За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Капеланка Світлана Жидик відвідує бійця в лікарні. Суспільне Тернопіль
"Ми їхали на "Бредлі", заїхали в болото і підірвалися, відірвало мені ногу. Тут одне поранення FPV-дрон нас поранив, коли перший штурм був, як ми заїхали, а тут вже відірвало, вона так теліпалася", — розповів Іван Швець.
Разом з Іваном у палаті також Вадим Болотов. Боєць із Дніпропетровської області. Зі Світланою говорить про службу та сім’ю, а також розповідає про поранення.
"Спочатку скиди по нас почали працювати, засікли нашу позицію, а потім почала працювати 120-ка по нас. Поранення отримав біля Андріївки, і звідти вже відходили, коли я був 300-сотий. Три дні виходили з позицій. Граната зірвалася за ліктем, дві ноги було поранено, спина і сідниця", — сказав Вадим Болотов.
Вадим Болотов . Суспільне Тернопіль
Капеланкою Світлана Жидик вирішила стати два роки тому. Каже, надихнули на це українські захисники, з якими познайомилася в одному з госпіталів. Жінка розповіла, вони сприймали її як свою.
"Вони дуже були прихильні до мене, хотіли спілкуватися, відкривали свої серця. І я бачила їхню любов до мене. Я правда спочатку навіть не знала, що жінки можуть бути капеланами, але ми навчалися, приїжджали з Києва шпитальні капелани, які нас навчали, потім була заочна школа, а потім також школа від Християнської служби порятунку".
Світлана Жидик. Суспільне Тернопіль
Світлана має інвалідність, тому ходить за допомогою милиць. Каже, лікарі не давали шансів на те, що жінка встане з ліжка, але віра дала сил на боротьбу.
"До 20-ти років я була здорова, закінчила школу, училище, працювала на станції Тернопіль, і потім простуда, напухло одне коліно, інше, пішли всі суглоби і через 5 років я зовсім перестала ходити. Я постійно лікувалася, лежала по багатьох лікарнях, але хвороба сильно прогресувала і я перестала ходити зовсім і дуже було важко. Я лежала нерухомо, навіть не могла повернутися набік, деформувалися кульшові суглоби, був глухий кут, не хотілося жити", — пригадала капеланка.
Ще один боєць, якого постійно відвідує в лікарні – латвієць Іварс. Щоб приїхати воювати за Україну, чоловік продав власний бізнес у Європі. Зараз вчить українську мову й хоче отримати українське громадянство.
"Чув давно, що відбувається, вбивають жінок і дітей, знищують села та міста, стирають з лиця землі. У мене дуже багато друзів з Балтійських країн служать тут не перший рік. І коли мені прислали відео і я побачив це своїми очима, я ж воїн, я пройшов три війни й думаю: "А чому б мені четверту не пройти? Я ще добре себе чую фізично. Думаю – поїду з хлопцями захищати Україну", — розповів Іварс Менгеліс.
Іварс Менгеліс з Світланою Жидик. Суспільне Тернопіль
За два роки Іварс воював на різних напрямках – Херсонському, Запорізькому та Харківському. Поранення отримав біля Мар’їнки на Донеччині.
"Мінометний обстріл, арта, коробки, 80-мм снаряд потрапив у ногу, виніс коліно, мав зірватися й мене не мало бути. Снаряд впав поруч, він мав спрацювати мільйон відсотків, але не спрацював. Я тут вже 10 місяць, зараз обіцяють поставити коліно й піду назад у стрій".
Світлана також організовує для бійців дозвілля – ходить із ними на пікніки та екскурсії, а також щотижня їздить до Тернополя на футбольні матчі. Каже, намагається допомогти всім, не залежно від віросповідання.
Поїздка бійців до Тернополя на футбольний матч
Поїздка бійців до Тернополя на футбольний матч
«Служіння капелана – це бути поруч. Бути поруч, коли важко. І коли хлопці відкриваються – слухати їх». Світлана Жидиккапеланка
"Дуже важливо для бійців, щоб ми їх вислухали. Особливо, коли вони приходять одразу з передової, потрапляють сюди і хочуть розповісти про бойові дії, де вони були, що зняли на відео, вони виговорюються і це їм потрібно.Це надихає, коли бачиш, що вони одужують, коли вони чекають, вони кажуть: "Ми тебе чекали, де ви так довго були".
