За інформацією: Суспільне Чернігів.
Список померлих у підвалі жителів Ягідного під час російської окупації у березні 2022 року та могила одного з померлих бранців. Суспільне Чернігів
На початку квітня 2022 року в 50-річної Любові Іващенко із села Ягідне на Чернігівщині відмовили нирки. Її рідні переконані: це сталося через те, що вона 27 днів провела в шкільному підвалі у тісноті, задусі та без належних умов існування. Там у березні 2022 року російські військові силою утримували 368 людей. Любов доправили до Козелецької лікарні, потім до Києва. Провели перший діалізДіаліз — це процедура штучного очищення крові, яку проводять, коли нирки відмовляють.. Відтоді ця процедура стала умовою її життя. Жінка робила її тричі на тиждень понад два роки. У листопаді 2024-го її серце не витримало.
Любов Іващенко — не єдина, у кого погіршилося здоров’я в окупації, і не єдина, хто після цього помер. В Іванівській громаді, до якої входить Ягідне, після російської окупації фіксують суттєве зростання кількості померлих людей. Такі смерті називають непрямими жертвами війни — коли люди помирають не від зброї, а через брак ліків в окупації, тривалий стрес та хвороби, що загострилися від пережитого. Наразі їх не враховують у статистиці втрат війни.
У цьому тексті — історії трьох родин, які втратили близьких уже після звільнення Ягідного. Їхні рідні пов’язують смерті саме із наслідками пережитого в окупації. Лікарі та науковці пояснюють, як збройні конфлікти руйнують здоров’я та життя людей. І головне — що робити, аби непрямі й не завжди очевидні наслідки війни були менш трагічними.
Після окупації в селі 11 онкохворих, люди мають тяжкий перебіг застуд, серцево-судинні та психічні хвороби
Біля школи в Ягідному на Чернігівщині чергує охоронець Іван Польгуй. Чоловік пригадує: раніше Ягідне славилося плодами та саджанцями ягідних і фруктових дерев, кущів. Власне, звідси його назва. Колись торговці їхали сюди по полуницю, яблука, груші, смородину. Сади росли на 300 гектарах землі.
Іван Польгуй. Суспільне Чернігів
У березні 2022-го село захопили російські військові та приблизно місяць тримали в тісному підвалі школи майже всіх його мешканців. За час окупації тут від задухи загинули десять людей. Після звільнення Ягідного у квітні того ж року сюди приїздять політики, громадські діячі не лише з України, а й з усього світу, щоб на власні очі побачити один із символів жорстокості російсько-української війни — шкільний підвал.
В’ячеслав Чаус та Марк Рютте у шкільному підвалі в Ягідному. Чернігівська ОВА"Днями приїжджав Генсек НАТО Марк Рютте, вчора була делегація з Німеччини… Цікавість до села не зменшується", — каже Іван Польгуй у середині лютого 2026 року.
У Ягідному створюють музей. Суспільне Чернігів
Історію села вирішили зберегти. У 2025 році будівельники почали створювати тут музей. Уже майже розібрали центральну частину будівлі, де був дитячий садок. На його місці збудують простір у вигляді куба, де транслюватимуть кіно, фото про війну. Підвал, де утримували людей, мають залишити без змін. Поруч зі школою під землею вкопують нове укриття.
Та пам’ять про окупацію — це не тільки про пережите і вбитих у Ягідному цивільних, про що говорять на загал. Окупація призвела також до непрямих жертв війни — це мирні люди, які померли не від обстрілів чи бойових дій, а через спричинені війною супутні фактори: руйнування інфраструктури, нестачу їжі, води, ліків, хвороби або психологічні травми.
Іван Польгуй показує будівництво укриття біля майбутнього музею. Суспільне Чернігів"У 2022 році в селі багато людей померло. Десятеро у підвалі, це старші люди. Ще до семи — впродовж року. Від різних хвороб помирають: онкологія, тиск, серце… Немає вже тут здорових людей. Пережите не минає безслідно", — каже староста Ольга Ляховець.
Працівниця ФАПу в Ягідному Людмила Кадуха уточнює дані про непрямих жертв війни: у 2022 році в березні під час окупації померло десять людей, ще четверо — вже після звільнення села. У 2023-му — дев'ять людей, у 2024-му — п'ять, у 2025-му — чотири. І додає: до повномасштабної війни в селі за рік помирали одна-дві людини, а були й роки взагалі без поховань.
"Після звільнення Ягідного помирали переважно люди 1960-х років народження. Вони були активні, працювали, тримали господарства. Мабуть, найстаршою серед померлих після звільнення села була моя 75-річна мама. Її звали Галина Хоменко. Вона померла 13 серпня 2025 року. Я впевнена: якби не підвал, то вона б жила. Посиділа там у тісноті та задусі. От воно й дало своє. У неї дуже боліла спина, ноги, підвищувався тиск. Після підвалу стався мікроінсульт, але тоді відкапали (ставили крапельниці, лікували, — ред.). Мама померла, сидячи за столом. Раптово і неочікувано. Для мене це наче вкрали її", — ділиться Людмила Кадуха.
Людмила Кадуха та Ольга Ляховець. Суспільне Чернігів
Жінка зауважує, що наразі у Ягідному зросла кількість хворих на рак. Так, із 278 людей, що нині живуть у селі, 11 мають онкодіагноз. Людмила Кадуха запевняє: ніколи такого не було.
"А ось на серцево-судинні захворювання люди страждали й раніше. Та зараз їхні стани погіршилися. Також чимало селян мають хвороби дихальних шляхів. У підвалі вони перехворіли тяжкими формами бронхітів, пневмоній. Зараз тільки-но людина застудилася, одразу підключається задишка, кашель із мокротинням, і це все довго триває. Також додався алергічний компонент. На фоні того, що ми дихали вапном, цементним пилом, свіжого повітря не було, то маємо такі наслідки. А ще стало більше психічних розладів, тривожних станів, депресій, нервових зривів", — поділилася спостереженнями медпрацівниця.
У ЦНАПі Іванівської громади, до якої входить Ягідне і значна частина населених пунктів, які були окуповані російськими військами, розповіли, що з початком повномасштабної війни смертність тут збільшилася.
"Так, у 2020 та 2021 роках у нас померло 105 та 101 людина відповідно. У 2022-му маємо 179 померлих, у 2023-му — 137, у 2024-му — 118, а у 2025-му — 121. Це неповні дані, я бачу лише інформацію щодо людей, які виписували свідоцтва про смерть у нас. Але ще були ті, хто звертався, наприклад, у районний відділ ДРАЦС тощо", — прокоментувала керівниця ЦНАПу Світлана Петренко.
Рак здолав Ніну Гулій та Володимира Вертієнка після звільнення села
Ніна Гулій із Ягідного не дожила до 69-ліття два місяці. В окупацію вона потрапила з невісткою Наталією Ганіною та онуком. У перший день російського вторгнення вони добиралися до Ягідного пішки та попутками. У цей час її син отримував зброю, щоб захищати Чернігів.
Ніна Гулій. Архів родини Гулій"До квартири свекрухи 3 березня зайшли російські військові, наставили на нас зброю, наказали йти в шкільний підвал. Ми практично весь час були там, майже не виходили. Моя свекруха в підвалі погано почувалася: її нудило, паморочилася голова, не вистачало кисню. У підвалі — тіснота та задуха. Молодим важко. Та попри вік, вона трималася", — розповідає Наталія.
Наталія Ганіна. Суспільне Чернігів
Вона зауважує, що в середині 2010-х Ніна Гулій мала рак нирок. Її прооперували. Стан поліпшився. Крім того, жінка регулярно їздила на обстеження, була й перед вторгненням. Онкології не діагностували.
"Після звільнення села вона почала скаржитися, що не може ковтати, ніби щось у горлі застрягло. Виявилося, вже метастази пішли по всьому тілу. Їй зробили операцію, лікували, але врятувати не змогли. Вона померла 15 лютого 2023 року. Я думаю, хвороба так швидко прогресувала через стрес та умови в підвалі", — міркує невістка.
Медпрацівниця Людмила Кадуха пригадала, як пані Ніна зверталася до неї по допомогу. Це було через тиждень-другий після звільнення села.
Людмила Кадуха. Суспільне Чернігів"Вона прийшла на прийом зі скаргою на горло. Думала, застудилася. Я її оглядаю, а там пухлина величезна. Її видно неозброєним оком. Ніну відправили в Київ на обстеження. Оперували в Чернігові, але не допомогло", — говорить фельдшерка.
Ніна Гулій — не єдина, хто помер від онкології. Так само після звільнення села не вижив 61-річний Володимир Вертієнко. Він був пожежником, удома займався пасікою.
Його дружина Ольга розповіла, що чоловік мав онкологію до війни, проходив лікування. Він двічі на день вживав пігулки, щомісяця робив ін’єкцію. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, ліків майже не залишилося. Родина не встигла поповнити запаси, тому сталася перерва в лікуванні.
Ольга Вертієнко. Суспільне Чернігів"За час окупації російські військові кілька разів побили мого чоловіка. У підвалі ми сиділи з 5 березня, недалеко від сходів у вузькому коридорі. Володі було важко, боліла спина. Дякую людям, що дозволяли йому лягати на проході на ніч, у ногах. Згодом він постелив картонку на парті в коридорі, то там міг прилягти. Це були важкі умови, їжі мало, і яка її якість. Пам’ятаю, макарони були із запахом солярки… Це важко для здорових людей, що вже казати про тих, хто має хвороби", — розказує Ольга.
Після звільнення села Володимиру погіршало. Чоловіка відвезли спочатку в лікарню до Козельця. Згодом рідні перевели його в Інститут нейрохірургії, де прооперували. На короткий час стан покращився, а потім знову погіршало. Чоловік помер 16 жовтня 2022 року.
Портрет Володимира Вертієнка вдома. Суспільне Чернігів"Ми не знаємо, що саме стало причиною смерті. У нього були грижі. Онкологія дала ускладнення. А може, це й наслідки побоїв… Ми не з’ясовували нічого, не до того було", — розказує Ольга.
Сама жінка помічає погіршення слуху та зору після підвалу. Також у неї, каже, почали набрякати ноги та з’явилися проблеми із серцем.
"Якби не Росія, моя мама та бабуся були б живі"
Надія Будченко на роздрукованому фото. Суспільне Чернігів
У березні 2022 року Любов Іващенко втратила маму — 69-річну Надію Будченко. Вона була однією з десяти жертв підвалу. За три тижні перебування там у неї розпухли та відмовили ноги. Згодом від нестачі кисню почалися марення. У 2023 році Любов Іващенко розповідала, що маму винесли на ношах у кочегарню. Там під час окупації зберігали тіла загиблих перед "похованням". Жінка живою провела там чотири дні. Коли російські військові дозволяли, зять приходив дати їй води та трохи їжі. Надія Будченко померла в кочегарні 28 березня, не доживши два дні до звільнення села.
Зліва направо: Іван Польгуй, Любов та Володимир Іващенки з онуком Романом. Фото зробили під час зустрічі біля шкільного підвалу у квітні 2023 року. Суспільне Чернігів
У підвалі занедужала й сама Любов. Волонтери доставили жінку до медзакладу в Козелець. Потім було лікування в Києві, Чернігові. Виявилося, що у неї відмовили нирки. Відтоді вона тричі на тиждень мала їздити на діаліз.
"Під час окупації мама пила мало води та майже не їла. Продуктів було обмаль. Та й у туалет російські військові не завжди випускали. Люди ходили на відра, а надвір — то за розкладом і не щодня. Плюс задуха, тіснота, постійне сидіння. Усе це спровокувало такий її стан", — переконана донька Юлія, яка в підвалі була разом із трирічним сином.
Любов Іващенко у квітні 2023 року розповідала про проблеми зі здоров’ям, які в неї виникли через перебування у підвалі.
Володимир два роки тричі на тиждень возив дружину на діаліз до Чернігова. Процедура безкоштовна. Але ось за дорогу платили таксисту, бо власної автівки в родини не було. Чоловік каже, одна така поїздка обходилася в тисячу гривень. Практично всі кошти, отримані за полон, пішли на це. У листопаді 2024-го стан жінки різко погіршився.
"Я привіз її в лікарню у вівторок. Чекав у коридорі. Це ж довгий процес. Тут вона мені телефонує: «Вовка, їдь додому. Мені погано, кладуть у реанімацію». Я приїжджав у лікарню у середу, в четвер, але мене до неї не пускали. У п’ятницю ми збиралися їхати з донькою та сином. Я зранку набираю дружину, вона не бере. Потім слухавку Люби взяла лікарка і повідомила, що дружина померла", — зі сльозами розказує Володимир.
Володимир Іващенко з донькою Юлією та онуками — Міланою і Романом. Хлопчик перебував у підвалі, коли йому було три роки. Суспільне Чернігів
Любов поховали поруч із мамою, батьком та бабусею. Юлія переконана: якби не Росія, то її мама та бабуся були б живі. Зараз вона сама має проблеми зі здоров’ям. А син, який трирічним перебував у підвалі, боїться темряви та тривог.
"Вони поруйнували наші життя. Тепер на кладовищі ми відвідуємо чотири могили… Моя донька Мілана майже не пам’ятатиме своєї бабусі", — зі сльозами каже жінка.
Якщо нічого не робити, то наше покоління помре молодшим, ніж наступне, яке житиме після війни
Чимало міжнародних досліджень доводять негативний вплив війни на здоров’я людей. Так, вчені Імперського коледжу Лондона виявили, що люди, які живуть у зонах війни, мають вищий ризик серцево-судинних захворювань та інсульту навіть через роки після конфлікту. Також війна підвищує ризик розвитку діабету.
Є дані, що після воєн у В’єтнамі зросла захворюваність на рак шийки матки, а в країнах колишньої Югославії — молочної залози. У перші повоєнні роки в Хорватії зафіксували зростання випадків раку шлунка та яєчка.
Своїми думками про зв’язок між війною та смертністю цивільних поділилися лікарі. Так, в.о. гендиректора Чернігівського медцентру сучасної онкології Олександр Заїка каже, що наразі кількість виявлених онкозахворювань на довоєнному рівні: щороку чисельність пацієнтів в області зростає в середньому на чотири тисячі. І до війни, і зараз область на третьому місці за захворюваністю в Україні. На обліку перебуває 35 тисяч онкопацієнтів, щороку 1 700 з них помирає.
Олександр Заїка. Суспільне Чернігів"Наслідки війни ми очікуємо не зараз, а за кілька років. Це і вплив вибухово-токсичних речовин, і наслідки психоемоційного стану. Хоча на сьогодні впевнених досліджень, що стрес дорівнює рак, немає, прямий зв’язок не доведений. Проте маємо й дійсно проблемне питання — це занедбаний рак. Зараз він трапляється у 30% випадків. Нижче за 25% цей показник не падав, але ми бачимо тенденцію до збільшення. І ось у цьому питанні можна говорити про вплив війни через інфраструктурні та інші бар’єри. Ми працюємо над виправленням цієї ситуації. В області розвиваємо програму зі скринінгу певних видів раку, також наш центр працює за іншими програмами, коли ми з віддалених районів привозимо людей на ранні обстеження. Долучаємо керівництво громад, місцеві лікарні, щоб знизити коефіцієнт запущеності хвороби", — пояснив Олександр Заїка.
Він також поділився результатами наукових досліджень, які проводили серед жінок після війни в Боснії та Герцеговині. Так, із часом рівень захворюваності на рак молочної залози серед жінок, які жили в умовах війни, був на 20% вищий, ніж у загальній популяції. Також є дослідження, які пов’язують збільшення раку бронхолегеневої системи зі впливом токсичних речовин під час бойових дій. Але це довготривалі наслідки, які очікують нас у майбутньому. Щоб запобігти їм, Олександр Заїка закликав людей вчасно проходити діагностику та звертатися на обстеження до сімейних лікарів.
Кардіологиня Людмила Грищенко, яка веде лікарську практику в третьому поліклінічному відділенні Чернігівської міської лікарні №2 та клініці "Тесла", розповіла про те, як війна вплинула на поширеність серцево-судинних захворювань (ССЗ).
Людмила Грищенко. Особистий архів Людмили Грищенко"Дослідження на понад 20 тисячах людей показали, що стрес під час війни та еміграції підвищує ризик серцевих хвороб. Крім того, бачу на практиці, як зросла кількість пацієнтів та помолодшав їхній вік. Я маю 15 років досвіду роботи кардіологом. Раніше більшість пацієнтів були старшими за 50 років. А з 2023–2024-го додалося чимало людей 20–40 років, зараз їх у мене 30%. Це нормальні активні молоді люди. Але через хронічний стрес, викликаний війною та нестабільністю, вони мають аритмії, підвищений тиск, інфаркти, інсульти. Авжеж, крім збільшення кількості пацієнтів, зростає і смертність від ССЗ", — ділиться спостереженнями Людмила Грищенко.
Вона пояснює, що стрес буває гострим та хронічним. При гострому організм запускає всі резерви. У цей час людина може відчувати приплив сил. Такий стрес не є поганим, якщо він тривав недовго, а його наслідки вчасно нейтралізовані. Ідеться насамперед про психологічну допомогу після пережитого. Хронічний стрес працює інакше. В людини тривалий час підвищений рівень "стресових" гормонів, як-от адреналін, кортизол. Це призводить до гіпертонії, збільшення ваги та зрештою розвитку аритмій та інших ССЗ і їх ускладнень. У хронічному стресі українці живуть щонайменше чотири роки, а хтось і всі 12, відколи почалася війна на сході України. Крім того, на збільшення ССЗ впливає ще один стресовий фактор — фінансова нестабільність.
"На жаль, наше покоління (активні молоді люди, які зараз працюють, — ред.) помре молодшим, ніж наступне, яке житиме без війни. Щоб цьому запобігти, на рівні держави мають запроваджувати культуру відновлення, створювати спеціальні програми, які включатимуть регулярні чекапи та психологічну допомогу. Щоб у людей був доступ та бажання по неї звертатися. Та головна умова, авжеж — має закінчитися війна", — вважає лікарка.
Щоби знижувати хронічний стрес, Людмила Грищенко рекомендує робити дихальні вправи, спілкуватися з тваринами, слухати класичну музику, мати хобі та гуляти на свіжому повітрі. Науковці довели: прогулянка понад три кілометри перед сном знижує тиск на десять одиниць без вживання медикаментів. І головне — регулярно обстежуватися у фахівців, аби вчасно виявляти хвороби.
Читати ще
Читати ще
Людей катували і вбивали: репортаж із села Ягідне біля Чернігова
Читати ще
Корумповані, бідні, холодні та голодні: яким було життя сиротинців на Чернігівщині під час Голодомору
Читати ще
«Я притисла його до себе і сказала, що не віддам»: як чернігівка взяла під опіку хлопчика-сусіда після смерті його мами
