Угорське видання опублікувало матеріал про те, що українським бійцем, відео із обезголовленням якого опублікували російські окупанти, ймовірно є 30-річний Сергій Потокі із Виноградова.
Видання Факти розшукали родичку військовослужбовця та дізнались подробиці даної ситуації.
«Ми просто шоковані тим, що відбувається. Нам постійно надсилають те страшне відео і я уже боюсь відкривати повідомлення та підіймати слухавку з незнайомого номера. Люди постійно поширюють фальшиві пости, що це мій брат. Наше місто маленьке, всі його добре знають і поважають. Але я прошу, схаменіться, і не поширюйте брехню. Я не розумію чому угорське видання це тиражує. До нас ніхто не звертався за коментарем, — розповіла „ФАКТАМ“ сестра воїна Антоніна. — Немає жодного офіційного підтвердження, що це Сергій. Адже тіло військовослужбовця знаходиться на окупованій території. Наразі триває експертиза фотографії, яку мені надіслали із братового телефону окупанти. Що саме на ній і що написали вороги — поки що не будемо розголошувати. Можливо, то фотошоп… Відео, яке вже побачили мільйони, наша родина переглядала. Всі впевнені, що то не Сергій. По-перше, він завжди спілкувався українською, голос у нього грубший. Статура зовсім інша. Та й форма, у яку одягнений, теж не така, адже я сама її купувала, то ж добре знаю. Якщо не дай Боже це виявиться наш Сергій і тіло повернуть, тоді ми обов’язково все розкажемо, адже потрібен буде розголос задля покарання винуватців. Знаєте, я взагалі не можу зрозуміти, як окупанти могли піти на таке звірство. Так, у нас війна, бійці гинуть від ворожих куль. Але ж для чого так знущатись, так катувати?! Це просто не вкладається в голові».
За словами співрозмовниці, Сергій Потокі із дружиною виховували донечку та сина. Чоловік працював на ринку з кумом, завжди працьовитий та усміхнений.
«У червні минулого року брата мобілізували й зарахували до 51-ої механізованої бригади. Спершу призначили сапером, після чого водієм. Весь цей час він перебував на даній посаді. Але на початку березня їх із ще кількома побратимами прикомандирували до іншої бригади. 16 березня вони вирушили на Бахмут Донецької області. Наступної доби воїнів відправили виконувати бойове завдання. Ми всю ніч не спали й переживали за брата. В мене були контакти його побратима, то той з’явився рано в мережі. А Сергій ні. З того завдання він не повернувся, невдовзі нам повідомили, що Сергій офіційно зник безвісти. Потім мені прислали те саме фото, яке на експертизі. Коли будуть її результати — нам невідомо. Зараз телефон брата в зоні недосяжності, щодня ми йдемо у храм і молимось про диво… Я би хотіла попросити всіх з повагою поставитись до нашої родини і дочекатись офіційних висновків. Ми до кінця віримо й чекаємо на нашого Сергія! Бо він обіцяв повернутись додому живим та неушкодженим».
