За інформацією: Суспільне Вінниця.
Приміщення інклюзивного центру, яке ремонтують волонтери. Фото: Суспільне Вінниця
Штукатурять стіни, кладуть плитку, облаштовують кухню та актову залу. Так волонтери громадської організації “Будуємо Україну разом” власними силами роблять ремонт в інклюзивно-ресурсному центрі у місті Бар, що на Вінниччині. Волонтерка Ангеліна Щебик розповіла Суспільному, що за півтора місяця будівельного табору вони мають відремонтувати частину приміщення.
Волонтери шпаклюють стіни. Фото: Суспільне Вінниця
Відвідують заклад 403 дитини, каже Ірина Береза. З них —240 з інвалідністю. Тож, аби якісно надавати послуги, вирішили розширюватися. Наразі у центрі працюють вузькоспеціалізовані педагоги і психолог. Вони надають корекційно-розвиткові послуги, проводять обстеження, аби з’ясувати якої допомоги потребує дитина, розповідає психолог Діана Глушко. Для цього використовують кілька методик. Дані вносять у спеціальну програму, яка обраховує результат і дає висновок.
Волонтер «БУРу» шпаклює стіну. Фото: Суспільне Вінниця
“Дане обстеження показує, що наша дитина на нормо-типовому розвитку. І так я за цим тестовим протоколом показати, що мислення розвинене у нормах віку”, — каже Діана Глушко.
Далі з дитиною працюватимуть ще дефектолог, реабілітолог або ж логопед, розповідає Ірина Береза. До прикладу, свої заняття логопед Тетяна Підгаїнська проводить не лише у кабінеті, але й у сенсорній кімнаті. Розповідає, діти можуть гостро реагувати на шум або яскраве світло. А тут є сухий дощ або ж куточок з пуфами, де дитина може залишитися у своєму просторі, заспокоїтися і далі працювати.
“Якщо дитина закривається і не хоче йти на контакт з фахівцем, їй тут набагато зручніше, ми беремо розвитковий матеріал”, — каже Тетяна Підгаїнська.
Фото: Суспільне Вінниця
По допомогу заклад звернувся до організації “Будуємо Україну разом”, яка не лише виконує ремонтні роботи, а й привезла будматеріали. Гроші на них дають донори, каже волонтерка Ангеліна Щебик. У першу половину дня волонтери займаються ремонтом, у другу відвідують культурно-мистецькі заходи.
“Ми приїхали не просто побудувати, а ми розвиваємо молодь через волонтерство і неформальну освіту, тому друга половина дня — це майстер-класи або лекції”, — каже Ангеліна Щебик.
Фото: Суспільне Вінниця
Тут працюють люди з різних куточків України.
“Не будівельники. У нас є шість майстрів, за якими закріплені волонтери, які не мають абсолютно ніякого досвіду будівельного. І майстри вже вчать шпаклювати, шліфувати, класти плитку”.
Василина Жовтовська працює вчителькою української мови у місті Жовква Львівської області. Розповідає, доєдналася до організації торік, допомагала відбудовувати інклюзивний центр і бібліотеку. Зараз же шпаклює стіни у майбутній кімнаті раннього втручання. Тут отримати консультацію зможуть батьки дітей від народження до 3 років.
“Минулого року вперше побувала на “БУР”-таборі. Мені дуже сподобалася ця атмосфера, можливість долучитися до чогось корисного, особливо в такий складний час, коли зараз війна, допомагати людям облаштувати освітні центри”, — каже Василина Жовтовська.
Волонтери роблять ремонт усередині приміщення. Фото: Суспільне Вінниця
Навпроти будуть соціальні майстерні, де діти з інвалідністю зможуть вчитися столярській та швейній справам. Тут допомагає готувати підлогу під укладку плитки одеситка Анастасія Кирилова. Каже, приїхала на першу зміну, але залишилася ще на дві. Такий будівельний табір став для неї перервою після звільнення з роботи та пошуком нової.
“Дуже важко поїхати з цього місця, не закінчивши цю справу. Ти відчуваєш: те, що ти робиш, має цінність. Дуже шкода, але на своїх роботах я не відчувала це”, — розповіла Анастасія Кирилова.
Фото: Суспільне Вінниця
Завершили шпаклювати стіни і кладуть плитку у кімнаті, де облаштують кухню, аби відвідувачі центру вчилися готувати їжу. Облаштовують також актову залу. Наразі “бурівці”, як самі себе називають, готують основу під монтаж стелі, розповідає майстер Дмитро Лаврик. Він навчає волонтерів будівельній справі. Розповідає, на кожну зміну, яка триває тиждень, приїздять нові учасники.
“Якщо людина хоче, то, в принципі, за день-два можна дотягнути і до рівня мого, або навіть швидше. Інколи дивуюся, коли волонтери перевершують роботу майстра. Але це дуже круто, це тішить”, — розповів Дмитро Лаврик.
