За інформацією: Суспільне Вінниця.
Даниїл Коваль на псевдо «Балу». Колаж зі світлин Лілії Коваль
Не міг дивитися, як гинуть діти, казав, що врятує — скількох зможе. Пронизаний осколками витягував з окопу поранених побратимів, не долікувавшись, повернувся на фронт — адже був патріотом. Так про свого сина, загиблого 19-річного бійця з Вінниччини Даниїла Коваля на псевдо "Балу", розповідає мати Лілія. Син пішов боронити Україну вісімнадцятирічним юнаком, служив у десантних військах, загинув у червні 2025 на Сумщині.
Даниїл Коваль народився 21 квітня 2006 року у селі Мала Деребчинка Жмеринського району. У 2012 у нього виявили ваду серця та прооперували в Києві. Останніх три роки сім'я проживає у Сутисках. Мама виховує двох молодших сестричок бійця: шестирічну Анастасію та сімнадцятирічну Каріну.
Даниїл з мамою та сетрами. Колаж зі світлин Лілії Коваль
Після школи Даниїл у 2023 вступив до Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського на факультет економіки й права. З друзями син волонтерив, розповіла жінка.
"Могли поїхати по селах. Бабусі, які не можуть принести овочі чи щось інше, а хочуть передати захисникам. То вони з хлопцями збиралися, в кого є транспорт, поїхали й забрали. Скидалися на шкарпетки", — розповіла Лілія Коваль.
За її словами, коли син бачив відео, як б'ють по дітях, як ті гинуть, то йому було боляче, адже любив дітей. Даниїл узяв академвідпустку в університеті та пішов у ТЦК в Тиврові. Там його тричі повертали.
"Він сказав: "Якщо ви мене не візьмете, то я поїду в Вінницю, і там мене візьмуть". І він на четвертий раз все-таки підписав з ними контракт. Прийшов увечері й сказав про це, а вранці поїхав. Він навіть не дав мені одуматися. Не встигли його відмовити".
За словами матері, син проходив військовий вишкіл на стрільця. Втім, побачив, як поруч навчалися літати на дронах, і попросив спробувати. Вийшло. Це помітив командир і запропонував йому перейти у 95 десантно-штурмову бригаду.
"Він до мене дзвонив увечері. Каже: "Мамо, я виїжджаю". Спитала, куди, то сказав, що на Суми. Він мені казав, що це на дроні, це не так небезпечно, що він буде далеко. Старався мене заспокоїти, щоб я не хвилювалася. Потім я дізналася, що вони були першими. Вони були навідниками, шукали позиції росіян. Близько був від кордону".
«Балу» на мосту, з побратимом та собакою. Колаж зі світлин Лілії Коваль
У березні 2025 росіяни влучили по позиції Даниїла. Він отримав осколкове поранення.
"І він хоч був в осколках, але він рятував усіх побратимів. Він ніяк не міг відійти від цього. Він казав, що вони всі були в крові: "Всі просили: "Даня, спаси мене!". Він правильно накладав турнікети, зупиняв кров. Він викликав допомогу. Рятував, хоч і в самого текла кров, але він на це не звертав увагу. І так його за це нагородили".
Після поранення Даниїл лікувався в Житомирі, Чернігові. Мав пробути місяць на реабілітації, але за тиждень вже повертався до побратимів, розповіла мати.
"Тоді він вже почав мені розказувати більше, що там коїться. А ще він донатив на армію. Дзвонить до мене, каже: "Мамо, дай мені трохи грошей. Я вирішив купити машину". Він складав гроші і купив автівку — пікапа. Для фронтових потреб. Зняв мені на відео. Коли він загинув, то я залишила… Командир приїжджав на похорон, спитав що робити з автівкою. Я сказала: "Залишити вам, звісно. Це бажання було мого сина".
Коли Даниїл повернувся на передову, їх перевели на іншу позицію.
"Він казав мені, що тут все нормально, не хвилюйся. Він тільки мені писав, а якщо міг, то й дзвонив. Потім дощі почалися, казав, що їх дуже заливало. Казав: "Ми у воді всі. Ми вже довго тут. Уже другий тиждень мала машина приїхати нас забрати. І не може заїхати, бо розмело, дороги розмиті. А щоб об'їхати, то можуть вислідити. Потім дзвонив і казав, що дуже розліталися тепловізорні дрони. Казав: "Ми навіть не можемо вийти в туалет, воду вичерпуємо, цілу ніч вичерпували воду", — розповіла Лілія Коваль.
Даниїл Коваль на псевдо «Балу». Колаж зі світлин Лілії Коваль
Спілкуючись із сином, жінка просила його берегтися. О третій годині дня 7 червня вона розмовляла з ним востаннє. За годину Даниїл загинув — біля Катеринівки на Сумщині.
"О четвертій годині я втратила сина. Він вийшов, щоб відвести від позиції, запустити дрон і відвести їх (російських військових — ред.) від позиції, щоб наші вийшли звідти сам. Він казав, що треба щось робити… І він один загинув… Він вийшов, і його помітили…".
Троє побратимів, які були з сином, залишилися живі.
"Не вистачає його дзвінка. Він хоч був на війні, але він завжди піклувався за нас. Не вистачає дівчаткам. Я ростила його сама. Не вистачає того піклування, захисту. В серці він завжди буде в мене. А я хочу, щоб його поважали, бо він не просто там був. Він старався захистити, й захистити не тільки людей. Він рятував побратимів там… Знаходили російські позиції, наводили, щоб ті стріляли… Сам він з дронів скидав гранати".
Світлини та речі Даниїла. Колаж зі світлин Лілії Коваль
Лілія Коваль на сайті президента зареєструвала петицію, аби її синову — радіотелефоністу 2 відділення коригування артилерійського вогню Даниїлу Ковалю на псевдо "Балу" — надали звання Героя України. Наразі триває збір голосів.
"Він дуже любив дітей. Він казав: "Мамо, я не можу бути осторонь. Скільки вже можуть гинути діти? Я не знаю, скількох я врятую. Але врятую, скількох зможу"… Але, дякувати Богу, що всі живі залишилися на тій позиції… Крім мого сина. Казав побратим, що він за дві хвилини… Що він не страждав".
За особливу мужність, героїзм та самовідданість у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України, а також у зміцненні обороноздатності держави Даниїла Коваля 29 липня 2025 посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня, а 16 вересня — відзнакою міністра оборони України "Хрестом доблесті".
Військовий Олександр, командир взводу, в якому служив Даниїл, розповів нам, що з "Балу" працював протягом чотирьох місяців.
"Це коли він пройшов навчання і потрапив безпосередньо у зону бойових дій, у мій підрозділ. "Балу" — це людина, попри свій вік, з великої букви, це надія нашої держави. Я таких хлопців можу лише у приклад всім ставити. Я б "Балу" ставив у приклад, як треба жити, що це за людина, що це за військовий був. Це був дуже хороший друг. Він жив у мене на базі. З першого погляду, з першого дня, коли я його забрав, ми знайшли спільну мову. Він мене просив: "Навчіть мене якомога швидше, я хочу, будь ласка", — розповів Олександр.
За його словами, Даниїл займався безпосередньо розвідкою, коригуванням та ураженням з квадрокоптерів особового складу військових РФ. Найбільше він любив займатися саме скидами.
"В нього було немало результативних скидів, гранат на ворожу піхоту. Були двохсоті російські військові знищені ним. Зробити він багато встиг за цей короткий час, для підрозділу, для держави нашої, для майбутньої перемоги. Але ще більше він не встиг зробити".
«Балу». Світлина Лілії Коваль
"Балу" нікому не відмовляв у допомозі. Коли він загинув, то до Олександра приходили військові з інших підрозділів, аби висловити співчуття.
"Один раз з ним побачилися — і дуже його запам'ятовували. Ми зі старшими хлопцями його називали "діамантом". Він дуже швидко все схоплював. Це не проста робота, далеко не проста. Це треба вміти, треба розуміти, старатися. Він не питав, чому, навіщо і чому я, а він питав лише, скільки з собою боєкомплекту брати. Це одне питання, яке від нього завжди звучало".
Даниїл Коваль брав участь в евакуації в Курській операції, допомагав забирати тяжких поранених, бувши сам трьохсотим.
"Уламки були в нозі, здається, й у руці. Допомагав евакуювати й дуже достойно себе проявив, як наддосвідчений воїн. Всі найкращі слова, які можуть бути, я без роздумів скажу про "Балу". Нам дуже його не вистачає, не було щодня, щоб ми його не згадали. Це дуже крута людина була. Він був розвинений не на свої роки, й мислення в нього було доросле. Він прийшов на контракт. Ця дитина прийшла свідомо захищати Україну", — розповів Олександр.
