться, ви будете живі. Буквально до цього повідомлння їх обстрілювали кілька годин. Вони були в посадці. Через 15 хвилин обстріл закінчився і зупинився. Всі залишились живими".
"Для мене атеїст – це в першу чергу людина, якій я маю служити"
"Моя позиція – я не переконую атеїста в тому, що ні, ти візьми і повір в те, що Господь існує. В мене не стоїть таких задач переконувати людину в чомусь. Моя задача, як я й казав, задача, ну не просто моя, будь-якого капелана — бути поруч і допомагати. Я буду біля атеїста поруч стільки, скільки йому буде потрібно.
Я буду вислуховувати його життя, його проблеми, його історії, страхи, все, що завгодно. Я буду пропонувати йому молитись, якщо він сам цього захоче. Якщо він не захоче, я за нього буду сам вдома молитись. У мене є список солдат, за яких я щодня молюся, за їх збереження, їхнє життя. Це обов'язково робить кожен капелан. Для мене атеїст – це в першу чергу людина, якій я маю служити".
Про випадки, коли людина наверталась до віри
"Дуже багато таких випадків бачив. В нашу громаду в кемо ходить одна жінка і чоловік військовий, при чому прийшов добровольцем в 2014 році. Чоловік був атеїстом, невіруючим, він штурмовик. Він один із захисників Маріуполя. Був на Азовсталі, отримав в Маріуполі контузію, поранення, був напівпаралізований. Звичайно ж потрапив полон, як і всі, хто були на Азовсталі.
І в Маріуполі під час одного з обстрілів він знайшов старовинну Біблію і зберіг. Після Азовсталі його відправили на Оленівку, далі через стан здоров'я — в окупований Донецьк, в лікарню. І буквально на наступний день вони підірвали Оленівку. Він залишився таким чином живим.
Коли він був в Донецьку майже не бачив, втратив зір. І в палаті були ще п'ятеро професійних військових, яких просив почитати йому Біблію. Він каже: "От я відчуваю, якось вона мене береже, читайте мені її". Четверо — читали, п'ятий казав: "Не хочу читати цю книжку, викиньте її, щоб я її не чув". Військового і тих чотирьох, які читали йому Біблію, на першому обміні обміняли. Хоча це були азовці, це були професійні військові. І після того, як його обміняли, він повірив Богу".
Про дива на фронті
"Приїхала наша команда на передову. Командир каже: "У нас біда. У нас є два танки, які просто не дають нам спокою. Вони в такому місці, що ми не можемо їх дістати. І вони постійно, щодня нас обстрілюють. Ми нічого не можемо зробити. І штурмувати їх не має сенсу, бо навколо заміновано, це будуть великі жертви. Ми не можемо продовжувати рух далі".
І капелан при всіх солдатах, які сидять, їдять, каже, що давайте зараз за це помолимося. Всі молились, капелан молиться: "Господь Ісус Христос, прошу тебе, зроби диво, нехай один танк підірветься на власній міні, а другий загрузне в болоті. Амінь".
Ну всі посміялися, поїли, лягли спати, на ранок командир іде в штаб вирішувати питання з керівництвом, що робити з цими танками. В штабі йому доповідають: цієї ночі відбулася дивна подія: один танк наразі підірвався на власній міні і ми зараз будемо робити його ліквідування, а другий танк загруз в болоті і екіпаж втік. Тому будемо зараз теж ліквідовувати цей танк. Розумієте? Це не диво?".
Служба. Юрій Гузеєв
Про капеланську роботу в госпіталях
"Тут солдат зупиняється. Якщо на передовій, він на адреналіні, на стресі, тут він зупиняється, тут набагато сильніше і більше починає діяти ПТРС, це інша важка ситуація. Якщо на передовій наша задача — дати надію, моблитися, щоб господь його зберіг, то тут наша задача — дати поштовх на життя для цієї людини.
Поранений солдат — це людина, у якої життя поділилося на до і після. Це "після" йому потрібно наново навчитися жити. Допомогти пройти цю трагедію, цей шлах — це задача капелана".
Ти шукаєш підхід до кожної людини індивідуально. У мене є один капелан, він ходить і носить з собою шахи. Коли заходить і бачить, що людина не дуже налаштована, пропонує зіграти. Мій лайфхак — я дуже добре вмію вислуховувати людей, я запам'ятовую все, що мені говорять, ну більшість всього того, що мені говорять, мені не нудно вислуховувати людей. Мій лайфхак в тому, що якимось дивом я розполагаю просто до себе людей.
Плюс я музикант за фахом. І цей момент завжди може допомогти тим, що можна прийти в палату, щось зіграти, заспівати якихось пісень. Музика, вона душевно лікуюча. Вона лікує душу".
"Кожна людина, яка отримала своє горе, має пройти шлях горювання"
"Неможливо заставити людську душу не горювати, коли вона втратила близьку для себе людину. Неможливо заколихати людину. Ми допомагаємо пройти цей момент. Я вислуховую людину. І от скільки він буде говорити про цю історію, стільки я буду його вислуховувати.
Я багатьом солдатам даю свій номер телефону навіть коли ми з ними вже не бачимося, вони буває мені дзвонять. Годину, дві години я буду вислуховувати. Потім, коли я вислухаю, буду за нього молитися. Я молюся в першу чергу за втіху, щоб сам Господь Бог втішив його, втішив родичів того, хто загинув.
Тому що той, хто загинув, він загинув героєм. В Біблії написано, немає більшої любові, як хтось свою душу покладе за своїх друзів. Коли солдат загинув, тому що він свою душу поклав за свою країну, немає більшої любові. І я солдату раджу, по можливості, молитися, як він вміє , за живих побратимів, які ще залишились, щоби Господь їх беріг".
Юрій Гузеєв, капелан Союзу КЄМО. Суспільне Вінниця
Про зброю в руках капелана
"Кожен капелан сам для себе приймає рішення. Я вам можу сказати тільки мою позицію. Моя позиція така. Я маю бути для солдата священнослужителем. Я рахую, якщо я візьму в руки зброю, я для солдата стану солдатом.
Є капелани, які беруть до рук зброю. Це їхня власна віра, власне їхнє розуміння, як вони мають служити Господу Богу. Є різні конфесії і різні конфесії по-різному відносяться до зброї. Є конфесії, які говорять, що взагалі не можна тримати зброю в руках. Є конфесії, які говорять, що, якщо ти військовий, якщо тобі держава дала зброю, щоб охороняти, як ти її можеш не взяти?"
Про те, що хочеться донести до цивільних
"Перше — це більше вдячності і поваги до військових, бо вони пожертвували своїм побутом, сім'ями, життям, здоров'ям. Друге — нашому суспільству, особливо цивільним людям, потрібно навчитися жити в нових реаліях, де будуть військові, які прийшли з війни, і вони прийшли з своїм бекграундом. Потрібно навчитися цивільним людям вже зараз вчитися жити в майбутній країні.
Третє — потрібно повністю, я рахую, зупинити постійне хаяння влади. Влада в нас не ідеальна, як і в будь-якій країні, але це просто ні до чого не проводить.
Потрібно на своєму рівні, на якому ти є, зробити максимум, що ти можеш, не тільки для себе, не тільки для своєї родини, а й для своєї країни. Четверте — потрібно, я думаю, виховувати правильний інститут сім'ї вже зараз. Сім'ї мають підтримати своїх чоловіків, які напередовій, які будуть повертатися. Навчити дітей поваги до військових.
І останнє, щоб я порадив, — це молитися Богу, щиро, так, як ми розуміємо, навіть, якщо це займе 10 секунд в день. Якщо кожна людина 10 секунд помолиться за перемогу — вона буде швидше".