За інформацією: Суспільне Вінниця.
Андрій Муравський разом із мамою Наталією Мазур. Суспільне Вінниця"Зателефонували мені і сказали, що син загинув. Я не вірила, розшукувала його всюди. Четвертого червня зателефонували із "ДНР" — чоловік, котрий знайшов мого сина, який лежав декілька днів пораненим на полі бою. Він мені наголосив: "Ми нашлі твоєго щєнка, українская мать, і подарілі єму жизнь". З одного боку, я була щасливою мамою, що живий син, з іншого — живеш у небутті, не знаєш, чи твоя дитина жива, де він перебуває, чи їв щось, чи пив", — сказала Наталя Мазур.
Наталія Мазур, мама звільненого з полону захисника Андрія Муравського. Суспільне Вінниця
"Очікування смерті — гірше за саму смерть"
За словами захисника, за три роки полону його не раз етапували. З Донецька перевезли в Оленівку, де він пережив теракт — був за стіною того бараку, де стався вибух. Далі були Горлівка, Торез та Бійськ на Алтаї.
"На початку були в тюрмах барачного типу, де жили двісті людей, але ми могли надвір виходити, сонце бачити.Коли у Бійськ потрапили — це СІЗО, закрита камера. За пів року сонце, якщо побачив, то це у камері через зафарбоване віконце. Фарба починала лущитися, і в цю шпаринку бачиш сонце. Повітря не було, волого дуже було, на підвіконні гриби росли у нас, — розповів захисник.
Звільнений з полону захисник Андрій Муравський з Козятина, що на Вінниччині. Суспільне Вінниця
"В Оленівці мені надавали допомогу такі самі хлопці, як я"
Не знаєш, що важче: тій людині, хто на допиті, чи тій, яка слухає, коли когось допитують. Чуєш крики людини і сам себе "з'їдаєш", що не можеш нічого зробити. Уявляєш, що буде з тобою, коли твоя черга буде. Очікування смерті — гірше за саму смерть. Електрошокери — найлегше я б сказав, що було. Якщо вдарять дубинкою, то спершу поболить, а потім як кріпатура. А шокер — один раз вдарив, неприємно, але швидко проходить".
Медичну допомогу, за його словами, йому надавали інші військовополонені українці.
"Сам спершу наклав собі турнікет, перев'язку зробив. Іноді вони робили перев'язки, це в Донецьку на початку. А потім відправили в Оленівку, там надавали мені допомогу такі самі хлопці, як я", — розповів Андрій.
Російські катівні він порівнює із нацистськими концтаборами, про які читав у книгах, а у 21 столітті пережив сам.
"Казали, що ми вбивці, фашисти, що ми продажні. Все, що вони у новинах втирають, що ми за гроші пішли, навіщо братні народи воюємо. За всі ці три роки у мене таке відчуття було що я не в Росії, а десь в сорокових роках Німеччини. Коли читаєш ті книги про концтабори, ніби перенісся на сто років назад", — сказав оборонець.
Звільнений з полону захисник Андрій Муравський з Козятина, що на Вінниччині. Суспільне Вінниця
За його словами, найважча тема — це харчування.
"Три роки тебе голод з'їдає, постійно голодний. тижнів, місяців, років голодуєш. Відчуваєш, як організм тебе пожирає. З поруч ходить працівник спецназу, і палкою ще тобі прилітає. І за це ти маєш ще сказати дякую, по їхньому: "Спасібо большоє", бо може це продовжуватися ще довго, — сказав Андрій.
Ризикував підняти очі, подивитися. Вони дуже боялися, закривали обличчя балаклавами, щоб потім їх не знайшли. Всі розуміють, що це колись закінчиться, хтось має відповідати за це. Крізь балаклави бачив їхні вузькі очі. І розумів, що дуже далеко від дому потрапив".
Звільнений з полону захисник Андрій Муравський під час реабілітації. Суспільне Вінниця
"Не можу радіти так, як раніше"
23 травня цього року, коли відбувся перший етап великого обміну полоненими між Україною та Росією у форматі "1000 на 1000", Андрій повернувся додому.
"Коли відкрився останній літак, в Гомелі в Білорусі вибігаю, і все навколо зелене, гарне, сонце. А ти його пів року не бачив, зрозумів, що дійсно обмін, автобуси гарні. Не автозаки, немає собак спецназу, ти не тварина уже", — сказав захисник.
Суспільному розповів, що спершу була ейфорія, але згодом "наздогнала" реальність.
"Люди, які довго перебувають в місцях позбавлення волі, втрачають навички виживання у суспільстві. Не розумієш, як далі жити. Більш менш проходить скутість в емоціях. Навіть, якщо добре — ти не можеш це повірити. Ні посмішки, ні радості, я розумію, що все добре, все скінчилося, мої рідні тут. Я уже не там, але ще подумки там. Не можу радіти так, як раніше".
Звільнений з полону захисник Андрій Муравський під час реабілітації. Суспільне Вінниця
Щодня Андрій відновлює фізичне здоров'я, вчиться відчувати радість, довіряти людям, вільно дихати, їсти та посміхатися.
"Андрій у нас з 28 липня. Проходить перший цикл реабілітаційного лікування. Воно складається з фізичної та психологічної частини. Він потрапив до нас у стані депресії, не спілкувався ні з ким, не їв практично, не спав", — розповіла завідувачка відділення реабілітації Тамара Гузар.
Звільнений з полону захисник Андрій Муравський під час реабілітації. Суспільне Вінниця
"Три роки там був твариною, убивцею, а тут в один момент стаєш героєм"
"Андрій доволі замкнутий, хоче закритися від усіх, але йде на контакт. Спочатку був зовсім закритий, не хотів спілкування ні з ким. Зараз стає більш відкритим. Він шукає ту людину, якій зможе відкриватися. Важка адаптація, нерозуміння навколишніх, нове життя. Після полону люди зовсім інші", — сказала психологиня Анна Коваль.
Як кажуть лікарі, повернення з полону — лише початок, відновлення триватиме роками. Але кожен день на свободі — це шанс почати все спочатку.
"Важко мені харчуватися, набирати вагу треба, ставати краще, психологічно морально адаптуватися до всього цього. Три роки ти там був фашистом, твариною, убивцею дітей, мирного населення, як вони це втирають постійно, а тут ти в один момент стаєш героєм".
Наразі Андрій Муравський вступив в університет на психолога, щоб допомагати таким, як він. Бо знає: війна закінчиться, але рани – тілесні, і душевні – загоюватимуться довго.
"Я думаю, це закінчиться, бо людей так масово не міняють з бойовим досвідом. Коли ми там сиділи у Бійську, нам вмикали їхні новини російські через радіо. Ми слухали, намагалися фільтрувати, що правда, що ні. Дійшли висновку, що все наближається до кінця, але це не буде так швидко", — сказав захисник
