За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Марічка Юрчак. Суспільне Тернопіль
Я би хотіла від тебе, як людини практикуючої, яка має справу з грантами, почути, власне твою думку, чи легко або складно здобувати гранти в Україні?
Я ще вчуся, але якісь успіхи вже є. Здебільшого це були не українські гранти, тобто на щастя є міжнародні партнери, які виділяють і більші бюджет, бо для них це простіше, які не можуть підтримувати українські Збройні сили в силу певних вимог, але таким чином вони вливають кошти в українське суспільство і досягають також мети об'єднання спільного європейського простору. Також вдалось залучити фінансування для того, щоб продовжити і цього року знову провести "Koza Music Battle".
Я ставлю собі запитання, куди ідуть мої податки
Для тебе фінансування культури в час війни, це що? Я зараз говорю не тільки про державне, про міжнародне, грантове.
Якщо у нас фінансується освіта, здоров'я, то культура завжди фінансується за залишковим принципом. І оцей принцип потрібно змінити. Я не кажу, що всі гроші дайте в культуру. Ні. Але коли я читаю, що бюджет єдиного в Україні фонду українського культурного державного скорочується вдвічі на наступний рік, а я ставлю собі запитання, куди ідуть мої податки? Я також хочу, щоб це було спрямовано на підтримку нашої національної ідентичності. Зараз в Україні дуже складний період. Наше суспільство роз'єднане, ми це відчуваємо, воно наелектризоване. Ці лінії розколу розходяться, як тріщинки в сухій землі. Це дуже погано для нашого суспільства, яке все ще потребує єдності на третьому році війни. І саме культура є тим клеєм, який може нас об'єднувати, це перше. Друге, знаменитий вислів Черчиля, який повторює будь-хто, якщо ми не будемо інвестувати в культуру, то доведеться інвестувати у війну. На жаль, це є два фронти. Культура таку ж саму виконує дипломатичну місію, як скажімо, спорт чи політика. Зараз всі б'ються лобами, аби довести, що Україна — це не Росія, що жінки Матіса в українських, а не румунських вишиванках, що то український, а не російський народний танок на картинах Дега, умовно кажучи. І це все йде від культури.
Коли б тебе запитали а куди піти в Тернополі, що би ти порадила окрім тих місць, які прямо пов'язані зі сферою твоїх занять?
Прогулянка навколо озера. Це не пов'язано з моїми заняттями. Так, об'єктивно, наше культурне життя збідніло, це за кількісті подій, нема гастролей з очевидних причин, іноземних артистів, з українських артистів це також дуже складно організувати. Тернопіль є і був регіоном з одним з найнижчих рівнів доходів населення, і це безпосередньо впливає на витрати на культуру. Але кудись все ж таки піти можна. Приємно тішить ремонт в нашому художньому музеї, хоч це перша кімната, але я бачу, що це дало і самим працівникам якийсь такий ентузіазм, і там гарні виставки відбувались від початку року. Була чудова виставка Дмитра Стецька, я навіть не змогла потрапити на відкриття, тому що стільки було людей, що я всередину в той день не потрапила. Дуже раджу стежити також за ініціативою моїх друзів "48 space", які привозять до Тернополя маленькі театральні трупи, і це теж дуже гарний досвід, унікальний. По-перше, це камерні вистави, де ти відчуваєш себе обраним, тому що це не зал на 600 людей, а це для тебе. Краєзнавчий музей також рухається, нещодавно відсвяткувавши свій ювілей. Я знаю, що вони працюють над тим, аби зробити свій простір більш інклюзивним, за що велика їм повага.
Ти згадала про ініціативи, які або на якийсь період згасли, або взагалі закрилися, або втекли з нашого міста. Чому з Тернополя тікають люди та ініціативи, які тут зародилися і жили довший час і, власне, були візитівкою або асоціювалися з Тернополем?
Перш за те, що в нас немає вищих освітніх закладів для митців, в нас нема де себе проявити, навіть коли ця людина повернеться, де може виставлятися чи знайти покупця? У нас є сучасна галерея? Ні, немає. Друга родзинка, яка виділятиме, виділяла би нас усіх Тернопіль — це безумовно потрібен музей Дмитра Стецька. Величезний його спадок, який ніде не можна побачити, крім виставок, які організовуються десь у інституціях, що мають відповідний рівень, в канівському музеї Шевченка, у Львові в національному музеї Шептицького. Тобто це інституції, де є кваліфікований персонал, де є зал, освітлення, все необхідне. У Тернополі такого немає.
Чого ще, окрім цих інституцій, тобі бракує в Тернополі?
Якось мені хотілось би розвивати наші мікрорайони, тому що я в центрі, так і я більшість часу тут проводжу, але я собі розумію, що дуже багато людей взагалі не виїжджають там зі "Східного" чи з "Сонячного" масиву. Тому дуже хотілось би, щоб на в мікрорайонах були свої маленькі такі мультимедійні центри. Наприклад, це було сучасне, приємне, класне, де б молодь, в першу чергу, але також і люди зрілого віку, і пенсіонери могли себе проявити.
Незалежні ініціативи — це завжди носії якоїсь умовної небезпеки
Ти мандруєш дуже багато, коли мандруєш, завжди намагаєшся відвідати якусь подію, виставку. Скажи, що би мали запозичити ми зі світового досвіду і, можливо, чим ми можемо поділитися зі світом?
Якби Тернопіль міг запропонувати мені щось з моїх культурних потреб, я би мабуть менше подорожувала. Я виїжджаю з цієї культурної потреби, це і особистий, і професійний інтерес. Як я можу розвиватися, якщо я не бачу, не комунікую? І те саме про митців. У Тернополі нема на що дивитися. Я би дуже хотіла, щоб в Тернополі була алея віртуальних скульптур. Так, тобто це була б фішка, для цього навіть не треба виділяти землі, але залучити митців, які працюють з тими технологіями. Я думаю, що колись ми це реалізуємо.
Цьому може посприяти місцева влада, чи швидше всього довелося би писати грант?
Це хороше запитання. Ну, напевно, варто спробувати написати, але поки що мої спроби були неуспішними, і якось я припинила це робити. Тому що в 2022 році ми працювали і як притулок, і як укриття, і мали такий неприємний досвід, коли до нас за анонімним дописом прийшли з перевіркою і, чесно кажучи, це зовсім не те, до чого я була готова. Хоча законних підстав для цього не було, адже має бути звернення від особи, яку можна ідентифікувати. Ця перевірка була і нам приписали — рекомендуємо призупинити діяльність. Це така рекомендація, якої ми не послухалися. Другий момент — це те, що дійсно в нас зараз якраз в 2022 році, декілька днів до того, як мав відбутись фестиваль "Файне місто" благодійний, зі збором коштів на "Азов", він мав відбутись у нас на локації, вийшло розпорядження від обласної військової адміністрації про погодження будь-яких масових заходів. І хлопці організатори написали лист з проханням, на що їм було відмовлено, за декілька днів до події. Зрозуміло, що це зламало їм всі плани. Фестиваль відбувся в онлайн-форматі, гості, які були незадоволені, якась частина коштів була втрачена. І це от було одним із приводів, чому почали шукати якусь альтернативу, і наскільки я бачу, Львів їх дуже тепло і гарно прийняв, раз вже вони другий рік поспіль там проводять і знаходять порозуміння з міським головою. Я це добре розумію, тому що креативній, культурній індустрії, незалежні ініціативи — це завжди носії якоїсь умовної небезпеки, тому що це завжди простір вільнодумства і справді демократії. Коли є свобода висловлювання і влада, вона ж не знає, чого очікувати від цих людей. Але треба довіряти і розуміти, що повинна бути дискусія, повинен бути діалог, особливо в мистецтві. Воно вільне для всіх і це тільки сприяє розвитку.
Але ж у місті та області відбувається заходи. І людей на них приходить багато. Вам пояснили, чому тоді не дозволили ваш масовий захід?
Зверталися в Тернопільську ОВА. Зокрема, наш колега Максим Черкашин. У зверненні просили обґрунтувати критерії, за якими визначають масовість чи немасовість заходу. Але таких критеріїв не надали. Їх просто немає.
Журналістка Суспільного Ірина Моргун і керівниця креативного кластеру «Na пошті» Марічка Юрчак. Суспільне ТернопільМи надто консервативні
Не можу тоді вже не зачепити, коли ти згадала про діалоги та дискусії: часто в соцмережі після певних подій, які у тебе відбуваються тут, в креативному кластері, можна ліс дописів знайти з негативними відгуками і з критикою. Як от, наприклад, коли був виступ "Хамерман знищує віруси" або, наприклад, якийсь захід, який пов'язаний із еротикою. Як ти ставишся до цих дискусій? Ти задоволена, що заходи "Na пошті" їх породжують чи, можливо, також дослухаєшся і перечитуєш ці пости?
Критика вся йде від людей, які тут не бували і ці події не відвідували. Тобто якби це хтось був, хто прийшов, йому не сподобалося, я би радо вислухала цю людину і врахувала на майбутнє. Виставка ню, взагалі була невинна, такі прекрасні, чарівні роботи 40 митців зі всієї України. Навіть щодо неї навіть не бачила негативних коментарів. У нас були такі моменти, наприклад, коли ми 24 лютого цього року проводили концерт "Братів Гадюкіних" і ми знали, що це така дата, але вона офіційно не є занесеною в наш перелік пам'ятних дат. За цим ми пильнуємо, тобто в нас прямо написано в календарі — нічого не ставити, крім можливо якихось освітніх заходів. І була якась хвиля запитань, чому ми це робимо, ми обговорювали це з гуртом. Але дивіться, ми не можемо в Тернополі, в файному місті, не прийняти "Братів Гадюкиних". І останнім аргументом для мене було, що ми все правильно зробили, це коли тут хлопчик з двома протезами на ногах танцював. Все, от для кого я зробила. Я це зробила для однієї цієї людини, яка прийшла з своїми друзями. В інших моментах, то Тернополю треба відкритись до світу. Ми надто консервативні. Насправді, дивлячись на статистику, у нас набагато більше релігійних установ, аніж шкіл, музеїв, галерей, разом взятих. Із тим щось потрібно робити.
У найближчих планах у вас, що буде?
Ми будемо проводити цього року "Koza Music Battle", тому молоді гурти, колективи, сольні виконавці, які працюють менше п'яти років, над цим проєктом, вони можуть подаватися. Другий — це ми проведемо першу в Україні стендапконференцію в Тернополі. Буде дводенна подія, яка включатиме лекції, дискусії на гострі теми. Наприклад, табу в гуморі, гендерну різницю в гуморі, також відкриття виставки "Контркультура" та напередодні прем'єра нашої вистави.
